Постанова

від 08.11.2017 по справі 551/573/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 р. Справа № 551/573/17 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шишацького районного суду Полтавської області від 16.08.2017р. по справі № 551/573/17

за позовом ОСОБА_1

до Федунської сільської ради Шишацького району Полтавської області

про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Шишацького районного суду Полтавської області з позовом до Федунської сільської ради Шишацького району Полтавської області, в якому просив суд: визнати незаконними дії Федунської сільської ради щодо відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 07 червня 2017 року; зобов'язати Федунську сільську раду Шишацького району Полтавської області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 07 червня 2017 року, а саме: надіслати на електронну адресу позивача копії всіх рішень Федунської сільської ради, прийнятих в період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Федунської сільської ради Шишацького району Полтавської області (38032, Полтавська область, Шишацький район, с. Федунка, вул. Шевченка 64/1, 33, код ЄДРПОУ 21048790) на користь позивача судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7040,00 грн.; в разі задоволення позову у відповідності до ст. 267 КАС України встановити судовий контроль за виконаня рішення, встановивши строк подачі звіту про виконання судового рішення.

Постановою Шишацького районного суду Полтавської області від 16.08.2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Федунської сільської ради Шишацького району Полтавської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.

Позивач, не погодившись з даною постановою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Позивач надіслав додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в останній, а також проси провести розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Представник відповідача надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі, в якому, крім того, заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 07 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Федунської сільської ради Шишацького району Полтавської області із запитом на отримання публічної інформації, а саме копій всіх рішень Федунської сільської ради за період з 01.07.2016 року по 31.12.2016 року.

Зазначену інформацію просив надати в електронній формі на зазначену ним у запиті електронну адресу sherbina_vad@ukr.net з метою економії коштів місцевого бюджету.

Інформаційний запит отримано відповідачем 13.06.2017 року.

Станом на день звернення до суду позивач відповіді на свій інформаційний запит не отримав.

Вважаючи дії відповідача такими, що не відповідають вимогам законодавства та порушують його права, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки після отримання інформаційного запиту позивача, відповідач належним чином, у визначені ч.1 ст.20 Закону України Про доступ до публічної інформації строки, у формі, визначеній позивачем, шляхом направлення на адресу електронної поштової скриньки, вказаної позивачем у інформаційному запиті, надав відповідь та надіслав всі запитувані документи.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України та Законом України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 р. №2939-VI, Законом України Про інформацію від 02.10.1992 № 2657-XII.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст.1 Закону України Про доступ до публічної інформації визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтями 3, 5 Закону України Про доступ до публічної інформації визначено гарантії доступу до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до ч.1 ст.10-1 Закону України Про доступ до публічної інформації публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання.

Розпорядники інформації зобов'язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.

У п.1 ч.1 ст.13 Закону України Про доступ до публічної інформації закріплено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України Про доступ до публічної інформації розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.

Згідно ст.19 Закону України Про доступ до публічної інформації запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту у письмовій формі.

Згідно ч.ч.1, 4 ст.20 Закону України Про доступ до публічної інформації розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ч.1, 2 ст.22 Закону України Про доступ до публічної інформації розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Доступ до інформації може забезпечуватися як шляхом надання копій документів, так і шляхом перегляду документів за місцезнаходженням розпорядника інформації.

Так, згідно з положеннями п.4 ч.1 ст.14 Закону України Про доступ до публічної інформації розпорядник інформації зобов'язаний визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо.

Пропозиція, викладена розпорядником інформації у відповіді на запит, щодо ознайомлення із запитаною інформацією не шляхом надсилання її поштою (як того просить запитувач інформації), а шляхом ознайомлення з нею за місцезнаходженням розпорядника інформації ускладнює доступ до інформації, а тому є порушенням гарантії максимального спрощенням процедури отримання інформації (пункт 3 частин першої статті 3 Закону України Про доступ до публічної інформації ).

Закон України Про доступ до публічної інформації не містить переліку способів ознайомлення запитувача інформації із запитуваною інформацією.

За змістом ч.2 ст.34 Конституції України та ч.2 ст.7 Закону України Про інформацію , особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну. У разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копій запитуваних документів у сканованій формі повинна бути задоволена.

Частиною п'ятою статті 19 Закону України Про доступ до публічної інформації , передбачено можливість зазначення у запиті лише електронної адреси. Це свідчить про можливість обрання виключно електронної форми листування з розпорядником інформації і, відповідно, отримання відповіді на запит тільки на електронну адресу.

У разі якщо запитувач просить надати відповідь на електронну адресу, розпорядник інформації повинен з дотриманням вимог діловодства оформити лист-відповідь (поставити підпис, указати посаду, дату і номер реєстрації листа) та надіслати його у сканованому вигляді на електронну адресу запитувача.

Як свідчать матеріали справи, відповідач є розпорядником інформації, якої стосується запит позивача від 07.06.2017 року, а саме - копій всіх рішень сесії Федунської сільської ради за період з 01.07.2016 року по 31.12.2016 року.

