Рішення

від 07.11.2017 по справі 915/846/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Справа № 915/846/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвіл ЛТД» (57102, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Ковалівка, вул. Перемоги, будинок 326, кімната 3; ідентифікаційний код 39986076; адреса для листування: 54030, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 9/1)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «САН-ФУД» ( 1) 64003, Харківська область, м. Харків, вул. Короленка, 25; 2) 01024, м. Київ, вул. Шовковична, 32/34, офіс 48; ідентифікаційний код 39824107),

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковалівка» (57102, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Ковалівка, вул. Першотравнева, будинок 21, кімната 5; ідентифікаційний код 33321520; адреса для листування: 54030, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 9/1)

про: стягнення 125316,85 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 0106/2017 від 01.06.2017,

від відповідача-1: не з'явився,

від відповідача-2: не з'явився.

Суть спору:

23 серпня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінвіл ЛТД» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за вих. № 54 від 23.08.2017, в якій просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САН-ФУД» заборгованість в розмірі 125316,85 грн. та судовий збір в розмірі 1879,75 грн.;

- стягнути в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковалівка» заборгованість в розмірі 125316,85 грн. та судовий збір в розмірі 1879,75 грн.

11.10.2017 позивач подав до суду заяву за вих. № 62 від 04.10.2017 про відмову від позовних вимог до ТОВ «Ковалівка» .

За правилами ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Подана позивачем заява про відмову від позовних вимог до ТОВ «Ковалівка» не суперечить вищевказаним нормам процесуального права, а отже відмова прийнята судом, з огляду на що провадження у даній справі відносно відповідача-2 підлягає припиненню.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору поставки № 0211/1 від 02.11.2016; видаткових накладних № 39, № 40 та № 41 від 07.12.2016; рахунку № 11 від 07.12.2016 на суму 122040,00 грн.; часткової оплати на суму 22600,00 грн.; листа відповідача від 29.12.2016 № 29/12; вимоги № 30 від 08.06.2017 про повернення суми боргу; умов договору поруки від 02.11.2016; вимоги № 0806-17 від 08.06.2017 до солідарного боржника; норм статей 653, 530, 526, 610, 525, 629, 625, 554 Цивільного кодексу України та мотивовані неналежним виконанням відповідачами взятих на себе договірних зобов'язань.

Відповідач-1 та відповідач-2 правом, передбаченим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористалися, вимоги суду щодо надання відзиву на позовну заяву та заперечень проти позову не виконали, у судове засідання 07.11.2017 не з'явилися, причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи вважаються повідомленими належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень та поштові повернення.

Зокрема, копії ухвал Господарського суду Миколаївської області від 28.08.2017, від 19.09.2017 та від 19.10.2017 у справі № 915/846/17, направлені на адресу місцезнаходження відповідача-1, повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою причини повернення «за закінченням встановленого строку зберігання» .

Відповідно до абз. абз. 1, 3 пп. 3.9.1 пп. 3.9 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами), особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом перевірено відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо адреси місцезнаходження відповідача-1 станом на момент подання позовної заяви та встановлено, що процесуальний документ надіслано зазначеній юридичній особі в порядку, визначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами).

Згідно з абз. 3 пп. 3.9.2 пп. 3.9 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами), неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом здійснено усі заходи щодо повідомлення належним чином відповідача-1 про дату, час та місце проведення судового засідання.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач-1 вважається повідомленим про час і місце розгляду судом даної справи.

Водночас, враховуючи відсутність відзивів на позовну заяву, згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

07.11.2017 за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

02 листопада 2016 року між ТОВ «Грінвіл ЛТД» (далі - постачальник) та ТОВ «САН-ФУД» (далі - покупець) було укладено договір поставки № 0211/1, предметом якого є поставка сільськогосподарської продукції (п. 1.1).

За умовами договору:

1.2. Поставка продукції в межах строку зазначененого договору здійснюється партіями, відповідно до п. 3.1 цього договору.

1.3. Загальний обсяг та вартість продукції по договору вказуються в специфікаціях по кожній окремій партії продукції, поставленій в період дії цього договору.

2.1. Постачальник поставляє продукцію на умовах само вивозу. При цьому завантаження партії продукції на транспорт покупця здійснює постачальник за свій рахунок.

2.2. Датою поставки продукції вважається дата підписання сторонами видаткової накладної, яка видається постачальником покупцю. Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту фактичного приймання продукції.

4.3. За поставлену постачальником продукцію покупець здійснює оплату грошовими коштами шляхом їх перерахування на банківський рахунок постачальника, зазначений у даному договорі.

4.4. Покупець здійснює оплату продукції в національній валюті України за ціною зазначеною у специфікаціях по кожній окремій партії продукції у такому порядку: оплата здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту підписання специфікації шляхом 100% передплати вартості відповідної партії поставки продукції, яка зазначається в специфікації або в іншому порядку погодженому сторонами.

