Постанова

від 01.11.2017 по справі 911/1708/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2017 р. Справа№ 911/1708/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Ільком

на рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2017

у справі № 911/1708/17 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Деремезна-Агро

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ільком

про стягнення 160 364,57 грн

за участю представників сторін:

від позивача: представник Романішін Є.В. (ордер серія КС №203293 від 01.06.2017);

від відповідача: представник Кузьменко Є.А. (довіреність б/н від 24.10.2017),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Деремезна-Агро (надалі - ТОВ Деремезна-Агро ) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ільком (надалі - ТОВ Ільком ) про стягнення 160 364,57 грн, з яких 124 675,32 грн заборгованості, 6 783,27 грн пені, 26 935,06 грн штрафу, 1 212,08 грн інфляційних втрат та 758,84 грн 3 % річних, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу № 14/03-17 від 14.03.2017 в частині оплати вартості отриманого товару.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.07.2017 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Ільком на користь ТОВ Деремезна-Агро 124 675,32 грн заборгованості, 6 576,65 грн пені, 26 935,06 грн штрафу, 1 212,08 грн інфляційних втрат, 659,22 грн 3 % річних та 2 400,87 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ТОВ Ільком звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник послався на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2017 вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 11.10.2017.

У судове засідання сторони своїх уповноважених представників не направили, у зв'язку з чим розгляд скарги на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 25.10.2017.

У судовому засіданні 25.10.2017 представник апелянта заявив клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи, проведення якої доручити судовому експерту Шульзі Людмилі Дмитрівні та на розгляд якої поставити питання щодо відповідності діючому законодавству первинних документів ТОВ Деремезна-Агро , а саме, видаткової накладної №000103/3 від 17.03.2017.

Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечив, наголошуючи на тому, що матеріли справи містять достатню кількість доказів для встановлення обставин справи, які мають значення для її вирішення.

Поставивши на обговорення заявлене відповідачем клопотання про призначення судової судово-економічної експертизи, колегія суддів, порадившись, ухвалила в його задоволенні відмовити, з огляду на наступне.

За приписами частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до статті 1 Закону України Про судову експертизу судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики призначення судової експертизи від 23.03.2012 № 4, із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи у справі як необґрунтоване та безпідставне з огляду на те, що вирішення питання, викладеного в ньому, не потребує спеціальних знань та віднесено до компетенції суду, а, крім того, матеріали справи містять достатню кількість доказів для повного та об'єктивного вирішення спору.

У судовому засіданні 25.10.2017 у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 01.11.2017.

У судовому засіданні 01.11.2017 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

01.11.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 14.03.2017 між ТОВ Деремезна-Агро (в тексті договору - продавець) та ТОВ Ільком (в тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 14/03-17 (далі - договір), за умовами якого (п. 1.1) продавець приймає на себе зобов'язання продати та передати покупцю зерно кукурудзи (далі - зерно), в кількості 40 (сорок) тонн ±10 % по ціні 3 996,30 грн за 1 тонну з ПДВ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити зерно у порядку і на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.2. договору продавець за цим договором продає зерно покупцю згідно кількості, вказаної в накладній по факту відвантаження.

Передача зерна здійснюється шляхом відвантаження на автотранспорт покупця по місцю його зберігання с. Деремезна, Обухівського району, Київської області (п. 3.1 договору).

Згідно з п. 3.2. договору продавець передає зерно покупцю згідно видаткової накладної по фактичній фізичній вазі, за підписом представників обох сторін.

Попередня загальна вартість зерна за цим договором становить 159 852,00 грн з ПДВ (п. 4.1. договору).

Пунктом 4.2. договору передбачено, що покупець оплачує зерно згідно фактичної ваги, що вказана у видатковій накладній продавця, в розмірі 100 % його вартості в день відвантаження.

Відповідно до п. 4.4. договору термін оплати за цим договором становить один банківський день.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2017 року, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 6.5. договору).

Як стверджує позивач, 17.03.2017 на виконання умов договору ТОВ Деремезна-Агро продало ТОВ Ільком товар - зерно кукурудзи у кількості 33,700 тонн, вартістю 134 675,32 грн, що підтверджується підписаною та скріпленою печатками обох сторін видатковою накладною № РН-0000014 від 17.03.2017 (а.с. 56).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000008 від 17.03.2017 на суму 134 675,32 грн (а.с.59).

