Рішення

від 30.10.2017 по справі 910/24456/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2017Справа №910/24456/15 За позовом Громадської організації "Комітет з питань захисту прав потерпілих від злочинів"

до Київської міської ради

та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мезокред Холдінг"

про визнання договору недійсним.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача - 1: Рог О.В., за довіреністю;

від відповідача-2: Білощицький В.Д., за довіреністю;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадська організація "Комітет з питань захисту прав потерпілих від злочинів" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мезокред Холдінг" про визнання недійсними договору оренди землі від 23.06.2004, укладеного між Київською міською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю "Мезокред Холдінг", відповідно до якого було надано в користування земельну ділянку розташовану на перетині вул. Л.Гавро та проспекту Московського в Оболонському районі міста Києва розміром 54149 кв.м., з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування гіпермаркету, кадастровий номер №8000000000:78:098:0020.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір оренди землі, який укладений на підставі п. 75 рішення Київської міської ради від 12.02.2004 №59/1269, між відповідачами підлягає примусовому припиненню, оскільки ТОВ "Мезокред Холдінг" використовує спірну земельну ділянку не за цільовим призначенням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 порушено провадження у справі №910/24456/15 та призначено справу до розгляду на 12.10.2015.

12.10.2015 відповідач-2 через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з підстав того, що використання ним спірної земельної ділянки для будівництва автосалону з адміністративно-офісним приміщенням, соціально-торгівельною інфраструктурою та паркінгом жодним чином не порушує цільового призначення земельної ділянки, оскільки дане використання повністю відповідає категорії земель житлової та громадської забудови , а також узгоджується із містобудівною документацією. Також зазначає, що позов поданий неналежним позивачем.

Крім того, у відзиві на позовну заяву ТОВ "Мезокред Холдінг" заявило про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 12.10.2015 подав клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі №826/5055/14.

Вказане клопотання обґрунтовано тим, що предметом спору у справі №910/24456/15 є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який було укладено на підставі п. 75 рішення Київської міської ради від 12.02.2004 №59/1269, тоді як скасування даного рішення є предметом спору у справі №826/5055/14, яка перебуває у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва.

Представник позивача в засіданні господарського суду проти клопотання про зупинення провадження у справі заперечив.

У свою чергу представник відповідача-2 також заперечив щодо зупинення провадження у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 провадження у даній справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №826/5055/14 (ухвали, постанови).

З метою отримання інформації від сторін щодо усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, судом 07.08.2017 було направлено учасникам судового процесу запит, який залишений останніми без відповіді.

31.08.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача-1 надійшла відповідь на запит, до якого долучено ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27.06.2017, відповідно до якої, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2017 провадження у справі було поновлено, розгляд справи призначено на 17.10.2017.

Представник відповідача-1 в судове засідання 17.10.2017 з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 15.09.2017 не виконав.

В судове засідання 17.10.2017 представники позивача та відповідача-2 не з'явилися, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 15.09.2017 не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи неявку представників позивача та відповідача-2 в судове засідання, з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд відклав розгляд справи на 30.10.2017.

26.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача - 2 було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 30.10.2017 з'явився представник відповідача-2, подав відзив на позовну заяву, надав усні пояснення по суті спору, проти позову заперечив.

Представник відповідача - 1 у судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, проти позову заперечив.

Позивач в засідання господарського суду своїх представників не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 30.10.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідачів, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 75 рішення Київської міської ради № 59/1269 від 12 лютого 2004 року Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею вирішено:

- затвердити проект відведення земельної ділянки ТОВ „МЕЗОКРЕД ХОЛДІНГ" для будівництва, експлуатації та обслуговування гіпермаркету на перетині вул. Лайоша Гавро та просп. Московського в Оболонському районі м. Києва;

- передати ТОВ „МЕЗОКРЕД ХОЛДІНГ", за умови виконання п. 75.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 5,41 га для будівництва, експлуатації та обслуговування гіпермаркету на перетині вул. Лайоша Гавро та просп. Московського в Оболонському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови;

ТОВ МЕЗОКРЕД ХОЛДІНГ :

- виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України;

- у місячний термін замовити у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою;

- забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, розміщених у межах земельної ділянки;

- питання відшкодування вартості зелених насаджень та інші майново-правові питання вирішувати в установленому порядку;

- перерахувати місту кошти через Головне управління економіки та розвитку міста виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як компенсацію витрат за інженерну підготовку та гідронамив території;

- питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київради від 27 лютого 2003 року № 271/431 Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва ;

- виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 4 липня 2003 року № 19-917, головного державного санітарного лікаря м. Києва від 14 липня 2003 року № 5179, Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві від 12.08.2003 № 08-8-20/6009, від 7 липня 2003 року №10-10-12/6268, Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд від 21 січня 2003 року № 67, державного комунального підприємства Плесо від 1 квітня 2003 року № 269, АТ Київпроект від 15 травня 2003 року № 06-1184/КГП;

- попередити землекористувача, що право користування земельною ділянкою може бути припинено відповідно до ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України.

23 червня 2004 року між Київською міською радою (далі - відповідач-1, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю МЕЗОКРЕД ХОЛДІНГ (далі - відповідач-2, орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), за умовами якого, орендодавець на підставі п. 75 рішення Київської міської ради від 12.02.2004 № 59/1269, за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди, земельна ділянка), визначену цим Договором.

Згідно з п. 2.1 Договору об'єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - перетин вул. Лайоша Гавро та просп. Московського в Оболонському районі міста Києва;

- розмір 54 149 кв.м.;

-цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування гіпермаркету;

- кадастровий номер - 8000000000:78:098:0020.

Договір укладено на 25 років (п. 3.1 Договору).

Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., 23.06.2004 за реєстровим № 615 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 23.07.2004 за № 78-6-00184 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Як зазначає позивач, згідно інформації, розміщеної на сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України, ТОВ Мезокред Холдінг отримало дозвіл на виконання будівельних робіт за № ІУ 115140920182 для будівництва автосалону з адміністративно-офісними приміщеннями, соціально-торгівельною інфраструктурою та паркінгом на перетині вулиці Лайоша Гавро та проспекту Московського в Оболонському районі міста Києва.

Таким чином, позивач зазначає, що ТОВ Мезокред Холдінг використовує земельну ділянку не за своїм цільовим призначенням, а отже, за відсутності зміни цільового призначення земельної ділянки з будівництва, експлуатації та обслуговування гіпермаркету на будівництво, експлуатацію та обслуговування автосалону з адміністративно-офісними приміщеннями, соціально-торгівельною інфраструктурою та паркінгом , така ділянка не може використовуватись у господарських цілях, а укладений Договір оренди землі підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу або продаж земельної ділянки в приватну власність із земель комунальної власності позбавляє конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з орендою земель комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

У даній справі "суспільним", "публічним" інтересом звернення позивача до суду з відповідними вимогами є задоволення суспільної потреби у відновленні прав при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконної на думку позивача зміни цільового призначення, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу та як джерела задоволення потреб суспільства в земельних ресурсах.

В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Крім того, згідно з п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як вбачається з позовної заяви, звернення з даним позовом обумовлено переконанням позивача, у тому, що на земельній ділянці, яка знаходиться на перетині вулиці Лайоша Гавро та проспекту Московського в Оболонському районі м. Києва ведеться будівництво автосалону, тоді як за цільовим призначенням земельної ділянки повинно вестись будівництво гіпермаркету.

