Рішення

від 08.11.2017 по справі 910/16581/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2017Справа №910/16581/17

Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В.

за участю секретаря судового засідання Коваленко О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю С К С , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Треверс Груп , м. Київ

про стягнення 116 407,74 грн.

За участю представників:

від позивача: Василенко О.О.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю С К С звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Треверс Груп про стягнення 129 864,73 грн., з яких: 128 949,00 грн. - сума заборгованості за договором, 777,73 грн. - пеня, 138,00 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки №7009 від 09.08.2017 в частині здійснення оплати поставленого товару на суму 128 949,00 грн., що стало підставою для нарахування пені та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 18.10.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2017, у зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи відкладено на 08.11.2017.

18.10.2017 позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог в частині вимог про стягнення суми заборгованості за договором до 115 616,76 грн. та вимог про стягнення пені до 652,98 грн.

За приписами частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з пунктом 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Оскільки подана позивачем заява відповідає приписам статті 22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята судом до розгляду.

Таким чином, судом розглядаються вимоги про стягнення 116 407,74 грн., з яких: 115 616,76 грн. - сума заборгованості за договором, 652,98 грн. - пеня, 138,00 грн. - 3% річних.

Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив. При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю Треверс Груп було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції визначено, що за змістом ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

З метою повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 27.09.2017 та 18.10.2017 були направлені на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака, буд. 114Б. Однак, поштовий конверт з ухвалою про порушення провадження у справі від 27.09.2017 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою За закінченням терміну зберігання .

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на неявку представника відповідача, приймаючи до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю Треверс Груп так і не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні складено протокол, який долучений до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

09.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю С К С (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Треверс Груп (покупець) укладено договір поставки №7009 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати його в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.2 Договору асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару визначається в товарно-транспортних накладних, які оформлюються постачальником згідно з отриманим від покупця замовлення.

Відповідно до п. 9.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання та є безстроковим.

Доказів розірвання Договору на дату розгляду справи матеріали справи не містять.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 115 616,76 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами товарно-транспортними накладними, а саме: №К0000257717 від 11.08.2017 на суму 13 608,00 грн., №К0000265909 від 17.08.2017 на суму 22 680,00 грн., №К0000265912 від 17.08.2017 на суму 418,38 грн., №К0000266001 від 17.08.2017 на суму 941,64 грн., №К0000270195 від 22.08.2017 на суму 16 345,08 грн., №К0000270208 від 22.08.2017 на суму 1 097,28 грн., №К0000270263 від 22.08.2017 на суму 1 638,00 грн., №К0000270272 від 22.08.2017 на суму 2 846,88 грн., №К0000270331 від 22.08.2017 на суму 19 723,68 грн., №К0000277368 від 25.08.2017 на суму 18 144,00 грн., №К0000277425 від 25.08.2017 на суму 12 609,54 грн., №К0000277615 від 25.08.2017 на суму 5 564,28 грн.

При цьому, відбитки печаток відповідача, проставлені на вказаних товарно-транспортних накладних, відповідають зразку відбитку печатки Товариства з обмеженою відповідальністю Треверс Груп , який міститься у виданій відповідачем довіреності на отримання товару зі строком дії до 31.12.2017 (додаток до Договору).

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості в розмірі 115 616,76 грн.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір поставки №7009 від 09.08.2017 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (підписаними сторонами товарно-транспортними накладними) підтверджується факт постачання позивачем товару на загальну суму 115 616,76 грн., внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання вказаний товар оплатити.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що оплата товару здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту передачі партії товару покупцю.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 4.1 Договору, з огляду на факт підписання товарно-транспортних накладних покупцем, відповідач повинен був повністю оплатити поставлений товар протягом 14 календарних днів з моменту підписання відповідної товарно-транспортної накладної. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем, який представника у судове засідання не направив, відзив на позовну заяву не надав, не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 115 616,76 грн. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено.

При цьому, згідно з п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 115 616,76 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 652,98 грн. пені та 138,00 грн. 3% річних за прострочення оплати поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом пункту 6.1 Договору у випадку затримки оплати товару згідно з пунктом 4.1 цього договору покупець зобов'язаний виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої суми за кожний день прострочення платежу, починаючи з дати, коли покупець був зобов'язаний оплатити партію товару.

Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

При перевірці наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю С К С невірно визначено кількість днів прострочення та допущено арифметичні помилки при розрахунку.

За перерахунком суду, приймаючи до уваги визначену позивачем кінцеву дату періоду прострочення (14.09.2017), сума пені за порушення відповідачем грошових зобов'язань складає 822,93 грн, у зв'язку з чим, враховуючи межі позовних вимог, вимоги про стягнення пені в сумі 652,98 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару, вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

За перерахунком суду, приймаючи до уваги визначену позивачем кінцеву дату періоду прострочення (14.09.2017), сума 3% річних за прострочення сплати 115 616,76 грн. становить 96,51 грн., у зв'язку з чим вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи викладене вище, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю С К С та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Треверс Груп заборгованості за договором в розмірі 115 616,76 грн., пені в сумі 652,98 грн. та 3% річних в сумі 96,51 грн.

Інша частина вимог (3% річних в сумі 41,49 грн.) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю С К С задовольнити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Треверс Груп (02002, м. Київ, вул. Степака Сагайдака, буд. 114 Б; ідентифікаційний код 40880861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю С К С (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 14-Б; ідентифікаційний код 36088095) заборгованість за договором в розмірі 115 616 (сто п'ятнадцять тисяч шістсот шістнадцять) грн. 76 коп., пеню в сумі 652 (шістсот п'ятдесят дві) грн. 98 коп., 3% річних в сумі 96 (дев'яносто шість) грн. 51 коп. та судовий збір в розмірі 1 745 (одна тисяча сімсот сорок п'ять) грн. 49 коп.

3 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 08.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.11.2017.

Суддя В.В. Князьков