Рішення

від 08.11.2017 по справі 910/16401/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2017Справа №910/16401/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДІАЛОГІСТІК Україна

до Товариства з обмеженою відповідальністю АКВІЛОН ПЛЮС

про стягнення 335 772,00 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача: Пілоян Д.Е. - керівник

від відповідача: не з'явилися.

В судовому засіданні 08.11.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ДІАЛОГІСТІК Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю АКВІЛОН ПЛЮС про стягнення 335 772,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між сторонами було укладено договір транспортного експедирування № 170101 від 16.01.2017 відповідно до умов якого позивач як експедитор забезпечив перевезення товару згідно отриманих заявок відповідача як замовника за договором. За доводами позивача, замовлення були оформлені заявками № 0114 від 14.012017; № 0115 від 16.01.2017; № 0116 від 16.01.2017; № 0117 від 16.01.2017; № 0118 від 16.01.2017; № 0119 від 17.01.2017 та №0120 від 18.01.2017. Загальна вартість наданих послуг становить 10 800,00 Євро, що в еквіваленті по курсу НЮБУ станом на 15.09.2017 складає 335 772,00 грн. За твердженнями позивача, експедитором належним чином виконано зобов'язання за договором та заявками та надано транспортні послуги у повному обсязі, направлено на адресу відповідача усі документи, передбачені договором для здійснення оплати. Однак, відповідачем зобов'язання за договором не виконано та не оплачено отримані послуги у повному обсязі, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 335 772,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2017 порушено провадження у справі № 910/16401/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 25.10.2017.

Ухвалою суду від 25.10.2017 розгляд справи було відкладено на 08.11.2017.

Представник позивача у судовому засіданні 08.11.2017 надав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання вдруге не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду направлялись на адресу відповідача, що зазначена у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 04071, м. Київ, вул. Щекавиць, буд. 37/48, офіс 1.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК .

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України , якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК , з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК ), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України , ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач в судове засідання 08.11.2017 не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України , а неявка деяких учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. При цьому, судом прийнято до уваги, що відповідачем було викладено свою правову позицію по суті спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив .

16 січня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ДІАЛОГІСТІК Україна (надалі - позивача/експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю АКВІЛОН ПЛЮС (надалі - відповідача/замовник) було укладено договір № 170101 транспортного експедирування по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору експедитор, діючи від свого імені та за рахунок замовника,у межах даного договору організовує виконання транспортно-експедиторських послуг у міжнародному та міжміському сполученні шляхом залучення найманого або власного вантажного транспорту.

Згідно з п. 2.1. договору для здійснення кожного перевезення замовник не пізніше 48 годин до бажаної дати початку перевезень у міжнародному сполученні, та 24 години у міжміському сполученні, оформляє та передає експедитору факсимільним або електронним зв'язком заявку, складену у довільній формі, але в обов'язковому порядку, що несе в собі наступну інформацію: адреса завантаження та розвантаження вантажу; дата та час подачі автомобіля на завантаження; вага, номенклатура та загальна вартість вантажу, а також кількість місць та вид пакування; адреси відправника та одержувача, разом з контактними телефонами та відповідальними особами; адреси проведення митного оформлення в місцях завантаження та розвантаження; бажаний строк доставки вантажу; сума фрахту та узгоджена форма, а також терміни оплати за перевезення; при необхідності інші особливості перевезень вантажу. Заявка є невід'ємною частиною даного договору.

Розрахунки за договором здійснюються сторонами у безготівковій формі та в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів з рахунку замовника на рахунок експедитора, при цьому банківські витрати та комісії у зв'язку з таким перерахунком сплачується замовником ( п. 4.1. договору).

У п. 4.2. договору сторони визначили, що термін проведення розрахунків за договором, тобто за кожне замовлене перевезення, складає 3 (три) календарних дня з моменту отримання рахунку, акту виконаних робіт, СМР, ТНТ (у разі перевезення у міжміському сполученні), податкової накладної.

За твердженням позивача, що підтверджується матеріалами справи, відповідачем були оформлені заявки на надання транспортно-еспедиторських послуг № 0114 від 14.012017; № 0115 від 16.01.2017; № 0116 від 16.01.2017; № 0117 від 16.01.2017; № 0118 від 16.01.2017; № 0119 від 17.01.2017 та №0120 від 18.01.2017. У вказаних заявка зазначена вартість послуг (п.3. 900 Євро) спосіб та умови оплати: безготівковий розрахунок і по копіям СМR.

За доводами позивача, на виконання умов договору та заявок останнім протягом січня 2017 року здійснено перевезення вантажу, автотранспортними засобами по маршруту Ждановка (Вінницька область,Україна) - Красноста (Польща), що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 881827, №183839, №084878, № 084879, № 0000401, № 308064, № 308022, № 094035, № 0048583, № 308025, №308065, № 446984. Проте відповідачем, не виконанні зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг у зв'язку з чим у останнього утворився борг у розмірі 335 772,00 грн.

Позивачем на адресу відповідача 14.03.2017 р. направлялися претензія з рахунками на оплату та актами про надання послуг на суму 335 772,00 грн. Відповідачем акти не підписані та не повернуті позивачу, а також вказані рахунки не були оплачені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.. 903 ЦК України .

Як вбачається з матеріалів справи протягом строку дії договору № 170101 транспортного експедирування по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні, позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 10 800,00 Євро (в еквіваленті на момент подання позову складає 335 772,00 грн), що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 881827, №183839, №084878, № 084879, № 0000401, № 308064, № 308022, № 094035, № 0048583, № 308025, №308065, № 446984.

Згідно з пояснень позивача, що підтверджується матеріалами справи, експедитор на адресу відповідача 14.03.2017 р. направлялися рахунки на оплату, акти виконаних робіт а також копії CMR. Проте, відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату вказаних рахунків.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи строки сплати, зазначені в п. 4.2 договору та заявок, строк виконання грошових зобов'язань відповідача по сплаті за надані послуги на момент вирішення спору настав.

Судом встановлено, що позивачем протягом січня 2017 року здійснено перевезення вантажу, автотранспортними засобами по маршруту Ждановка (Вінницька область,Україна) - Красноста (Польща) на загальну суму 10 800,00 Євро (в еквіваленті на момент подання позову складає 335 772,00 грн). Проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не оплатив надані послуги у повному обсязі.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 335 772,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України , судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання щодо сплати грошових коштів за отримані послуги виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК ), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АКВІЛОН ПЛЮС (04071, м. Київ, вул.. Щекавицька, буд. 37/48, офіс 1; ідентифікаційний код 34481865) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДІАЛОГІСТІК Україна (01024, м. Київ, вул.. Круглоуніверситетська, буд. 2/1Б; ідентифікаційний код 39332386) заборгованість у розмірі 335 772 (триста тридцять п'ять тисяч сімсот сімдесят дві) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового забору у розмірі 5 036 (п'ять тисяч тридцять шість) грн 58 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.11.2017.

Суддя Пукшин Л.Г.