ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.11.2017 Справа № 917/1331/17
до Сасинівської сільської ради, вул. Миру, 8, с. Сасинівка, Пирятинський район, Полтавська область, 37032
про визнання права власності на нерухоме майно
Суддя Тимощенко О.М.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, договір про надання правової допомоги №28 від 30.08.2017 року;
від відповідача: відсутні.
Суть спору : розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Леляківське" до Сасинівської сільської ради про визнання права власності на нежитлову будівлю з господарськими будівлями та спорудами, що в цілому складається з : нежитлової будівлі (їдальня з гуртожитком) "А-1", вигрібної ями №1, огорожі №2, і яка розташована за адресою: Полтавська область, Пирятинський район, с. Кейбалівка, вул. Миру, буд. 78-Г.
Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання (повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи).
02.11.2017 року від відповідача до суду надійшло клопотання вх. № 13403, згідно якого останній повідомив, що позов визнає у повному обсязі. Також відповідач просить суд розглянути дану справу за відсутності відповідача.
Крім того, 05.10.2017 року від відповідача до суду надійшли письмові пояснення вх. № 12225. В поданих поясненнях відповідач повідомляє суд, що дійсно з 2006 року і по даний час ТОВ "Леляківське" одноособово, добросовісно, відкрито, безперервно володіє нерухомим майном (нежитловою будівлею (їдальня з гуртожитком) "А-1", вигрібна яма №1, огорожі №2, і яка розташована за адресою: Полтавська обл., Пирятинський р-н, с. Кейбалівка, вул. Миру, буд. 78-Г. Також відповідач зазначає, що ТОВ "Леляківське" з 2006 року і по даний час користується також земельною ділянкою, на якій розташована дана нежитлова будівля, своєчасно і в повному обсязі сплачує за дану земельну ділянку земельний податок. Крім того, відповідач повідомляє, що на даний час відсутня можливість укладення із ТОВ "Леляківське" договору оренди земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля, в зв'язку з відсутністю у позивача правовстановлюючих документів на нежитлову будівлю.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
02.11.2017 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, оцінивши надані докази, суд, встановив :
У 2006 році СФГ "ЛЕЛЯКІВСЬКЕ", яке було припинене 30.06.2009 року шляхом його реорганізації у ТОВ "ЛЕЛЯКІВСЬКЕ", добросовісно заволоділо нерухомим майном, що належало колишньому Колективному сільськогосподарському підприємству "Україна" (далі - КСП "Україна"), в тому числі і нежитловою будівлею з господарськими будівлями та спорудами, що в цілому складається з: нежитлової будівлі (їдальня з гуртожитком) "А-1", вигрібної ями № 1, огорожі № 2, і яка розташована за адресою: Полтавська обл., Пирятинський р-н, с Кейбалівка, вул. Миру, буд. 78-Г (далі - Нежитлова будівля), в адміністративних межах Сасинівської сільської ради.
Матеріали справи свідчать, що 06.10.2006 року до ЄДРПОУ було внесено запис про судове рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи КСП "Україна", а 30.03.2011 року до ЄДРПОУ внесено запис про припинення КСП "Україна", що підтверджується відповідним витягом з реєстру (арк. справи 39-43).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що починаючи з 2006 року і станом на сьогоднішній день, він добросовісно та відкрито володіє вказаним майном, здійснює його обслуговування, поточний та капітальний ремонт. На підтвердження даних обставин позивач надав суду Довідку Сасинівської сільської ради № 661 від 11.07.2017 р. (а.с. 11) та Довідку № б/н від 07.09.2017 р. (щодо проведення капітального ремонту на суму 68 210,52 грн., а.с. 37)
Як вказує позивач, на його замовлення 19.06.2017 року КП "Бюро послуг та консультацій" було виготовлено технічний паспорт на столову з гуртожитком "А-1", яка розташована за адресою: Полтавська обл., Пирятинський р-н, с Кейбалівка, вул. Миру, буд. 78-Г (арк. с. 12-17).
Згідно довідки № 94-Т від 21.06.2017 р., виданої КП "Лубенської МБТІ", станом на 29.12.2012 р. об'єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., Пирятинський р-н, с. Кейбалівка, вул. Миру, буд. 78-Г не зареєстрований (а.с. 18).
Відповідно до звіту про оцінку майна станом на 22.06.2017 року, ринкова вартість оцінюваного майна становить 130 523,00 грн. грн. (а.с. 19).
Позивач зазначає, що у відповідності до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Отже, на думку позивача, Сасинівська сільська рада є відповідачем по даній справі.
З огляду на вказані обставини, ТОВ "ЛЕЛЯКІВСЬКЕ" просить суд з посиланням на ст. 344 ЦК України визнати за ним право власності за набувальною давниною вказане вище майно.
При прийнятті рішення зі спору суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність права власності не встановлена судом.
У відповідності до позиції, викладеної в листі Верховного Суду України від 01.07.2013 року Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ , за нормами ЦК України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини.
Право власності може набуватись різними способами, які поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, які не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.
