Рішення

від 06.11.2017 по справі 910/15900/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2017Справа №910/15900/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ Сервіс

до Приватного акціонерного товариство Лізинг інформаційних технологій

про стягнення заборгованості в розмірі 116 294,24 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: : Кінда Н.М., за довіреністю;

від відповідача: Фрідман Д.А., керівник.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ Сервіс (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариство Лізинг інформаційних технологій (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 116 294,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору безпроцентної позики (надання поворотної фінансової допомоги) від 04.01.2016, не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 116 294,24 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15900/17, розгляд справи призначено на 17.10.2017.

17.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано письмові пояснення та заява про збільшення розміру позовних вимог.

Представники сторін у судове засідання 17.10.2017 з'явились.

У судовому засіданні 17.10.2017 судом, в порядку ст. 77 ГПК України, та в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, було оголошено перерву до 06.11.2017.

Представники сторін у судове засідання 06.11.2017 з'явились.

Дослідивши у судовому засіданні 06.11.2017 заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність її прийняття, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Так, відповідно до абз. 1 п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Судом встановлено, що подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, тому приймається до розгляду.

Відтак, оскільки збільшення розміру позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є заборгованість по поверненню позики в розмірі 290 735,59 грн.

У судовому засіданні 06.11.2017 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.11.2017 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги визнав у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 06.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

04.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ Сервіс (далі - позикодавець, позивач) та Приватним акціонерним товариством Лізинг інформаційних технологій (далі - позичальник, відповідач) було укладено Договір безпроцентної позики (надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір), відповідно до умов якого, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю.

Відповідно до п. 2.1 та п. 2.2 Договору сума позики за Договором встановлюється окремими листами позичальник про надання поворотної фінансової допомоги, та фактичним наданням позикодавцем цієї поротної фінансової допомоги. За цим Договором проценти не нараховується та не сплачуються.

Згідно з п. 3.1 Договору позика надається шляхом перерахування позикодавцем грошових коштів на розрахунковий рахунок позичальника, або на розрахунковий рахунок іншої особи за дорученням позичальника..

За цим Договором проценти за надання позики не нараховуються та не сплачуються (п. 3.4 Договору).

За умовами пунктів 4.1, 4.2 та 4.3 Договору позичальник зобов'язується повернути суму позики (або неповернуту її частину в разі дострокового погашення частини позики) до 31.12.2016. Сума позики підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця. Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування суми позики (її частини) на поточний рахунок позикодавця.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання позичальником свої зобов'язань за Договором (п. 5.1 Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору позикодавцем було надано позичальнику позику у сумі 290 735,59 грн., проте, відповідач свої зобов'язання щодо повернення суми даної позики у строк визначений Договором не виконав, в зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 290 735,59 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як встановлено судом, позикодавцем було надано позичальнику позику у сумі 290 735,59 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що додана позивачем до позовної заяви банківська виписка по особовому рахунку позивача є первинним документом, а відповідно і належним та допустимим доказом в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, тому приймається до уваги судом.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 4.1 Договору сторонами погоджено, що позичальник зобов'язується повернути суму позики (або неповернуту її частину в разі дострокового погашення частини позики) до 31.12.2016.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доказів на підтвердження повернення відповідачем позики, матеріали справи не містять.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, відповідач отриману позику у визначений Договором строк, позивачу не повернув, протилежного сторонами не доведено.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач у наданих усних поясненнях в судових засіданнях, визнав позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно з ч. 5 ст. 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

У абз. 9 п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції N 18 від 26 грудня 2011 року зазначено, що згідно з частиною четвертою статті 78 ГПК господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до частини п'ятої цієї ж статті приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Отже, за приписами згаданих процесуальних норм, господарський суд зобов'язаний перевірити, чи не суперечить таке визнання позову відповідачем законодавству та чи не порушуються внаслідок цього чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариство Лізинг інформаційних технологій (04205, м. Київ, проспект Оболонський, будинок 28; ідентифікаційний код: 33149830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ Сервіс (04205, м. Київ, проспект Оболонський, будинок 28; ідентифікаційний код: 39252662) заборгованість в розмірі 290 735 (двісті дев'яносто тисяч сімсот тридцять п'ять) грн. 59 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 361 (чотири тисячі триста шістдесят одна) грн. 03 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 08.11.2017

Суддя О.А. Грєхова