Однак, в порушення своїх договірних зобов'язань, ТОВ Ільком за отриманий товар за вищевказаною видатковою накладною розрахувалося лише частково, перерахувавши на рахунок ТОВ Деремезна-Агро 10 000,00 грн згідно рахунку-фактури № СФ-0000008 від 17.03.2017, що підтверджується платіжним дорученням №326 від 19.05.2017 та банківською випискою (а.с. 15, 58).

У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив переданий йому за договором товар у повному обсязі, позивач надіслав на адресу відповідача лист вих. №43 від 27.04.2017 з вимогою сплатити суму основного боргу разом із нарахованими на неї штрафом та пенею, яка була отримана відповідачем 04.05.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 16-17).

З огляду на те, що вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість відповідача з оплати поставленого товару погашена не була, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач не заперечував проти отримання товару за видатковою накладною № РН-0000014 від 17.03.2017 на суму 134 675,32 грн, однак, наголошував на тому, що надана в підтвердження позовних вимог видаткова накладна не містить передбачених ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні реквізитів, а саме, прізвища особи, яка отримала товар, а тому не може підтверджувати факт здійснення господарської операції.

Також апелянт звертав увагу на те, що у товарно-транспортній накладній не зазначено, що товар було отримано представником ТОВ Ільком , а пунктом розвантаження вказано с. Денехівка, Нібулон .

Крім того, посилаючись на те, що у накладній внутрішньогосподарського призначення №000103/3 від 17.03.2017 в графі Призначення зазначено не лише ТОВ Ільком , а і ПП Третяк, апелянт вказує на відсутність підстав вважати, що товар було відвантажено саме відповідачеві.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ Деремезна-Агро , місцевий господарський суд виходив з доведеності факту передання позивачем та отримання відповідачем товару за вказаною видатковою накладною, та відсутності доказів його оплати ТОВ Ільком у повному обсязі, у зв'язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, за яким, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення ТОВ Деремезна-Агро та ТОВ Ільком договору купівлі-продажу № 14/03-17 від 14.03.2017 було спрямоване на отримання останнім визначеного умовами договору товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

Згідно ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції по передачі товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції Закону України № 1724-VIII від

03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу товару покупцю позивачем суду першої інстанції було надано копію видаткової накладної № РН-0000014 від 17.03.2017, оригінал якої оглянутий колегією суддів у судовому засіданні (а.с. 56).

У вказаній видатковій накладній зазначено, що зі сторони відповідача видаткова накладна підписана керівником ТОВ Ільком Левчук С.О., підпис якого засвідчено печаткою товариства.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1002608884 від 23.05.2017 Левчук С.О. є керівником ТОВ Ільком та має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності (а.с. 24-26).

Отже, видаткова накладна, на якій ґрунтуються позовні вимоги оформлена відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88.

З огляду на викладене, колегією суддів відхиляються доводи апелянта про те, що видаткова накладна не містить прізвища особи, яка отримала товар, а тому така не може бути визнана належним доказом, що підтверджує факт здійснення господарської операції, оскільки оформлена з порушенням вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Крім того, згідно зі ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті поставленого товару).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 09 квітня 2013 року у справі №5023/5085/12.

При цьому, уповноважений представник скаржника під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не заперечував проти автентичності відтиску печатки на видатковій накладній та не надав жодних доказів на підтвердження обставин незаконного вибуття у товариства даної печатки, зокрема, матеріалів службового розслідування або звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою про незаконне використання печатки.

Також колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження факту здійснення передання товару відповідачеві позивачем було надано суду товарно-транспортну накладну (надалі - ТТН) №000103/3 від 17.03.2017 (а.с. 13-14).

Відповідно до вказаної ТТН замовником та вантажоодержувачем є ТОВ Ільком , вантажовідправником - ТОВ Деремезна-Агро , автомобільним перевізником - ПП Альфа-Сервіс , пунктом навантаження - с. Деремезна, Обухівського району, пунктом розвантаження с. Денехівка, Нібулон .