За Цивільним кодексом України (в подальшому ЦК України) до первинного способу набуття права власності відноситься: набуття права власності на новостворену (виготовлену) річ (у т. ч. на об'єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України); набуття права власності на перероблену річ чи на зібрані плоди або привласнені (добуті) загальнодоступні дари природи, у т.ч. в результаті полювання на диких звірів, вилову риби (ч.2 ст.189, ст. 332, 333 ЦК України); визнання права власності за певних умов на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК України); набуття права власності на скарб, знахідку, бездоглядну домашню тварину або інше безхазяйне майно, у т. ч. на майно, від якого відмовився або на яке втратив право попередній власник (ст. 335, 336, 337, 338, 340, 341, 343 ЦК України); набуття права власності на майно добросовісним набувачем від неуповноваженого відчужувача у разі відмови власнику у задоволенні позову про його витребування (статті 330, 388, 389 ЦК України); набуття права власності за набувальною давністю на окремі об'єкти (ст. 344 ЦК України).
До похідних способів належить набуття цього права: на підставі правочинів (ст. 334 ЦК України); в порядку спадкування після смерті громадянина (ст. 1216 ЦК України); в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (ч. 2 ст. 104, статті 107, 109 ЦК України); у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності (ст. 345 ЦК України).
Похідними способами набуття права власності, зазвичай, є різні договори: купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, оренди з викупом, а також спадкування майна або правонаступництво щодо майна юридичних осіб або публічно-правових утворень.
Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.
Цивільний кодекс України розглядає набувальну давність як первинний спосіб набуття права власності. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.
Відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Отже, для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).
Аналізуючи поняття "добросовісності володіння" як ознаки набувальної давності за ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
При набувальній давності тягар доказування добросовісності лягає на зацікавлену сторону - на позивача. Наявність у володільця певної правової підстави для володіння майном виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.
При цьому, виходячи зі змісту цієї статті особа, що має право на визнання права власності на майно за набувальною давністю повинна бути незаконним добросовісним володільцем цього майна, тобто фактичним володільцем, який не має будь-якого титулу (права власності, користування, сервітуту та інші) на це майно, а наявність відповідного титулу виключає застосування положень статті 344 Цивільного кодексу України.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на чуже майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Добросовісність заволодіння майном особою полягає в її переконанні , що заволодіння правомірне, тобто майно надійшло до неї законно, а саме, особа при заволодіння майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності чи володіння майном. При цьому факт обізнаності особи про те, що вона не є власником не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).
Відкритість володіння полягає в тому, що фактичний незаконний володілець майна, здійснюючи володіння повинен ставитись до речі як до своєї власної (експлуатувати , вживати необхідні заходи до утримання), не приховуючи цього факту від інших осіб. При цьому від давнісного володільця не вимагається здійснення активних дій для демонстрації свого володіння іншим особам, а вимагається лише утримання від дій, спрямованих на його приховування.
Як вбачається з матеріалів справи, в с. Кейбалівка, вул. Миру, буд. 78-Г знаходиться нежитлова будівля (їдальня з гуртожитком) "А-1", і яка є в адміністративних межах Сасинівської сільської ради.
Позивач починаючи з 2006 року, добросовісно заволодів нежитловою будівлею з господарськими будівлями та спорудами, що в цілому складається з : нежитлової будівлі (їдальня з гуртожитком) "А-1", вигрібної ями №1, огорожі № 2, і яка розташована за адресою: Полтавська область, Пирятинський район, с. Кейбалівка, вул. Миру, буд. 78-Г, та відкрито, безперервно володіє нею до цього часу, несе витрати з утримання належного технічного стану та експлуатації останнього, що підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем.
У матеріалах справи відсутні дані щодо того, що заволодіння позивачем майном відбулось як наслідок протиправних дій (викрадення, шахрайство), а також відсутні будь-які вимоги осіб, що мають права на це майно щодо його повернення.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 3 частини 1 ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила ст. 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки ЦК України набрав чинності з 1 січня 2004 р., то набувальна давність може застосовуватись для набуття права власності на майно, володіння яким почалося не раніше 1 січня 2001 р. Тобто, набувальна давність щодо об'єктів нерухомості може застосовуватись лише після 1 січня 2011 р., а щодо рухомого майна - після 1 січня 2006 р.
Така правова позиція міститься в ухвалі Верховного Суду України від 20.02.2008 р. у справі № 6-27245св07.
Позов у даній справі подано до Господарського суду Полтавської області 10.08.2017 року, тобто з дотриманням вказаних положень чинного законодавства щодо періоду, в який може застосовуватись набувальна давність.
Отже, сукупність вищезазначених обставин, свідчать про добросовісність заволодіння, відкритість, безперервність, тривалість та безтитульність володіння позивачем спірним об'єктом, а отже і про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на зазначені об'єкт на підставі статті 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю.
За викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, визнаються відповідачем, а тому підлягають задоволенню.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 78 , 82-85 ГПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
1. Позовні вимоги задовольнити.
2 . Визнати за набувальною давністю право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕЛЯКІВСЬКЕ" (вул. Леніна, 17, с. Кейбалівка, Пирятинський район, Полтавська область, 37033 , ідентифікаційний код юридичної особи 32021372 ) на нежитлову будівлю з господарськими будівлями та спорудами, що в цілому складається з : нежитлової будівлі (їдальня з гуртожитком) "А-1", вигрібної ями № 1, огорожі № 2, і яка розташована за адресою: Полтавська обл., Пирятинський р-н, с Кейбалівка, вул. Миру, буд. 78-Г.
.
Повне рішення складено 07.11.2017 року
Суддя О.М.Тимощенко
Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Суд | Господарський суд Полтавської області |
Дата ухвалення рішення | 02.11.2017 |
Оприлюднено | 10.11.2017 |
Номер документу | 70058921 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Полтавської області
Тимощенко О.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні