Рішення

від 01.11.2017 по справі 910/16816/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2017Справа №910/16816/17

За позовом Приватного акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Мотив ЛТД"

про стягнення 12 771,92 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Рокицький І.В. - представник за довіреністю б/н від 10.01.17 від відповідачане з'явились

В судовому засіданні 01.11.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Українська автомобільна корпорація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Мотив ЛТД" про стягнення 12 771,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі видаткових накладних № РН-0000406 від 02.02.2017, № РН-0000622 від 16.02.2017, № РН-0000742 від 23.02.2017, № РН-0000773 від 24.02.2017 та № РН-0000808 від 27.02.2017 відповідачу було відпущено запасні частини на загальну суму 12 771,92 грн. Однак, за твердженням позивача, оплати за придбаний товар здійснено не було, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 12 771,92 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 порушено провадження у справі № 910/16816/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 01.11.2017.

У судове засідання, призначене на 01.11.2017, з'явився представник позивача, який через канцелярію суду подав документи на виконання вимог ухвали суду, підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

Відповідач в судове засідання не явку уповноваженого представника не забезпечив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, за приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році " до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За приписами ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 було надіслано на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві - 02166, м. Київ, вул. Маршала Жукова, буд. 26, та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте, конверт з вказаною вище ухвалою було повернуто на адресу суду з відміткою "не знаходиться".

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою, яка наявна в матеріалах справи, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 01.11.2017 справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України ).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Факт відпущення позивачем товару згідно видаткових накладних на загальну суму 12 771,92 грн., а також отримання його представником відповідача за Генеральною довіреністю № 1501173 від 10.01.2017, свідчить про виникнення між сторонами договірних правовідносин.

Поставка товару позивачем, прийняття товару відповідачем та оплата його вартості свідчить про виникнення між сторонами відносин, які регулюються положеннями закону, що виникають з договору поставки, а згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з статтею. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача прийняти товар та оплатити його вартість.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем згідно видаткових накладних було поставлено відповідачу товар (запчастини) на загальну суму 12 771,92 грн., а саме:

- за видатковою накладною № РН-0000406 від 02.02.2017 на суму 624,14 грн.;

- за видатковою накладною № РН-0000622 від 16.02.2017 на суму 5 793,48 грн.;

- за видатковою накладною № РН-0000742 від 23.02.2017 на суму 207,36 грн.;

- за видатковою накладною № РН-0000773 від 24.02.2017 на суму 5 912,38 грн.;

- за видатковою накладною № РН-0000808 від 27.02.2017 на суму 234,58 грн.

Наведені видаткові накладні на загальну суму 12 771,92 грн., за якими був переданий товар ТОВ "Авто-Мотив ЛТД" та які містять підпис уповноваженої особи відповідача - Жебрівського Ю.В. на підставі Генеральної довіреності № 1501173 від 10.01.2017 (копія якої наявна в матеріалах справи), приймаються судом у якості належних доказів по справі, що підтверджують факт передачі позивачем товару на вказану суму та прийняття цього товару відповідачем без зауважень та заперечень по кількості та якості.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 1.7 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що 03.05.2017 року позивач звертався до відповідача з претензією № 64 про сплату вартості відпущеного товару на загальну суму 12 771,92 грн., однак остання була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість не погашена.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за отриманий товар у розмірі 12 771,92 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару відповідно до норм ст. 692 ЦК України є таким, що настав, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 12 771,92 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається при задоволенні позову на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Мотив ЛТД" (02166, м. Київ, вул. Маршала Жукова, буд. 26, ідентифікаційний код 37676233) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, вул. 15/2, ідентифікаційний код 03121566) заборгованість у розмірі 12 771 (дванадцять тисяч сімсот сімдесят одна) грн. 92 коп. та судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.11.2017

Суддя Пукшин Л.Г