Із зазначеної ТТН вбачається, що вантаж, а саме, зерно кукурудзи, надано для перевезення насипом у стані, що відповідає правилам перевезень відповідних вантажів та отримано водієм/експедитором ОСОБА_6, що засвідчено підписами останнього у відповідних графах.

Відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (надалі - Правила), ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п. 11.1 вищевказаних Правил основним документом на перевезення вантажів є ТТН, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. ТТН може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Пунктом 11.4 Правил визначено, що ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри ТТН підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з ТТН водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр ТТН залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику (п.п. 11.5-11.6. Правил).

Як вбачається зі змісту ТТН №000103/3 від 17.03.2017, остання оформлена відповідно до вимог п. 11.1 Правил, при цьому, оскільки у замовника залишається перший екземпляр ТТН, то відсутність підпису вантажоодержувача не спростовує факт виконання позивачем своїх обов'язків за договором щодо передання товару.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до погоджених сторонами умов договору передача зерна здійснюється шляхом відвантаження на автотранспорт покупця по місцю його зберігання с. Деремезна, Обухівського району, Київської області (п. 3.1 договору).

Отже, передання ТОВ Деремезна-Агро товару автомобільному перевізнику у місці його зберігання є належним виконанням позивачем своїх зобов'язань за умовами договору.

При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, про отримання відповідачем товару за видатковою накладною № РН-0000014 від 17.03.2017 свідчить здійснення останнім часткової оплати згідно платіжного доручення №326 від 19.05.2017 з посиланням на рахунок-фактуру № СФ-0000008 від 17.03.2017, про який зазначено у спірній видатковій накладній.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2. договору сторони визначили, що покупець оплачує зерно згідно фактичної ваги, що вказана у видатковій накладній продавця, в розмірі 100 % його вартості в день відвантаження.

При цьому, відповідно до п. 4.4 договору сторони погодили, що термін оплати за цим договором становить один банківський день.

Отже, враховуючи умови договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач повинен був оплатити отриманий від позивача товар до 19.03.2017.

Згідно вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що отримання товару відповідачем не спростовано, строк оплати відповідно до даного договору настав, доказів оплати товару у повному обсязі відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 124 675,32 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати товару, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 26 935,06 грн штрафу та 6 783,27 грн пені, нарахованої за період з 19.03.2017 по 24.05.2017.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Пунктом 5.2 договору визначено, що за прострочення з оплати зерна покупець сплачує штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Враховуючи вказану умову договору та з огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення пені та штрафу є правомірними.

Водночас, оскільки позивачем невірно визначено початок перебігу строку прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вказаної вимоги, а саме, стягнення пені, нарахованої за період з 19.03.2017 по 24.05.2017, в сумі 6 576,65 грн.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачем правомірно розраховано 20 % штрафу від заборгованості відповідача у сумі 134 675,32 грн, оскільки відповідач відповідно до умов договору повинен був оплатити вартість поставленого товару до 19.03.2017, а часткова оплата заборгованості у сумі 10 000,00 грн була здійснена відповідачем лише 19.05.2017.

Зважаючи на те, що позивачем арифметично вірно розраховано 20 % штрафу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 26 935,06 грн штрафу у повному обсязі.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача нараховані на суму боргу 3% річних у розмірі 758,84 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 212,08 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

Разом з тим, оскільки позивачем невірно визначено початок перебігу строку прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вказаної вимоги, а саме, стягнення 3% річних, нарахованих за період з 19.03.2017 по 24.05.2017, у сумі 659,22 грн.

При цьому, оскільки позивачем нараховано інфляційні втрати за квітень 2017 року на заборгованість відповідача у сумі 134 675,32 грн, місцевий господарський суд правильно встановив, що такий розрахунок є арифметично вірним, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача 1 212,08 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором купівлі-продажу № 14/03-17 від 14.03.2017 у розмірі 160 058,33 грн, з яких 124 675,32 грн заборгованості, 6 576,65 грн пені, 26 935,06 грн штрафу, 1 212,08 грн інфляційних втрат, 659,22 грн 3 % річних. В іншій частині позову відмовлено.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2017 у справі №911/1708/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ Ільком має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ільком на рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2017 у справі №911/1708/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2017 у справі №911/1708/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1708/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук