Постанова

від 05.06.2007 по справі 2/147/07

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/147/07

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"05" червня 2007 р. Справа № 2/147/07

Колегія   суддів   Одеського   апеляційного   господарського  суду   у   складі:

Головуючого                                                                       Лашина В.В.

Суддів :                                                                                Єрмілова Г.А.                                                                                                                         Воронюка О.Л.

при секретарі                                                                      Кіценко В.С.                   

за участю представників сторін:

від кредитора –Єрошкіна Л.В., довіреність №1785/9/10-00 від 12.04.07р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 03.04.2007р.  

у справі № 2/147-07

за заявою кредитора Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

до боржника інформаційно-комерційної компанії товариства з обмеженою відповідальністю „Клио”

про банкрутство

В С Т А Н О В И Л А:

14.02.2007р. Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва (далі –ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва) звернулась до господарського суду Миколаївської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника - інформаційно-комерційної компанії товариства з обмеженою відповідальністю „Клио”  (далі –ІКК ТОВ „Клио”) та визнання кредиторських вимог до боржника у сумі 14685,96,15грн.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.03.2007р. на підставі ст. 52 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом„ було порушено провадження у справі про банкрутство ІКК ТОВ „Клио”, призначено справу до розгляду.

       Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 03.04.2007 року (суддя Моргуленко Т.Є.) припинено провадження у справі на підставі п.7ст.40 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, оскільки боржник виконав всі зобов'язання перед кредитором.

         Не погоджуючись з цією ухвалою, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва в апеляційній скарзі просить її скасувати, посилаючись на неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, оскільки боржник не виконав усі зобов'язання перед кредитором. Господарським судом не вірно застосовані положення Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки встановлений цим Законом строк в 1095 днів має значення щодо можливості стягнення податкового боргу за рахунок активів боржника, а не щодо списання його заборгованості. Апелянт також зазначає, що органом державної податкової служби може бути прийнято рішення про списання безнадійного податкового боргу, який відповідно до п.3.1 Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, у разі визнання платника податків банкрутом, та вимоги щодо якого не були задоволені у зв'язку з недостатністю активів банкрута.

          Представник боржника в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання.

          Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню, але не  з тих підстав, які в ній викладені.

          Виносячи оскаржувану ухвалу та припиняючи провадження у справі, господарський суд виходив з того, що сума податкового боргу виникла в жовтні 2003р., а заява до суду про визнання боржника банкрутом подана 14.03.2007р., тобто після закінчення 1095 днів з дати визначення боргу, в зв'язку з чим боржник є вільним від боргу і підстав для визнання його банкрутом немає.

          Проте, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.          

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Частиною 1 ст. 52 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачено, що заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором у разі, якщо громадянин-підприємець-боржник або керівні органи боржника-юридичної особи відсутні за їх місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника. В такому випадку провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника здійснюється незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

            Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство відсутнього боржника може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності.

          Разом з тим, визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою передбачає ретельне з`ясування господарським судом фактичних обставин відсутності боржника за своїм місцезнаходженням та сукупність характерних ознак дійсного припинення підприємницької діяльності.

            Відповідно до статті 34 ГПК України  обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” відомості про відсутність юридичної особи за її місцеперебуванням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

             Згідно зі ст. 18 цього Закону, що визначає статус відомостей ЄДРПОУ, передбачено, що у випадку, коли відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були внесені до нього, вони не можуть бути використані у спору з третьою особою. Тобто, лише факт внесення відомостей до Єдиного державного реєстру може слугувати підставою для визнання боржника банкрутом.

Між тим, доказів внесення відомостей до Єдиного державного реєстру про відсутність керівних органів товариства чи самої юридичної особи за її місцеперебуванням матеріали справи не містять, поза як акти ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 05.11.2003р. за №669/24-030 та від 30.10.2006р. за №167/26-009, складені за результатами перевірки знаходження за юридичною адресою, такими доказами бути не можуть.

При вирішенні питання щодо порушення провадження у справі про банкрутство за ознаками ст.52 вищеназваного Закону, господарський суд повинен перевірити наявність всіх доказів, які дозволяють вважати боржника відсутнім.  

Проте, місцевий господарський суд вищезазначеним обставинам належної юридичної оцінки не надав та врахував достатніми докази, надані ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва до заяви про порушення провадження.

Судова колегія також зазначає, що відповідно до положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” однією із необхідних умов для ініціювання справи про банкрутство являється наявність безспірних грошових вимог.

Згідно ст.1 зазначеного Закону безспірні вимоги кредиторів –вимоги, які визнані боржником, інші вимоги, які підтверджені виконавчими документами або розрахунковими документами.

Проте, місцевий господарський суд не здійснив ретельної перевірки доказів на наявність безспірних грошових вимог до боржника, що є однією з необхідних умов для застосування процедури банкрутства.

Крім того, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, припиняючи провадження у справі, невірно застосував положення п.7 ст.40 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, оскільки з матеріалів справи вбачається, що погашення боргу ІКК ТОВ „Клио” перед ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва не відбулось.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” провадження у справах про банкрутство регулюється не тільки цим Законом, а також Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржувана ухвала господарського суду Миколаївської області винесена з порушенням вимог діючого законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 103-106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва задовольнити, а ухвалу господарського суду Миколаївської області від 03.04.2007 р. по справі № 2/147-07  – скасувати.

Справу №2/147-07 направити на розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Головуючий                                                                     В.В. Лашин

Суддя                                                                                      Г.А. Єрмілов

 Суддя                                                                                  О.Л. Воронюк