Постанова

від 30.05.2007 по справі 16/319-06-8583

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

16/319-06-8583

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

30 травня 2007 р.                                                                                   № 16/319-06-8583  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Кривди Д.С. –(доповідача у справі),

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне поданняЗаступника прокурора Одеської області    

на  постановуОдеського апеляційного господарського суду від  13.02.2007 року

у справі№16/319-06-8583 господарського суду Одеської області

за позовомПрокурора Київського району м.Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської  ради

доТОВ “Спіка”

прознесення самочинного будівництва та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

та за зустрічним позовомТОВ “Спіка”

доОдеської міської ради

провизнання права власності,

за участю представників сторін від:

позивача за первісним позовом: не з'явились

відповідача за первісним позовом: не з'явились

прокуратури:Шумко Г.В. –прокурор відділу ГП України (посвід. №152 від 19.12.2006р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.12.2006р. (суддя Желєзна С.П.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від  13.02.2007 року (судді Мирошниченко М.А. –головуючий, Бєляновський В.В., Шевченко В.В.), в позові відмовлено; зустрічний позов задоволено; визнано право власності ТОВ “Спіка” на нежитлові приміщення бару-магазину з літнім майданчиком, загальною площею 167,7кв.м., розташовані на земельній ділянці, площею 0,025га за адресою: м.Одеса, проспект Маршала Жукова, 47/1.

В касаційному поданні Заступник прокурора Одеської області просить скасувати рішення і постанову та прийняти нове рішення, яким зобов'язати ТОВ “Спіка” знести самовільно збудовану прибудову до бару-магазину за адресою: м.Одеса, вул.Маршала Жукова, 47/1; у задоволенні зустрічного позову відмовити. Подання мотивоване тим, що висновки, викладені судами у рішенні та постанові, не відповідають обставинам справи, а також судами допущене неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника прокуратури, дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню частково, з огляду на  наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ „Спік”, відповідно до його статуту, є правонаступником багатопрофільного приватного підприємства „Юрвис”. На підставі листа Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.08.2004р. №1356р. суди встановили, що розпорядженням виконавчого комітету Одеської міської ради №500р. від 06.06.1997р. ПП „Юрвис” було надано дозвіл на реконструкцію існуючого об'єкту нерухомості в районі житлового будинку №47 по проспекту М. Жукова в м. Одесі. Проте, у зв'язку з реконструкцією (розширенням) проспекту М. Жукова, цей об'єкт був знесений. Враховуючи ці обставини, ПП „Юрвис” (правонаступником якого є ТОВ „Спіка”) звернулося до Одеської міської ради із заявою про надання дозволу на перенесення бару-магазину до будинку №47/1 по проспекту М. Жукова в м. Одесі. Актом вибору та обстеження земельної ділянки, складеним 20.03.2000р. міжвідомчою комісією виконавчого комітету Одеської міської ради з вибору та визначення вартості земельних ділянок, орендної плати за користування земельними ділянками на правах оренди та вартості права забудови, земельна ділянка, розташована по проспекту М. Жукова, 47/1 в м. Одесі, була визнана придатною для розміщення бару-магазина. У висновку №97/714 від 21.04.2004р. зазначено про можливість надання в оренду земельної ділянки для будівництва об'єкту, земельна ділянка, на якій розташований зазначений об'єкт нерухомості, на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №1572 від 21.01.1995р., була надана у постійне користування ВАТ „Чорноморзалізобетонбуд”.

На підставі листа №16 від 02.02.2000р. ВАТ „Чорноморзалізобетонбуд” суди встановили, що було узгоджено вилучення з користування останнього земельної ділянки, прилеглої до житлового будинку №47/1 по проспекту М. Жукова в м. Одесі, з метою надання її у користування ТОВ „Спіка”.

Управлінням архітектури та містобудування ТОВ „Спіка” було надано архітектурно-планувальне завдання №75 від 22.05.2000р. на проектування бару-магазину по проспекту М. Жукова, 47/1 та комплексного благоустрою прилеглої території. На виконання цього завдання був розроблений робочий проект перенесення бару-магазину з літнім майданчиком по проспекту М. Жукова 47/1 в м. Одесі, яким було передбачено будівництво на новому майданчику бару-магазину з літнім майданчиком у попередніх розмірах. 10.04.2001р. висновком №132/418 Одеською міською санітарно-епідеміологічною станцією зазначений робочий проект був узгоджений.

З метою отримання земельної ділянки під розміщення спірного об'єкту нерухомості, 12.04.2001р. ТОВ „Спіка" звернулось з заявою до управління земельних ресурсів Одеської міської ради та до виконавчого комітету Одеської міської ради. Згідно до висновку № 97/714 від 21.04.2004р., наданого Управлінням архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради, було узгоджено надання ТОВ „Спіка” у довгострокову оренду земельної ділянки, розташованої за адресою: проспект М.Жукова, 47/1, м. Одеса, для перенесення на новий майданчик павільйону бару-магазина та літнього майданчика. Розпорядженням Одеського міського голови № 28-01р. від 12.01.2005р. ТОВ „Спіка” була надана згода на розробку проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,025га, в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування бару-магазину з літнім майданчиком, розташованого за адресою: м. Одеса, проспект М. Жукова, 47/1.

Також судами встановлено, що проект землеустрою з відведенням земельної ділянки у довгострокову оренду ТОВ „Спіка”, загальною площею 0,025га для будівництва, експлуатації та обслуговування павільйону бару-магазину з літнім майданчиком за адресою: м. Одеса, проспект М. Жукова, 47/1 був погоджений Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Одеською міською санітарно-епідеміологічною станцією, Державним управлінням екології та природних ресурсів в Одеській області.

На підставі викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Одеська міська рада, як власник земельної ділянки, на якій знаходиться спірний об'єкт (бар - магазин), не заперечувала проти його будівництва та давала згоду (іде процес оформлення оренди землі) на передачу ТОВ „Спіка” земельної ділянки, на якій розташовано цей об'єкт.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суди виходили з того, що прокурор вважає незаконною лише добудову до бару-магазину, але у позові не визначено індивідуальні характеристики прибудови до бару-магазину (площа, місце розташування відносно будівлі бару-магазину та інші технічні параметри тощо), що унеможливлює ідентифікацію об'єкту нерухомості, з вимогою про знесення якого прокурор звернувся до суду. Також суди дійшли висновку, що бар-магазин являє собою єдину неподільну споруду, усі приміщення якої поєднані між собою мережами енерго- та водопостачання, а також мають спільне цільове призначення, а тому знесення будь-якої частини зазначеної будівлі призведе до суттєвого пошкодження об'єкту нерухомості. Крім того, суди не вбачають порушення прав чи інтересів Одеської міської ради, в інтересах якої прокурор звернувся з первісним позовом.

Зустрічний позов задоволено судом першої інстанції на підставі ч.3, 5 ст.376 ЦК України, у відповідності до яких право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На  вимогу  власника  (користувача)  земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

При цьому місцевий господарський суд врахував, що процедура отримання ТОВ „Спіка” у користування земельної ділянки, на якій розташована будівля бару-магазину, знаходиться на завершальній стадії.

Однак вказані висновки не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору.

Так, згідно п.5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, що належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, що перебувають за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України підставами для набуття права на землю є рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до частин 2, 3 статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Досліджуючи обставини справи щодо отримання ТОВ “Спіка” певного переліку документів, необхідних для отримання у користування на умовах оренди земельної ділянки, як місцевий господарський суд, так і суд апеляційної інстанції не взяли до уваги вищевикладені вимоги ч.1 ст.124 та ч.ч.2, 3 ст.125 Земельного кодексу України, а відтак, і не врахували, що укладанню договору оренди земельної ділянки передують: розробка проекту відведення земельної ділянки, погодження в установленому порядку проекту відведення земельної ділянки, одержання висновку державної землевпорядної експертизи по проекту відведення земельної ділянки, прийняття рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі її в оренду.

Також суди не встановили, чи припинено право постійного користування земельною ділянкою ВАТ „Чорноморзалізобетонбуд”, оскільки відмова ВАТ від земельної ділянки не свідчить про припинення такого права. Так, згідно ч.ч.3, 4 ст.142 Земельного кодексу України припинення права постійного  користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Таким чином, відхилення судами доводів прокуратури щодо порушення прав Одеської міської ради є передчасними.

Щодо зустрічного позову про визнання права власності  на нежитлове приміщення бару-магазину з літнім майданчиком, заявленого на підставі ст.376 ЦК України, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України самочинно збудованими об'єктами нерухомості є будівлі, споруди, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому законом порядку під уже збудоване нерухоме майно.

Частиною 2 ст. 376 ЦК України передбачається, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Виключення з цього правила міститься в ч. 3 цієї ж статті, відповідно до якої право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Отже, для вирішення питання про визнання права власності на самочинне будівництво необхідно дослідити питання надання земельної ділянки для вже збудованого будівництва.

Разом з тим, суд першої інстанції, хоча і встановив відсутність правовстановлюючих документів  на вказану земельну ділянку, не дав оцінку правовим наслідкам цієї обставини, виходячи з положень ст.376 ЦК України.  

Також судами не встановлено чи спірний об'єкт було добудовано, тобто чи було це майно створено, чи було його введено в експлуатацію, чи підлягає право власності на це майно відповідно до закону державній реєстрації і чи було здійснено таку реєстрацію в разі якщо державна реєстрація є обов'язковою.

Апеляційний господарський взагалі не перевірив правомірність задоволення зустрічного позову судом першої інстанції, обмежившись лише переглядом в апеляційному порядку судового рішення в частині первісного позову.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,  –

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне подання задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.02.2007р. та рішення господарського суду Одеської області від 21.12.2006р. у справі №16/319-06-8583 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя                                                                        Д.Кривда

           Судді                                                                                            Г.Жаботина

        А.Уліцький