Рішення

від 24.10.2017 по справі 923/908/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2017 року Справа № 923/908/17

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., при секретарі судового засідання Бєловій О.С., розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Приватного підприємства "Пассаж-Таврія"

про стягнення 311297,5 грн та розірвання договору оренди,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 (представника за дорученням),

від відповідача - Дворянської О.В. (представника за дорученням),

в с т а н о в и в:

Ухвалою суду від 27.09.2017 порушено провадження у даній справі про стягнення з Приватного підприємства Пассаж-Таврія на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 212685 грн, з яких 174685 грн штрафу та 38000 грн збитків, а також розірвання договору оренди від 19.06.2017, укладеного між сторонами. Заявою від 23.10.2017 позивач збільшив позовні вимоги в частині стягнення штрафу на 98612,50 грн, у зв'язку з чим предметом спору є вимоги про: стягнення штрафу в розмірі 273297,50 грн, стягнення передоплати в розмірі 38000 грн та розірвання договору. Безпосередньо позовні вимоги ґрунтуються на невиконанні відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо передачі в оренду обумовленого договором майна у встановлений строк та не повернення суми передоплати з посиланням на приписи частини 2 статті 651, 762, 765 ЦК України, 230 ГК України.

Відповідачем відзив на позов не наданий, проте його представник в судовому засіданні позовні вимоги визнав.

Крім викладеного судом встановлено, що 19.06.2017 між Приватним підприємством Пассаж-Таврія та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 укладений договір оренди № 19/06/17, за умовами якого відповідач, виступаючи в якості орендодавця, зобов'язався передати в оренду торгівельні кіоски площею 5,7 та 11,3 кв м, а також магазин, площею 70,4 кв м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, підземний пішохідний перехід.

Основними умовами договору, які впливають на предмет спору, є вартість орендованого майна, орендна плата, обов'язок по передачі майна в оренду, строк оренди та відповідальність сторін.

Так,

- як слідує з пункту 1.3. договору вартість майна, яка підлягає передачі в оренду, становить 563730 грн;

- за змістом пункту 2.2. орендодавець зобов'язаний передати майно протягом 30 днів з моменту підписання договору за актом приймання-передачі;

- згідно з пунктом 2.6. договору у разі несвоєчасної передачі майна в оренду орендодавець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 0,5 % від вартості майна за кожен день невиконання своїх зобов'язань, який нараховується починаючи з 31 дня з моменту підписання договору;

- у відповідності до пункту 3.1. договору орендна плата встановлена сторонами в розмірі 19000 грн на місяць;

- пунктом 11.1. договору сторонами обумовлено, що договір укладений на два роки з 19.6.2017 по 19.06.2019.

Не дивлячись на взяті на себе зобов'язання відповідач не передав позивачу обумовлене договором майно в оренду, проте листами від 30.06.2017 та від 14.07.2017 зажадав сплати орендної плати, яку отримав від позивача в розмірі 38000 грн за квитанціями № 18189876 від 07.09.2017 на суму 19000 грн та № 18189898 від 07.09.2017 на суму 19000 грн.

Аналіз тексту договору, доказів на його виконання та правовідносин, які існують між сторонами, свідчить, що між ними укладено договір, який за своєю юридичною природою є договором оренди.

Так, відповідно до приписів статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, а за змістом статті 286 того ж Кодексу орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності орендну плату, яка є фіксованим платежем та встановлюється сторонами у грошовій формі.

Згідно з частиною 1 статті 509 того ж Кодексу зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої.

В даному контексті суд також зазначає, що у відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Поряд з цим за частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.

Суд також зазначає, що відповідно до статті 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Таким чином відповідач, як орендодавець, зобов'язаний був передати орендоване позивачем майно у встановлений строк, але цього не зробив, а тому порушив вказані вище правові приписи.

Правові наслідки непередання майна наймачеві встановлені статтею 766 ЦК України, за якою, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

В даному випадку, позивач скористався таким правом шляхом заявлення вимоги про розірвання договору та стягнення 38000 грн здійсненої оплати, у зв'язку з чим суд зазначає, що статтями 188 Господарського кодексу України та 651 ЦК України встановлені підстави та порядок розірвання договору.

Так, за статтею 188 розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором, а за статтею 651 - договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2).

Таким чином, оскільки відповідач не передав у користування позивачу обумовлене майно, він позбавив позивача очікуваних сподівань на виконання умов договору, а тому така обставина є істотним порушенням договору, наслідком якої є розірвання договору.

У відповідності до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, а згідно з пунктом 8 частини 2 того ж Кодексу та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків.

Сама правова формула відшкодування збитків розкрита в статтях 22, 779 ЦК України та 147, 224, 225 ГК України.

Так, за статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками серед іншого є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Натомість за статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміють витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна.

За змістом частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається серед іншого вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

В свою чергу відповідно до статті 147 ГК України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав юридичними особами відшкодовуються йому відповідно до закону.

З викладених правових приписів слідує, що відповідач, з урахуванням приписів статті 766 ЦК України, зобов'язаний у випадку завдання позивачу збитків невиконанням договору оренди сплатити їх.

В даному випадку позивач визначив суму збитків в розмірі 38000 грн, які він перерахував в якості оплати за договором оренди, якою з незалежних від нього причин не скористався, а тому ця сума судом сприймається як збитки, спричинені позивачу, та які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Через несвоєчасне виконання зобов'язань за договором позивачем також нарахована відповідачу пеня в розмірі 273297,50 грн за період з 19.07.2017 по 23.10.2017, у зв'язку з чим суд зазначає, що за статтею 230 Господарського кодексу України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, при цьому за частиною 2 статті 551 того ж Кодексу визначено що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Так, в пункті 2.6. договору сторони встановили, що у разі несвоєчасної передачі майна в оренду орендодавець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 0,5 % від вартості майна за кожен день невиконання своїх зобов'язань, який нараховується починаючи з 31 дня з моменту підписання договору

За таких обставин, хоча сторонами і названа неустойка штрафом, але, фактично, ними визначено сплату пені, оскільки наявні її ознаки, а саме процент та період.

Водночас, у відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За таких обставин, а також на підставі перевіреного обрахунку пені, в тому числі заявленого позивачем періоду, який є меншим ніж шість місяців, відсутності обмеження розміру пені законодавчими приписами (оскільки ця пеня нарахована не у випадку невиконання грошового зобов'язання) суд зазначає про його правомірність.

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту істотного невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, несплати нарахованих позивачем сум в добровільному порядку, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у відповідності до приписів статті 49 ГПК України суд зазначає, що оскільки спір виник з вини відповідача, судовий збір у розмірі 6269,46 грн покладається на нього.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

в и р і ш и в:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Розірвати укладений 19.06.2017 між Приватним підприємством Пассаж-Таврія та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 договір оренди № 19/06/17.

3.Стягнути з Приватного підприємства Пассаж-Таврія (73000 м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 28, кв. 28, ідентифікаційний код 37839551) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (73000 АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 273297,50 грн пені, 38000 грн збитків та 6269,46 грн компенсації по сплаті судового збору.

Повне рішення складене - 26.10.2017

Суддя М.К. Закурін