Ухвала

від 01.11.2017 по справі 804/3863/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2017 року м. Київ К/800/5344/17

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Консоль КР до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Консоль КР (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 31.08.2015 року №0001522201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) на суму 68 865,65 грн., в тому числі основний платіж - 55 092,52 грн., штрафні (фінансові) санкції - 13 773,13 грн. та №0001512201, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 65 422,40 грн., у тому числі основний платіж - 52 337,92 грн., штрафні (фінансові) санкції - 13 084,48 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2017 року, позов Товариства задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачем цілком правомірно сформовано витрати та податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що посадовими особами контролюючого органу проведено позапланову документальну виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення взаємовідносин з ТОВ Мега-Проект за період з 01.01.2013 року по 01.07.2015 року, за результатами якої складено акт від 13.08.2015 року №886/22-01/38334199 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 1, п. 2 ст. 3, ст. 4, п. 6 ст. 8, п. 1 та п. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 52 337,92 грн. та ПДВ на загальну суму 55 092,52 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції з придбання робіт в межах договорів субпідряду, укладених з контрагентом ТОВ Мега-Проект , не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки вказаний контрагент відсутній за місцезнаходженням, не має необхідних трудових, матеріальних ресурсів, ліцензії на зайняття відповідним видом діяльності. Як на підставу таких висновків контролюючий орган посилається на податкову інформацію, що міститься в базах даних Державної фіскальної служби.

Враховуючи зазначене, контролюючий орган дійшов висновку, що вчинені позивачем господарські операції з придбання робіт спрямовані виключно на отримання неправомірної податкової вигоди, а отже, не спричинили реальних правових наслідків, що виключає право позивача на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності, як критерій правового статусу щодо формування витрат та отримання податкової преференції у формі податкового кредиту. Не є таким критерієм також і місце знаходження платника податку (контрагента), а відповідно і інформація про відсутність останнього за таким місцезнаходженням.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (підрядник) та Службою у справах дітей виконавчого комітету Криворізької міської ради (замовник), укладено договори підряду від 05.08.2013 року №05/08/01, №05/08/02, №05/08/03, №05/08/04, №05/08/05 та від 22.10.2013 року №09/10. На виконання вказаних договорів підряду Товариство залучило субпідрядника ТОВ Мега-Проект , з яким уклало договори субпідряду від 10.11.2013 року №01/10/06/С, від 01.11.2013 року №01/11/01/С, №01/11/02/С, №01/11/03/С, №01/11/04/С та №01/11/05/С.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання робіт, які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів: договори, акти прийому виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та затрат, видаткові накладні, податкові накладні).

Крім того, доводи контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача дозвільних документів для проведення будівельних робіт спростовуються наявною у матеріалах справи копією ліцензії від 19 липня 2013 року серії АЕ №262295 на провадження господарської діяльності з будівельної діяльності.

Також суд зазначає, що будь - яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов'язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Таким чином, оцінивши з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності докази, надані позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних його податкового обліку, та з огляду на відсутність доказів з боку контролюючого орану щодо підтвердження обізнаності позивача про порушення контрагентом податкового законодавства чи-то сприяння йому в цьому, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2017 року у справі № 804/3863/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

В.П. Юрченко