Рішення

від 30.10.2017 по справі 913/696/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

30 жовтня 2017 року                                                              Справа № 913/696/17

                                                                                 Провадження №1/913/696/17

За позовом Лисичанської міської ради Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Кадар”, м. Лисичанськ Луганської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Головне управління ДФС у Луганській області, м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 728953 грн. 08 коп.

Суддя Зюбанова Н.М.

Секретар судового засідання - Медуниця Р.І.

Представники не викликалися

Суть спору: про стягнення з відповідача 728953 грн. 08 коп. збитків у вигляді неодержаних доходів.

Так, ухвалою від 11.09.2017 до участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Головне управління ДФС у Луганській області, м. Сєвєродонецьк Луганської області.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, позовні вимоги не спростував.

Учасників судового процесу було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом. Тому направлення кореспонденції на адресу відповідача відповідно до інформації, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення судом певних процесуальних дій.

Дослідивши обставини справи, суд встановив, що спір у справі виник з наступних причин.

Так, 25.05.2010 між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рестехсервіс" та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Кадар" було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (зареєстр. в реєстрі за № 1583), за яким відповідач у справі купив побутовий корпус № 3 з господарськими будівлями загальною площею 1074,80 кв.м. за адресою: м. Лисичанськ Луганської області, вул. Лагоди М., буд. 54.

Як свідчить зміст цього договору, у пункті 1 також вказано, що земельна ділянка площею 0,5258 га перебуває в постійному користуванні ВАТ "Лисичанська сода" згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЛГ № 000352, виданого Лисичанською радою народних депутатів 17.10.1995 за № 506, за реєстр. в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 95 від 24.10.1995.

Таким чином має місце зміна власника приміщення, що за чинним законодавством тягне припинення права користування земельною ділянкою під цим приміщенням та його перехід до нового власника.

Так, у відповідності до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою припиняється, зокрема, набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Водночас, за змістом ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, аналіз вказаних вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов‘язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Пунктами "а", "е" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, тому, як свідчать матеріали справи, 08.12.2010 Лисичанською міською радою було прийняте рішення № 3/31 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками», яким, зокрема, для ВАТ «Лисичанська сода» було припинене право користування земельною ділянкою площею 0,5258 га у зв‘язку з переходом права власності на об‘єкти нерухомості до ТОВ "Кадар".

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що через бездіяльність відповідача, який ухиляється від оформлення права власності або права користування земельною ділянкою площею 0,5258 га, територіальній громаді м. Лисичанська завдано збитків у вигляді неодержаних доходів, які фактично складаються з орендної плати за період з 08.12.2010 по 01.03.2017, як би між сторонами було б укладено договір оренди землі.

Розмір заявленої до стягнення суми позивач обґрунтовує актами визначення збитків у вигляді неодержаних доходів, завданих територіальній громаді м. Лисичанська через необґрунтоване використання земельної ділянки ТОВ "Кадар", а також порядку їх відшкодування № 14/12 від 08.08.2012, № 08/14 від 02.04.2014, № 42/15 від 22.07.2015, № 02/16 від 20.04.2016, № 04/17 від 15.03.2017 на загальну суму 956783 грн. 32 коп.

Зазначені акти затверджені відповідними доданими до справи рішеннями виконавчого комітету Лисичанської міської ради № 478 від 21.08.2012, № 141 від 15.04.2014, № 236 від 04.08.2015, № 165 від 26.04.2016, № 156 від 04.04.2017 у відповідності до приписів постанови КМ України від 19.04.1993 № 284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам".

Втім ціна позову складає 728953 грн. 08 коп., оскільки за період з 14.04.2014 по 07.06.2016 відповідач повинен бути звільнений від плати за користування земельною ділянкою в сумі 227830 грн. 24 коп. з огляду на приписи ст. 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (956783 грн. 32 коп. - 227830 грн. 24 коп.).

За листом від 05.09.2017 № Т-27/17 позивач уточнив зміст позовної заяви щодо помилки у зазначенні суми збитків за період з 14.04.2014 по 07.06.2016 – 235286,78 грн. замість 227830,24 грн., що не вплинуло на ціну позову.

Відповідач вказані позовні вимоги не оспорив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Оцінивши обставини справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає повному задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що відповідач у справі – ТОВ “Кадар”, правомірно володіючи побутовим корпусом № 3 з господарськими будівлями загальною площею 1074,80 кв.м. за адресою: м. Лисичанськ Луганської області, вул. Лагоди М., буд. 54, користується земельною ділянкою під вказаною нерухомістю площею 0,5258 га. Втім, право власності або право на постійне землекористування відповідачем не оформлене у встановленому законом порядку, а тому він не може бути суб‘єктом плати за землю у формі земельного податку, що підтверджено листом Головного управління ДФС у Луганській області від 11.10.2017 (за період з 08.12.2010 по 01.03.2017 ТОВ "Кадар" не було платником земельного податку).

Також судом було витребувано відомості від Відділу у м. Лисичанську Головного управління Держгеокадастру у Луганській області з питання, чому земельна ділянка за адресою: м. Лисичанськ, вул. Базарна, буд. 54 (ДА серії ІІ-ЛГ № 000352, зареєстр. за № 95 24.10.1995) не сформована та не зареєстрована у Державному земельному кадастрі.

За листом від 25.10.2017 № 9-12-0.29-254/104-17 вказаний Відділ надав наступну інформацію про те, що відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI "земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру". Проте, оскільки рішенням Лисичанської міської ради № 3/31 від 08.12.2010 ВАТ "Лисичанська сода" було припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,5258 га, Державний акт серії ІІ-ЛГ № 000352 втратив чинність та вилучену земельну ділянку віднесли до земель, не наданих у власність або постійне користування. Станом на 01.01.2013 на спірну земельну ділянку не зареєстровані правовстановлюючі документи, тому вона відсутня в Публічній кадастровій карті України.

Таким чином, суд погоджується з позивачем, що єдиною можливою формою здійснення плати за землю для відповідача як землекористувача є орендна плата (статті 14.12.72, 14.1.73 ПК України), яку розраховано виходячи з площі земельної ділянки та вартості нормативної грошової оцінки земельної ділянки за період з 08.12.2010 по 01.03.2017 на загальну суму 956783 грн. 32 коп., що підтверджено довідками компетентного органу Управління Держгеокадастру (Держкомзему) у м. Лисичанськ, доданими до справи.

Щодо нормативно-правового обґрунтування позову, то позивач посилається на ст. ст. 224, 225 ГК України, якими передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До стягнення позивач заявляє борг у сумі 728953 грн. 08 коп., оскільки відповідно до ст. 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції"№ 1669-VII від 02.09.2014 передбачено звільнення суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності під час проведення антитерористичної операції за період з 14.04.2014 по 07.06.2016 (по справі - 227830 грн. 24 коп.).

Таким чином, до стягнення заявлені 728953 грн. 08 коп. збитків у вигляді неодержаних доходів.

Втім, при зверненні до суду позивачем не враховано правову позицію Судової палати у господарських справах Верховного Суду України за постановою від 12.04.2017 по подібній справі № 922/5468/14 (3-1347гс16).

Так, у цій постанові зазначено, що у відповідача із часу виникнення права власності на нерухоме майно виник й обов‘язок укласти та зареєструвати відповідний договір щодо користування спірною земельною ділянкою. Цього обов‘язку відповідач не виконав, а тому без законних підстав зберігав у себе майно – кошти за оренду землі, які підлягають стягненню на підставі ст. ст. 1212-1214 ЦК України як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, нарахованою та сплаченою за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин суд дійшов висновку, що предмет позову у цій справі – збитки у вигляді неодержаного доходу – не відповідають належній правовій кваліфікації спірних правовідносин сторін з огляду на вказану вище постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12.04.2017 по справі № 922/5468/14.

Однак, у разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, або обраний особою, яка звернулася з позовом, спосіб захисту не призводить до поновлення його порушеного права, але при розгляді спору буде встановлений факт порушення прав цієї особи (позивача), то суд має право сам визначити належний спосіб судового захисту і ухвалити відповідне рішення щодо захисту порушеного права.

В силу ст. 4 ГПК України господарський суд має право самостійно визначитися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог та порушення останнім положень ст. 83 ГПК України.

Не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. Аналогічної правової позиції дотримується ВГС України (постанови від 18.12.2012 по справі № 6/5005/3915/2012, від 01.06.2016 по справі № 912/2965/15).

Як звісно, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанова пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість задоволення позову та стягнення 728953 грн. 08 коп. безпідставно збережених відповідачем коштів за оренду землі, розмір яких підтверджений документально доданими до справи письмовими доказами.

Так, відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

          За ст. 1212 ЦК законодавцем визначаються підстави виникнення зобов’язань у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. За змістом п. 4 ч. третьої ст. 1212 ЦК положення глави 83 ЦК застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. На відміну від зобов’язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

          За таких обставин позов підлягає задоволенню та на користь позивача підлягають стягненню 728953 грн. 08 коп. безпідставно збережених відповідачем коштів за оренду землі з віднесенням судових витрат також на останнього відповідно до ст. 49 ГПК України.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85, 11128 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги Лисичанської міської ради Луганської області до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Кадар”, м. Лисичанськ Луганської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Головне управління ДФС у Луганській області про стягнення 728953 грн. 08 коп. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Кадар", м. Лисичанськ Луганської області, вул. М.Лагоди, буд. 54, ідент. код 36550888 на користь Лисичанської міської ради Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області, вул. імені ОСОБА_2, б. 7, ідент. код 26522196 – 728953 грн. 08 коп. безпідставно збережених коштів за оренду землі та 10934 грн. 30 коп. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.11.2017.

          Суддя                                                              Н.М.Зюбанова