Рішення

від 01.11.2017 по справі 910/17943/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2017Справа №910/17943/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Реттер сервіс

до Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА

про стягнення 16 724,66 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники сторін:

від позивача: Таран С.А. (директор)

від відповідача: не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 01.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Реттер сервіс (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА (далі - відповідач) про стягнення 16 724,66 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 було порушено провадження у справі №910/17943/17, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 01.11.2017.

30.10.2017 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були поданні документи на вимогу ухвали Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 про порушення провадження у справі № 910/17943/17.

01.11.2017 представник позивача у судове засідання з'явився, надав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав повністю.

01.11.2017 представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 про порушення провадження у справі № 910/17943/17 відповідач не виконав.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (2.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Реттер сервіс (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА (далі - відповідач, замовник) був укладений договір про надання в користування вестибюльних килимів та здійснення догляду за ними №08/05/15-01 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Виконавець надає Замовнику за плату у строкове користування належні Виконавцеві вестибюльні килими та зобов'язується у визначені договором строки проводити заміну забруднених килимів на аналогічні чисті, а Замовник зобов'язується прийняти килими у користування та здійснювати, у порядку та на умовах визначених даним Договором, оплату за користування килимами.

Згідно з п.1.2. Договору послуга, що надається Виконавцем за цим Договором включає в себе: заміну забруднених вестибюльних килимів, за їх місцезнаходженням у Замовника, на чисті килимки аналогічного найменування, чистку забруднених килимів та відновлення зовнішнього вигляду килимків, витрати Виконавця на транспортні послуги по заміні забруднених килимків на чисті.

Пунктом 1.4. Договору встановлено, що вестибюльні килими, що надаються у користування Замовнику, є власністю Виконавця. Найменування вестибюльних килимків, їх кількість, місце використання, періодичність заміни зазначаються у Додатку 1 до цього Договору.

Первинна передача вестибюльних килимів у користування відбувається на підставі Акту прийому-передачі у якому зазначається найменування килимків та кількість (п.2.1. Договору).

Відповідно до п.2.8. Договору, факт належного надання послуг протягом календарного місяця засвідчується Актом надання послуг за календарний місяць, який протягом трьох робочих днів наступного календарного місяця надається Виконавцем для підписання Замовнику. Акт надання послуг за календарний місяць розглядається замовником протягом трьох робочих днів, з дня отримання Акта, та підписується Замовником чи у цей же термін повертається Виконавцеві із письмовими зауваженнями щодо наданих послуг.

Пунктами 3.1., 3.2., 3.2.1, 3.2.2. Договору сторони погодили, що ціна однієї заміни килимка залежить від його розміру та вказується у Додатку №1 до Договору. Розрахунковим періодом для оплати послуг Виконавця є календарний місяць. Вартість послуг наданих Виконавцем у календарному місяці визначається, шляхом складання (додавання) вартості послуг з користування усіма килимками протягом календарного місяця. Вартість послуги з користування килимком (одного найменування артикула) за календарний місяць, визначається арифметичною дією: добутком ціни однієї заміни килимка на кількість замін килимка виконаних Виконавцем у календарному місяці.

Згідно з п.п. 4.1. та 4.2. Договору оплата послуг Виконавця здійснюється Замовником на підставі рахунку виставленого Виконавцем. Рахунок на оплату послуг виставляється Виконавцем, після підписання сторонами Акту надання послуг за календарний місяць, та підлягає оплаті Замовником протягом п'яти банківських днів, з дня отримання рахунку.

Цей Договір набирає чинності після його підписання і діє до 31.12.2015. Дія Договору пролонгується кожного разу строком на один календарний рік на тих же умовах, якщо не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення терміну його дії, жодна із сторін письмово не заявить про намір змінити умови Договору або розірвати цей Договір.

Позивач стверджує, що свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, надав відповідачу послуги з заміни/очищення брудозахисних килимів на загальну суму 16 510,00 грн, а відповідач, в свою чергу, прийняв зазначені послуги, проте належним чином не виконав свої грошові зобов'язання щодо оплати наданих послуг, у зв'язку з чим, на думку позивача, у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 15 040,00 грн.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Суд, проаналізувавши умови договору, прийшов до висновку, що даний Договір за своєю юридичною природою містить елементи різних договорів (змішаний договір). А тому до нього застосовуються положення законодавства щодо оренди та щодо надання послуг.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач надав послуги з заміни/очищення брудозахисних килимків, що підтверджується, наявними в матеріалах справи та підписаними відповідачем, Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 16 510,00 грн, а саме:

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.06.2017 №111 на суму 6 100,00 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.06.2017 №289 на суму 1 470,00 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.06.2017 №234 на суму 2 940,00 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.06.2017 №196 на суму 2 940,00 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.06.2017 №147 на суму 3 060,00 грн.

Таким чином, у відповідача виникло зобов'язання щодо оплати наданих послуг позивачем у розмірі 16 510,00 грн. Однак, як встановлено судом 25.07.2017 відповідач оплатив частково свої грошові зобов'язання за Договором у розмірі 1 470,00 грн.

В матеріалах справи міститься акт звірки за перше півріччя 2017 року, підписаний сторонами, згідно з яким заборгованість відповідача станом на 30.06.2017 за Договором склала 16 510,00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на момент складання зазначеного вище Акту, відповідач не заперечував факту існування заборгованості перед позивачем за Договором.

Як встановлено судом, позивач 05.09.2017 звернувся до відповідача з претензією про погашення заборгованості за Договором, проте відповіді останній не надав.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази на підтвердження наявності у відповідача заборгованості, суд встановив, що у відповідача перед позивачем обліковується заборгованість за надані послуги в 15 040,00 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26 грудня 2011 року N 18 (далі - Постанова № 18) згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Позивачем було належним чином доведено наявність у відповідача заборгованості за Договором, з урахуванням проплат, та факт наявності у відповідача заборгованості в розмірі 15 040,00 грн.

Відповідачем не було надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача щодо неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договорами, в свою чергу, позивачем було підтверджено належними та допустимими доказами факт наявності у відповідача заборгованості за спожиті послуги в сумі 15 040,00 грн.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1 250,57 грн, 3% річних у розмірі 151,42 грн та інфляційних втрат у розмірі 282,67 грн суд повідомляє наступне.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.5.3. Договору, у випадку порушення строків оплати Виконавець вправі отримати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулює Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Згідно з статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом здійснено перерахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру пені, з урахуванням умов Договору та чинного законодавства України та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 1 250,57 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п.1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 5.4 Постанови за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України у справах № 6-126цс14 від 11.03.2015 та № 6-352цс16 від 06.04.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов'язання та положення Цивільного кодексу України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.

Судом здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 151,42 грн та інфляційні втрати в розмірі 282,67 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги за Договором, з урахуванням пені, 3 % річних та інфляційних втрат, в загальному розмірі 16 724,66 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА (01011, м. Київ, вул. Печерський узвіз, будинок 19; ідентифікаційний код: 36520848) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Реттер сервіс (02160, м. Київ, пр-т Воз'єднання, будинок 19; ідентифікаційний код: 38498228) заборгованість в розмірі 15 040 грн 00 коп., пеню у розмірі 1 250 грн 57 коп, 3% річних у розмірі 151 грн 42 коп, інфляційні втрати у розмірі 282 грн 67 коп та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600 грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.11.2017

Суддя М.О. Лиськов