Рішення

від 25.10.2017 по справі 910/13461/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2017 Справа №910/13461/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТОРГАЛЬЯНС-К"

про стягнення 100 092,68 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Філіпчук А.В. по довіреності від 02.02.2017 № 146

Від відповідача: не з'явились

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТОРГАЛЬЯНС-К" про стягнення заборгованості у сумі 100 092,68 грн. за неналежне виконання умов договору поставки від 01.10.2013 № U25072.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2017 порушено провадження по справі № 910/13461/17, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.09.2017 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

13.09.2017 позивач через відділ діловодства суду подав документи для долучення до матеріалів справи.

Представники відповідача у судове засідання 13.09.2017 не з`явились; про причини неявки повноважних представників суд не повідомили; про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні 13.09.2017 надав пояснення по справі та подав клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2017 розгляд справи було відкладено відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України .

У судовому засіданні 25.10.2017 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 25.10.2017 повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву та витребуваних судом матеріалів не надав; про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Жодних заяв, клопотань через відділ діловодства суду від відповідача не надходило.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році", п. 3.6. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі У судовому засіданні 09.11.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 25.10.2017 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

01 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТОРГАЛЬЯНС-К" (далі - покупець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (третя сторона, яка діяла на підставі агентського договору із позивачем) було укладено договір поставки продукції №U25072, за умовами якого постачальник зобов'язується, використовуючи послуги третьої сторони (яка не є комерційним представником, а саме: просуває від імені постачальника товар, узгоджує та оформлює партії поставки, комплектує та відповідає за їх доставку), передати на замовлення та у встановлений строк покупцю запасні частини до автомобілів, автохімію, масла, супутні товари для автотранспорту, тощо (далі - товар) окремими партіями в асортименті (номенклатурі), за цінами та у кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних, які є специфікаціями у розумінні ст. 266 Господарського кодексу України та складають його невід'ємну частину, а покупець зобов'язується приймати товар для здійснення підприємницької діяльності та оплачувати його (п. 1.1. договору).

Відповідно до умов п. 5.1. договору покупець за визначеною формою розрахунків оплачує повну ціну товару на умовах або: 5.1.1. попередньої оплати - відповідно до оформленого третьою стороною рахунка постачальника, при цьому перебіг строку поставки починається з наступного дня після надходження суми передоплати на банківський рахунок постачальника дня; 5.1.2. відстрочення платежу - протягом 14 календарних днів після отримання такої партії (від дня підписання накладної постачальника); 5.2. поставка на умовах відстрочення платежу загальна сума всіх неоплачених поставлених партій товару (кредитний ліміт) не може перевищувати 30 000, 00 грн. з ПДВ.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно з накладними №UJ2_140010449 від 30.05.2014 року на суму 9 050, 28 грн., №UJ2_140011000 від 06.06.2014 року на суму 15 579,35 грн., №UJ2_140010849 від 05.06.2014 року на суму 6 093,40 грн. та №UJ2_140010504 від 02.06.2014 року на суму 3 583,15 грн., які містяться в матеріалах справи, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 34 306,18 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що зобов язання по договору №Д-5 від 01.01.2016р. відповідачем в повному обсязі не виконані, заборгованість відповідача перед позивачем по даному договору у сумі 39 272,71 грн. належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання з поставки товару відповідачу, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого товару та на даний час має перед позивачем заборгованість у сумі 28 000,00 грн. з урахуванням часткової оплати.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на суму 28 000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 10.6. договору покупець у разі несвоєчасної оплати товару за вимогою постачальника сплачує за весь час прострочення: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, від простроченої суми, а також проценти на прострочену суму в розмірі 15 % річних.

У зв'язку з цим, позов в частині стягнення 15 % річних та інфляційних втрат обґрунтований та підлягає задоволенню 15% річних у розмірі 13 301,60 грн. та інфляційних втрат у розмірі 26 294, 15 грн. за розрахунком позивача, який здійснено у відповідності до умов договору та вимог закону.

Також підлягають задоволенню вимоги в частині стягнення 32 496,93 грн. пені у зв'язку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань з оплати вартості поставленого товару.

Судові витрати відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТОРГАЛЬЯНС-К" (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, будинок 22-Б, код ЄДРПОУ 38672072) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" (29009, Хмельницька обл., місто Хмельницький, вулиця Толстого, будинок 1/1; код 30865632) 28 000,00 грн. основного боргу, 26 294, 15 грн. інфляційних витрат, 32 496,93 пені , проценти 13 301,60 грн. та 1 600,00 грн. судового збору.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 06.11.2017р.

Суддя Т.Ю.Трофименко