Відповідач стверджує, що 16.06.2017 року о 12 годині 06 хвилин з електронної скриньки Федунської сільської ради (fedunska@ukr.net) на електронну поштову адресу, вказану позивачем в інформаційному запиті направлено відповідь на інформаційний запит позивача, до якої приєднано в електронному вигляді копії всіх рішень Федунської сільської ради за період з 01.07.2016 року по 31.12.2016 року, що підтверджується скріншотом відповідного електронного листа з поштової скриньки Федунської сільської ради.(а.с.48)

Колегія суддів зазначає, що скріншот відповідного електронного листа з поштової скриньки Федунської сільської ради не можна вважати належним доказом того, що відповідач надав відповідь та надіслав всі запитувані документи, оскільки із вказаного скріншоту неможливо в повній мірі встановити, що саме було надіслано на поштову скриньку позивача та чи було цю відповідь отримано адресатом.

Крім того, позивач стверджуючи про те, що жодної відповіді на свій запит він не отримував, також надав скріншот своєї електронної скриньки, з якої вбачається, що жодних листів ані 16.06.2017р., ані в інший день від Федунської сільської ради на поштову скриньку позивача не надходило.

Згідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи відповідача вказані у запереченнях на позов про надання позивачу запитуваної інформації у електронній формі не підтверджені належними та допустимими доказами.

За таких обставин суд вважає доведеним, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.71 КАС України, не довів правомірності своїх дій.

З урахуванням вищевикладеного судова колегія вважає необхідним зобов'язати відповідача надати позивачу запитувану публічну інформацію на запит від 07.06.2017 року у порядку та строки, встановлені Законом України Про доступ до публічної інформації

Позовні вимоги в частині стягнення понесених витрат на послуги адвоката в сумі 7040,00 грн. задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на правову допомогу.

За змістом частин 1 та 2 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом.

Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права.

Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаютьсяКодексом адміністративного судочинства України та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

З 01.01.2012 набрав чинності Закон України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (далі - Закону №4191) статтею 1 якої визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

За змістом статті 2 Закону №4191 у разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до глави 6 КАС України склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі.

Системний аналіз наведених вище по тексту норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.

В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, разом із позовною заявою позивачем було подано копію договору про надання правової допомоги від 29.06.2017 року, укладеного між ОСОБА_1та ОСОБА_2 (а.с.10-12), копію диплома юриста ОСОБА_2. (а.с.13), витяг з Єдиного державного реєстра юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій щодо ФОП ОСОБА_2 (а.с.14-17), калькуляції-рахунка від 04.07.2017 року №1 (а.с.18), квитанції до прибуткового касового ордера №0407/17 від 04.07.2017 року (а.с.19), акту виконаних робіт від 04.07.2017 року (а.с.20).

Із витягу з Єдиного державного реєстра юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій щодо ФОП ОСОБА_2 вбачається, що одним із видів його діяльності, є діяльність у сфері права (а.с.14-17).

Згідно калькуляції-розрахунку №1 від 04.07.2017 року вартість наданих послуг складає 7040 грн., проте калькуляція-рахунок №1 від 04.07.2017 року не містить підписів як виконавця, так і замовника відповідних послуг.

Крім того, із акту виконаних робіт не вбачається, з якими саме первісними матеріалами (документами) замовника знайомився та вивчав ОСОБА_2, яку нормативну базу та яку судову практику вивчав, скільки часу витратив на виконання відповідних дій тощо.

Колегія суддів зауважує, що судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути пов'язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин: у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Справа розглянута у скороченому провадженні, без участі представника позивача, матеріали справи не містять доказів знайомлення представником позивача з матеріалами справи, вчинення інших процесуальних дій.

Крім того, як на підтвердження оплати зазначених послуг представником позивача долучена до позовної заяви квитанція до прибуткового касового ордера від 04.07.2017 року на суму 7040 грн., проте квитанція не містить печатки ФОП ОСОБА_2, інших доказів сплати послуг за правову допомогу до матеріалів справи не надано, а тому колегія суддів вважає, що квитанція до прибуткового касового ордера від 04 липня 2017 року не є належним документом про оплату витрат на правову допомогу у даній справі.

За приписами ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Переглянувши постанову суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального та процесуального права, що привело до частково неправильного вирішення справи, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 201, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Шишацького районного суду Полтавської області від 16.08.2017р. по справі № 551/573/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність Федунської сільської ради Шишацького району Полтавської області щодо ненадання інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 07 червня 2017 року.

Зобов'язати Федунську сільську раду Шишацького району Полтавської області надати ОСОБА_1 доступ до публічної інформації на його інформаційний запит від 07 червня 2017 року шляхом надсилання на електронну адресу ОСОБА_1 копій всіх рішень сесії Федунської сільської ради за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А. Судді (підпис) (підпис) Любчич Л.В. Дюкарєва С.В. Повний текст постанови виготовлений 13.11.2017 р.