Рішення

від 09.11.2017 по справі 235/3937/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 235/3937/17 Номер провадження 22-ц/775/1716/2017

Головуючий в 1 інстанції Філь О.Є.

Доповідач Груіцька Л.О.

Категорія 47

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 листопада 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Груіцької Л.О.,

суддів: Новосьолової Г.Г., Новосядлої В.М.,

секретар: Глушко С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області апеляційну скаргу Фермерського господарства ОСОБА_1С. на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року у цивільній справі за позовом Фермерського господарства ОСОБА_1С. до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про тлумачення договорів оренди землі та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства ОСОБА_1С. , третя особа ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, про тлумачення п.40 договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

11.08.2017 року Фермерське господарство ОСОБА_1С. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про тлумачення договорів оренди землі.

21.08.2017 року ОСОБА_3 звернулася зі зустрічним позовом до Фермерського господарства ОСОБА_1С , третя особа ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 про тлумачення п.40 договору оренди землі.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року в задоволені позовних вимог ФГ ОСОБА_1С. відмовлено,зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3І, задоволені. Здійснено тлумачення пункту 40 Договору оренди землі від 1 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_5 та Фермерським господарством ОСОБА_1С. про надання в оренду земельної ділянки площею 5,8096 га, кадастровий номер 1422786000:03:000:0870, яка розташована на території Сергієвської сільської ради Покровського району Донецької області, та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації договорів оренди землі № 040716000012, встановивши, що сторони договору дійшли згоди, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни або розірвання договору.

Із вказаним рішенням не погодився голова ФГ ОСОБА_1С. та подав апеляційну скаргу, вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Просив суд скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду від 30 серпня 2017 року та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 залишити без задоволення, а позовні вимоги ФГ ОСОБА_1С. задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення порушив норми процесуального та матеріального права, а саме:

- в рішенні у вступній частині вказані тільки імена представників осіб, але найменування сторін не вказано;

- рішення суду в описовій частині не містить в собі пояснень представників ФГ ОСОБА_1С. , які мають суттєве значення для справи, та ці пояснення суд не встановив і не спростував;

- суд не встановив обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги,та чи мали місце ці обставини;

- суд не звернув уваги, що ОСОБА_3 не надала суду жодного доказу на обґрунтування своїх вимог;

В порушення норм матеріального права вказав на те, що при задоволенні позову суд першої інстанції розтлумачив не договір, який укладала ОСОБА_5, а тільки п.40 цього договору.

Голова ФГ ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. У позові ОСОБА_3 просив відмовити.

Представник ОСОБА_3- ОСОБА_6 у судовому засідання просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_2, в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, голову ФГ ОСОБА_1С. ,представника ОСОБА_3, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до необхідності часткового задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення з підстав, визначених п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України - невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального права і процесуального права.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. ОСОБА_7 ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення не відповідає, оскільки суд першої інстанції не перевірив в який спосіб згідно із ст. 16 ЦК України позивачі мають бути захищені, якщо порушені їх права, та чи є обставини, на які вони посилаються достатніми підставами для застосування ст. 213 ЦК України.

Апеляційним судом встановлено, що 01.12.2006 року ОСОБА_5 (мати ОСОБА_3І.) уклала з ФГ ОСОБА_1С. договір оренди землі терміном на 5 років, який зареєстрований у Красноармійському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства Центр держаного земельного кадастру при Державному комітеті України про земельним ресурсам 25.07.2007 року, а надалі 13.12.2011 року підписала з ним додаткову угоду, зареєстровану у відділі Держкомзему у Красноармійському районі 13.12.2011 року, якою визначили строк дії договору оренди 15 років (а.с. 29-32).

ОСОБА_7 приймання-передачі земельної ділянки від 1 грудня 2006 року, ОСОБА_5 передала Фермерському господарству ОСОБА_1С. вказану земельну ділянку( а.с.38).

22 березня 2016 року ОСОБА_5 померла.

Також помер засновник ФГ ОСОБА_1С. - ОСОБА_1, про що сторони не заперечували у судовому засіданні.

Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ( а.с.37),ОСОБА_3 після померлої матері прийняла спадщину у вигляді земельної ділянки, загальною площею 5,8096 га. ріллі, кадастровий номер 1422786000:03:000:0870 яка знаходиться на землях Сергієвської сільської ради Красноармійського району Донецької області, договір від 1 грудня 2008 року.

28.11.2016 року ОСОБА_3 направила ФГ "ОСОБА_1С." претензію про розірвання договору оренди земельної ділянки від 1.12.2006 року, укладеного між померлою ОСОБА_5 та ФГ "ОСОБА_1С." (а.с. 40), та отримала відповідь про відмову в добровільному порядку розірвати договір.

В провадженні Красноармійського міськрайонного суду знаходиться справа № 2/23/511/17 за позовом ФГ ОСОБА_1С. до ОСОБА_3, про визнання договору діючим, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ФГ ОСОБА_1С. , про витребування землі із чужого незаконного володіння (а.с. 33-36).