5.2. У випадку прострочки оплати продукції відповідно до п. 4.2 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

За умовами пункту 7.1 даний договір діє з дня його підписання уповноваженими представниками сторін до 31 грудня 2016 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору.

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступають майнові вимоги позивача щодо стягнення з відповідача-1 сум основного боргу, пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних внаслідок порушення останнім договірних зобов'язань по своєчасній оплаті поставленого товару.

Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов наступних висновків.

Так, згідно з приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Матеріали справи свідчать про таке:

07.12.2016 позивачем виставлено відповідачу-1 рахунок на оплату № 11 на суму 122040,00 грн. на підставі Основного договору . Поставлений товар: цибуля Хайденс II ґатунок 22600 кг та цибуля 1104 I ґатунок 45200 кг.

Згідно видаткових накладних № 39, № 40 та № 41 від 07.12.2016, на підставі Основного договору позивачем поставлено відповідачу-1 товар, а саме: цибуля - 22600 кг на суму 49720,00 грн., цибуля Хайденс II ґатунок - 22600 кг на суму 226000,00 грн., цибуля - 22600 кг на суму 49720,00 грн. загальна сума поставленого товару склала 122040,00 грн.

Згідно виписки за рахунками, відповідачем-1 на користь позивача здійснено часткову сплату грошових коштів в розмірі 22600,00 грн. за цибулю згідно рахунку № 11 від 07.12.2016.

Таким чином, за даними позивача, заборгованість відповідача-1 за поставлену продукцію становить 99440,00 грн.

12.06.2017 позивачем на адресу відповідача-1 скеровано вимогу за вих. № 30 від 08.06.2017 про повернення суми боргу за договором поставки № 0211/1 від 02.11.2016 в розмірі 99440,00 грн.

Листом за вих. № 29/12 від 29.12.2016 відповідач-1 повідомив позивача про підстави затримки оплати рахунку № 11 від 07.12.2016.

Згідно зі статтями 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами статей 34, 36 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивач ані самостійно, ані на вимогу суду не надав належних і допустимих доказів на підтвердження наявності юридичного зв'язку первинної бухгалтерської документації (рахунку № 11 від 07.12.2016 і видаткових накладних №№ 39-41 від 07.12.2016) з договором поставки № 0211/1 від 02.11.2016.

Додатково надані позивачем докази так і не підтвердили наявності юридичного зв'язку наявної в матеріалах справи первинної бухгалтерської документації(рахунку № 11 від 07.12.2016 і видаткових накладних №№ 39-41 від 07.12.2016) з договором поставки № 0211/1 від 02.11.2016.

Таким чином, позивачем не доведено порушення відповідачем-1 взятих на себе саме договірних зобов'язань.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Нормами ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно норми п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Визначення грошового зобов'язання закріплено в ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , згідно якої грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Даною нормою закріплена можливість виникнення грошового зобов'язання не лише з цивільно-правових договорів, але і з інших передбачених законом підстав.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до змісту статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Судом встановлено, що відповідачем-1 у спірних правовідносинах дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства, в зв'язку з чим позивач правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Доказів повернення позивачу заборгованості за поставлений товар та по відсоткам і інфляції, станом на час прийняття рішення судом, відповідачем-1 не надано, розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум не спростовано.

Перевіривши розрахунки позивача по даній справі, суд вважає, що заявлені вимоги про стягнення з відповідача-1 заборгованості в загальному розмірі 109982,02 грн., з яких: 99400,00 грн. - основна заборгованість; 1716,00 грн. - 3% річних, 8866,02 грн. - інфляційні втрати, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Що ж стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача-1 пені в розмірі 15334,83 грн., то суд вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню з огляду на недоведеність виникнення заборгованості в розмірі 99400,00 грн. саме з підстав неналежного виконання відповідачем-1 взятих на себе договірних зобов'язань.

Беручи до уваги наведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, суд вирішив позов задовольнити частково.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 80, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Прийняти відмову позивача від позовних вимог до відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковалівка» та провадження у справі № 915/921/17 відносно відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковалівка» , - припинити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САН-ФУД» (64003, Харківська область, м. Харків, вул. Короленка, 25; ідентифікаційний код 39824107) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвіл ЛТД» (57102, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Ковалівка, вул. Перемоги, будинок 326, кімната 3; ідентифікаційний код 39986076) заборгованість у загальному розмірі 109982,02 грн., з яких: 99400,00 грн. - основна заборгованість; 1716,00 грн. - 3% річних, 8866,02 грн. - інфляційні втрати; та 1649,73 грн. судового збору.

4. В частині позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «САН-ФУД» пені в розмірі 15334,83 грн., - відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено та підписано 13 листопада 2017 року.

Суддя О.Г. Смородінова