Ухвала

від 10.10.2017 по справі 826/2931/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2017 року м. Київ К/800/29062/16

К/800/27717/16

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Маринчак Н.Є., Юрченко В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Р.А.М.

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2016 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 року

та за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 року

у справі № 826/2931/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Р.А.М.

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю Р.А.М. звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2016 року у справі № 826/2931/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 року у справі № 826/2931/16 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 20.10.2015 року за № 0001821710 скасовано. В цій частині прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 20.10.2015 року за № 0001821710. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач та відповідач звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами. Позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову та рішення суду першої інстанції скасувати, а справу на направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційної інстанції в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами позивача не погоджується, просить залишити рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову без змін.

У зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання до суду повернувся конверт із судовою повісткою, яка направлялась на адресу позивача.

Відповідно до частини першої статті 40 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається їм за останньою адресою і вважається врученою.

За таких обставин, є підстави вважати, що про дату, час та місце проведення судового засідання позивач повідомлений належним чином, однак в судове засідання не з'явився.

Відповідач, який про дату, час та місце проведення судового засідання позивач повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився.

Таким чином, у зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки Р.А.М. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, відповідачем складено акт від 28.09.2015 року № 376/26-57-22-04-10/31724470, яким встановлено порушення: - пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п.п. 138.2, 138.4, 138.11 ст. 138, пп.пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 917 846, 00 грн.; - п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 952 718, 00 грн.; - ст.ст. 109, 110, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168, ст.ст. 171, 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в сумі 7 613, 78 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.10.2015 року: - № 0003872204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 1 376 769, 00 грн. (в тому числі 917 846, 00 грн. - за основним платежем, 458 923, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями); - № 0003882204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 1 429 077, 00 грн. (в тому числі 952 718, 00 грн. - за основним платежем, 476 359, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 20.10.2015 року № 0001821710, яким збільшило суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 12 637, 86 грн. (в тому числі 7 613, 78 грн. - за основним платежем, 5 024, 08 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо непідтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ Торенія , ТОВ Грант Тайм , ТОВ Крістенс і ТОВ Гатіора , а також виплата сум доходу на користь фізичних осіб без нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб з цих сум коштів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується реальне виконання договірних зобов'язань позивача з його контрагентами та безпідставності неутримання податку на доходи фізичних осіб з виплачених коштів.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що у господарських відносинах позивач не виступав по відношенню до фізичних осіб як податковий агент, а відтак, не мав обов'язку зі сплати податку з доходів фізичних осіб. В іншій частині погодився із висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ Торенія , ТОВ Грант Тайм , ТОВ Крістенс , ТОВ Гатіора укладено договори про надання платних послуг.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надано договори з додатками, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти приймання-передачі матеріалів, звіти до вказаних додатків до договорів, податкові накладних, банківські виписки, трьохсторонні договори про відступлення права вимоги.

Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суди попередніх інстанцій вірно врахували судові рішення у справах № 761/17926/15-к, № 761/24578/14-к, № 758/9746/14-к, якими ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (фіктивне підприємництво ТОВ Грант Тайм , ТОВ Крістенс і ТОВ Торенія ) звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України.

За позицією колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (зокрема у справі 826/11397/14) статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

В свою чергу, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), складених ТОВ Гатіора за результатами наданих послуг, не містять підписів осіб, відповідальних за складання та підписання даних актів від імені сторін, прийняття результатів робіт (послуг), що не дає можливість їх ідентифікувати.

Крім того, відсутні документальні докази виплати ТОВ Р.А.М. новому кредитору грошових коштів в сумі 543 126, 58 грн. та/або відображення в бухгалтерському обліку заборгованості у зазначеному розмірі перед ТОВ МКГ-Бізнес на підставі трьохстороннього договору про відступлення права вимоги, згідно якого ТОВ Гатіора як первісний кредитор передало своє право вимоги до ТОВ Р.А.М. на отримання оплати за надані послуги.

Жодних інших первинних документів, документів бухгалтерського обліку та організаційно-розпорядчого характеру, документів ділової переписки, оформлених на підставі та на виконання спірних договорів, позивачем не надано.

В іншій частині позову судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи (витяги з ЄДР, виписки по особовому рахунку), що позивачем було виплачено суми доходу на користь фізичних осіб- підприємців ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за виконані роботи і надані послуги, всього на загальну суму 50 758, 55 грн. без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб з цих сум коштів.

В силу вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Положеннями п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Враховуючи те, що позивач виплачував дохід фізичним особам-підприємцям, у відповідних господарських відносинах він не виступав по відношенню до цих контрагентів як податковий агент, а відтак, не мав обов'язку зі сплати податку на доходи фізичних осіб.

За таких обставин підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Р.А.М. та Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 року у справі № 826/2931/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Є.Маринчак

В.П.Юрченко