03.07.2007 року ОСОБА_9 (чоловік ОСОБА_2А.) уклав з ФГ ОСОБА_1С. договір оренди землі терміном на 5 років, який зареєстрований у Красноармійському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства Центр держаного земельного кадастру при Державному комітеті України про земельним ресурсам 03.07.2007 року, а надалі 04.11.2011 року підписав з ним додаткову угоду, зареєстровану у відділі Держкомзему у Красноармійському районі 04.11.2011 року, якою визначили строк дії договору оренди 15 років (а.с. 10-14).

ОСОБА_7 приймання-передачі земельної ділянки від 5 липня 2007 року, ОСОБА_9 передав Фермерському господарству ОСОБА_1С. вказану земельну ділянку( а.с.19).

15 січня 2016 року ОСОБА_9 помер.

Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом( а.с.18), після померлого чоловіка, ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_4 прийняли спадщину у вигляді земельної ділянки, загальною площею 6,0800 га. ріллі, кадастровий номер 1422786000:03:000:0183на ? часку за кожною, яка знаходиться на землях Сергієвської сільської ради Красноармійського району Донецької області (а.с. 17-18).

28.11.2016 року ОСОБА_2 направила ФГ "ОСОБА_1С." претензію про розірвання договору оренди земельної ділянки від 03.07.2007 року за кадастровим номером 1422786000:03:000:0183 укладеного між її померлим чоловіком ОСОБА_9 та ФГ "ОСОБА_1С." (а.с. 21).

На претензію, ФГ ОСОБА_1С. була надана відповідь від 14.12.2016 року про відмову в добровільному порядку розірвати договір що і стало підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки у судовому порядку (а.с. 22).

В провадженні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області знаходиться цивільна справа № 235/1640/17 за позовом ОСОБА_10 до ФГ ОСОБА_1С. про розірвання договору оренди землі (а.с. 15-16).

Звертаючись до суду з позовом про тлумачення договорів оренди землі, голова ФГ ОСОБА_1 вказував на те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_3 тлумачать договори з огляду на п. 40 вказаних договорів оренди земельних ділянок, виходячи з того що у разі переходу право власності до інших осіб, тобто до них, у них виникає право на розірвання договору в односторонньому порядку. Але п. 40 договорів оренди земельної ділянки які укладені між померлими ОСОБА_9 і ОСОБА_5 викладені по іншому.

Так буквальна редакція цього пункту у договорах оренди які надані ОСОБА_10 і ОСОБА_3 така: - перехід права власності на земельну ділянку для другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Тобто таке право виникає тільки у орендаря.

Вказана обставина є суттєвою, бо від тлумачення наданих договорів ОСОБА_10 та ОСОБА_3, які укладені з ФГ "ОСОБА_1С.", залежить доля позовів. Якщо право розірвання договору оренди в односторонньому порядку має особа, до якої переходить право власності на землю, то позовні вимоги ОСОБА_10 та ОСОБА_3 до ФГ "ОСОБА_1С."безумовно підлягають задоволенню та ФГ "ОСОБА_1С." позбавляється значної частки орендованої землі.

Якщо таке право розірвати в односторонньому порядку належить для другій особи - сторони договору, то таке право є тільки у ФГ "ОСОБА_1С." і вказані договори не підлягають розірванню в односторонньому порядку гр. ОСОБА_10 та ОСОБА_3

Позивач також вказував на те, що договір відповідає вимогам ст.ст.202, 626 ЦК України та ст.ст.19,20,21 32 Закону України Про оренду землі .

А також вказував на те, що від тлумачення цих договорів залежить доля позовів і подальша господарська діяльність ФГ "ОСОБА_1С." на земельних ділянках, які належать ОСОБА_10 та ОСОБА_3 Та при тлумаченні цих договорів виникає спір. Позивач також вважає, що тлумачення правочину вищенаведених договорів судом відноситься до однієї з форм захисту прав особи відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.

Звертаючись до суду зі зустрічною позовною заявою про тлумачення п.40 Договору оренди землі, ОСОБА_3 вказує, що згідно п. 40 укладеного договору сторони встановили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку для другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору. ФГ ОСОБА_1С. зазначене положення договору тлумачить як розірвання договору лише за ініціативою орендаря, бо таке право встановлено саме для другої особи договору, тобто для орендаря.

Вважає, що зазначений пункт договору необхідно тлумачити наступним чином: перехід права власності до другої особи є підставою для зміни умов договору або розірвання з підстав діючого законодавства, а саме відповідно до ст.. 651,792 ЦК України, ст.31 Закону України Про оренду землі .

Тобто звертаючись до суду з позовом ФГ ОСОБА_1С. просив суд про тлумачення договорів оренди землі, а ОСОБА_3 у зустрічному позові просила про тлумачення п.40 договору оренди землі на підставі вимог ст. 213 ЦК України, посилаючись на те, що договори оренди землі й п.40 договору оренди землі у їх тлумаченні, відповідають положенням Цивільного кодексу України й положенням Закону України Про оренду землі .

Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Встановлений статтею 213 ЦК України перелік обставин, які мають значення для тлумачення заповіту, не є вичерпним.

За змістом вказаних норм тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони. Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов'язком за умови наявності спору.

Метою тлумачення правочину є з'ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства оцінюється судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

При розгляді спору про відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників (стаття 213 ЦК України, стаття 37 ЦПК України) - в порядку позовного провадження (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ФГ ОСОБА_1С. та задовольняючи позов ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що за правилами, встановленими частиною третьою ст. 213 ЦК України, неможливо визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, оскільки сторони договору померли, то відповідно до вимог ч. 4 ст. 213 ЦК України до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення. Таке твердження суду є правильним.

Проте обґрунтовуючи відмову у позові ФГ ОСОБА_1С. та задовольняючи позов ОСОБА_3 суд першої інстанції вказує на те, що тлумачення договору таким чином, як просить позивач ФГ ОСОБА_1С. суперечить тексту типового договору оренди землі, тому суд задовольнив вимоги ОСОБА_3, як такі що відповідають діючому законодавству.

Погодитися з таким висновком суду неможливо з такого.

Ст. 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

ОСОБА_7 з п.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення.

Ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст..6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору.

Правочин - це волевиявлення, тобто дія особи, яка відображає внутрішню волю останньої. Якщо волевиявлення виражене нечітко, виникає необхідність тлумачення волі сторони правочину та з'ясування засад, на яких таке тлумачення має проводитися.

Засади тлумачення правочину встановлює ст.. 213 ЦК України, яка визначає:1. Суб'єкти тлумачення правочину;2.Правила тлумачення правочину.

Суб'єктом тлумачення договору є насамперед його сторона.

Як встановлено матеріалами справи, сторонами у спірних договорах оренди земельних ділянок є: ФГ ОСОБА_1С. , від імені якого договори були підписані ОСОБА_1, який помер. ОСОБА_9, який помер 15 січня 2016 року, ОСОБА_5, яка померла 22 березня 2016 року.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників (ст. 213 ЦК України, ст. 37 ЦПК України) в порядку позовного провадження.

Відповідно до ст. 37 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони на будь - якій стадії цивільного процесу.

ОСОБА_7 вимог ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, зокрема у випадках, встановлених договором або законом.

Частина 2 ст. 792 ЦК України передбачає, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 31 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Статтею 32 Закону України Про оренду землі врегульовано правовідносини щодо припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

ОСОБА_7 частини четвертої зазначеної статті Закону України Про оренду землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Тобто в самому Законі України Про оренду землі йдеться мова про можливість розірвання договору оренди землі у разі переходу права власності до іншої особи лише в разі, якщо це передбачено договором оренди землі.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що позови ФГ ОСОБА_1С. та ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, оскільки з матеріалів справи встановлено, що в даному випадку неможливо встановити справжню волю осіб, які вчинили правочин, оскільки засновник ФГ ОСОБА_1С. , який підписував спірні правочини помер, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 померли.

Суд також позбавлений можливості, відповідно до вимог ч. 4 ст. 213 ЦК України узяти до уваги мету правочину, зміст попередніх переговорів, усталену практику відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальшу поведінку сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення, оскільки спір виник щодо п.40 Договору, який регулює відносини, щодо розірвання договору оренди у разі переходу власності до однієї зі сторін, а такі питання на протязі дії договорів оренди між сторонами договору не виникали, а виникли тільки після смерті сторін по договору.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, а суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заявляючи позовні вимоги ФГ ОСОБА_1С. , ОСОБА_3 про тлумачення змісту договорів оренди землі та п.40 договору оренди землі, шляхом визначення його правової природи та на предмет відповідності вимогам ст. 651 ЦК України та ст. 31 Закону України Про оренду землі , фактично порушили питання щодо встановлення судом законодавства, котрим регулюються правовідносини щодо розірвання спірних договорів та факту відповідності цього договору вимогам чинного законодавства, що суперечить законодавчо визначеним правилам тлумачення змісту правочину .

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову ФГ ОСОБА_1С. у тлумаченні договорів оренди землі з інших підстав та про відмову ОСОБА_3 у тлумаченні п. 40 договору оренди землі, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення суду або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Вимоги позивачів щодо віднесення судових витрат на відповідача по справі не підлягають задоволенню, відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 309 ч.1 п. 3, 4, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства ОСОБА_1С. на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року - задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог Фермерського господарства ОСОБА_1С. до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про тлумачення договорів оренди землі - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Фермерського господарства ОСОБА_1С. , третя особа ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, про тлумачення п.40 договору оренди землі,- відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.О. Груіцька

Судді: Г.Г. Новосьолова

ОСОБА_11