Разом з тим, судом встановлено, що в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва знаходилась справа №826/5055/14 за позовом ОСОБА_5 до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва, треті особи: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, товариство з обмеженою відповідальністю "МЕЗОКРЕД ХОЛДІНГ", за участю Генеральної Прокуратури України про визнання протиправними дій та рішень, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_5 в частині скасування Рішення Київської міської ради №59/1269 від 12.02.2004 року Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею в частині п. 75 щодо затвердження проекту відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю „МЕЗОКРЕД ХОЛДІНГ" для будівництва, експлуатації та обслуговування гіпермаркету на перетині вулиці Лайоша Гавро та проспекту Московського в Оболонському районі м. Києва залишені без розгляду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року судом встановлено, що землекористування з метою будівництва, експлуатації та обслуговування гіпермаркету чи автосалону не є категоріями цільового призначення земельних ділянок у спірних правовідносинах, а є різновидом користування земельною ділянкою (вид користування - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, підрозділ 03.07 Класифікації видів цільового призначення земель) що, віднесені за цільовим призначенням до категорії земель житлової та громадської забудови.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною та незаконною бездіяльності Державної інспекції сільського господарства України в м. Києві щодо нездійснення контролю за використанням земельної ділянки, кадастровий № НОМЕР_1 відповідно до її цільового використання - будівництво гіпермаркету та зобов'язання Державної інспекції сільського господарства України в м. Києві вилучити з користування ТОВ „МЕЗОКРЕД ХОЛДІНГ" вказану земельну ділянку внаслідок самовільної зміни цільового призначення, не ґрунтуються на вимогах закону.

Також, в зазначені ухвалі, Вищим адміністративним судом України було встановлено, що ТОВ „МЕЗОКРЕД ХОЛДІНГ" подано до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві декларацію про початок виконання будівельних робіт: „Будівництво автосалону з адміністративно - офісними приміщеннями, соціально - торгівельною інфраструктурою та паркінгом на перетині вул. Лайоша Гавро та просп. Московського в Оболонському районі міста Києва", в якій визначена категорія складності об'єкта будівництва - ІІІ.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт 15 жовтня 2013 року за № КВ0831332880639. Під час реєстрації декларації Інспекція здійснила перевірку повноти даних, зазначених у поданій ТОВ „МЕЗОКРЕД ХОЛДІНГ" декларації та за результатами її перевірки підстав для повернення такої декларації на доопрацювання встановлено не було.

ТОВ „МЕЗОКРЕД ХОЛДИНГ" отримало дозвіл на виконання будівельних робіт „Будівництво автосалону з адміністративно-офісними приміщеннями, соціально-торговельною інфраструктурою та паркінгом на перетині вул. Лайоша Гавро та просп. Московського у Оболонському районі міста Києва" № ІV115140920182 від 1 квітня 2014 року (категорія складності V).

Постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 13 квітня 2011 року передбачено, що для отримання дозволу замовник (його уповноважена особа) має право подати особисто або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції за місцезнаходженням об'єкта заяву про отримання дозволу за формою згідно з додатком 5.

Згідно з п. 20 Постанови підставою для відмови у видачі дозволу є: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.

Судами встановлено, що ТОВ „МЕЗОКРЕД ХОЛДИНГ", як замовником будівництва, для отримання зазначеного дозволу було подано до Держархбудінспеції Украни заяву (вх. від 24 березня 2014 року № 40-2194) разом з всіма необхідними для отримання дозволу документами, які повністю відповідали вимогам закону, отже, підстави для відмови у його видачі були відсутні.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26 грудня 2011 року N 18 (далі - Постанова) не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Таким чином, судами у справі № 826/5055/14 було встановлено, факт відсутності зміни ТОВ Мезокред Холдінг цільового призначення взятої в оренду земельної ділянки, що в свою чергу, свідчить про необґрунтованість позовних вимог у даній справі.

Відповідачем-2 також було заявлено у поданому відзиві заяву про застосування строків позовної давності.

Згідно з п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29 травня 2013 року N 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Як вказано в пункті 2.1 Постанови № 10, частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно з п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Таким чином, суд відзначає, що строк позовної давності, як спосіб захисту порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає, оскільки суд відмовляє в позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог і питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 01.11.2017.

Суддя О.А. Грєхова