Рішення

від 06.11.2017 по справі 910/15804/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2017Справа №910/15804/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Астарта-Київ

до Приватного акціонерного товариства судноплавна компанія Сі Трайдент

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Перша Київська державна нотаріальна контора та Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації

про зняття арешту з об'єкту нерухомого майна.

Суддя Грєхова О.А.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Надточій Т.М., за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи-1 : не з'явився;

від третьої особи-2 : не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Астарта-Київ (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства судноплавна компанія Сі Трайдент (далі - відповідач) про зняття арешту з об'єкту нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внесення відомостей в реєстр про арешт нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Почайнинська, 38/44 позбавляє позивача, як власника частини цього приміщення, права на вільне розпорядження таким майном.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.09.2017 порушено провадження у справі №910/15804/17, залучено до участі у справі Першу Київську державну нотаріальну контору та Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд справи призначено на 17.10.2017.

09.10.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Київського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна надійшла відповідь на запит.

10.10.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи-1 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника останнього.

У судове засідання 17.10.2017 представник позивача з'явився, подав письмові пояснення та заяву про відсутність аналогічного спору, представники відповідача та третіх осіб не з'явились.

Враховуючи неявку представників відповідача та третіх осіб у судове засідання, а також у зв'язку з частковим виконання учасниками судового процесу вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 про порушення провадження у справі № 910/15804/17 та необхідністю витребування нових доказів, розгляд справи було відкладено на 06.11.2017.

03.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником третьої особи - 1 було подано письмові пояснення.

У судовому засіданні 06.11.2017 представник позивача з'явився, подав письмові пояснення, надав усні пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання 06.11.2017 не з'явились.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача та третіх осіб з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 06.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Астарта-Київ (далі - позивач) є власником 59/100 частин нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Почайнинська, буд. 38/44, на підставі:

1) Договору купівлі-продажу приміщень від 17.12.1999 укладеного між ВАТ Фірма Астарта-центр та Підприємством з іноземними інвестиціями фірма Астарта-Київ про відчуження 14/100 частин нежитлового приміщення;

2) Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіной В.Л. від 02.09.2004, зареєстрованого в реєстрі за номером № 2349, про відчуження 36/100 частин нежитлового приміщення, укладений між ТОВ Моноліт та ТОВ фірма Астарта-Київ ;

3) Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Патрєвою Ю.П. від 13.07.2009, зареєстрованого в реєстрі за номером № 2238, про відчуження 4/100 частин нежитлового приміщення, укладений між ВАТ Фірма Астарта-центр та ТОВ фірма Астарта-Київ ;

4) Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Патрєвою Ю.П. від 21.09.2009, зареєстровано в реєстрі за номером 3044, про відчуження 5/100 частин нежитлового приміщення, укладений між ТОВ ОЛ-ВІК та ТОВ фірма Астарта-Київ .

Як зазначає позивач, в листопаді 2016 у ТОВ фірма Астарта-Київ виникла необхідність у отриманні Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

Після отримання вищезазначеної довідки, позивачу стало відомо, що відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відносно об'єкта обтяження, що зазначено в реєстрі як Нежиле приміщення, состав: ціле, состояние: добудоване, статус: жиле, адреса: м. Київ, вул. Почайнинська, будинок 38/44 накладено арешт (архівний запис), реєстраційний номер обтяження: 1434082. Підставою для обтяження є ухвала, б/н від 18.12.2000 Народного суду м. Одеси, Жовтневого району. При цьому, власником цілого нежилого приміщення зазначено: Акціонерну судноплавну холдингову компанію Сі Трайдент (в подальшому змінено найменування на Приватне акціонерне товариство судноплавна компанія Сі Трайдент (далі - відповідач).

Як зазначає позивач, з метою з'ясування вказаних обставин щодо накладення арешту було направлено запит до Приморського районного суду міста Одеси (оскільки Указом Президента України № 41/2003 від 25.01.2013 Жовтневий районний суд м. Одеси було ліквідовано, всі архівні справи було передано за територіальною ознакою до Приморського районного суду міста Одеси) щодо видачі належним чином завіреної копії ухвали Жовтневого районного суду міста Одеси від 18.12.2000, якою накладено арешт на будинок № 38/44 по вулиці Почайнинській міста Києва

Листом Приморського районного суду міста Одеси від 21.11.2016 було повідомлено, що перевіркою відомостей алфавітних покажчиків цивільних справ, що реєструвалися Жовтневим районним судом міста Одеси у 2001 році, встановлено, що 04.12.2000 Жовтневим районним судом міста Одеси реєструвався позов ОСОБА_6 до Дочірнього підприємства Український пасажирський флот , Акціонерної холдингової компанія Сі Трайдент та Ліберійської корпорації УКПасс Інк про поновлення на роботі та стягнення суми заробітної плати. Відповідній судовій справі був присвоєний обліково-статистичний номер № 2-1726/01.

При цьому, позивач зазначає, що відповідач ніколи не був власником нерухомого майна, нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: вул. Почайниська, 38/44, що підтверджується довідкою, наданою Комунальним підприємством Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації від 21.07.2017 НЖ-2017 № 2030.

Таким чином, позивач зазначає, що як власник частини нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: вул. Почайнисьтка, 38/44 вважає, що даний арешт накладено в супереч вимог закону, позбавляє позивача, як власника частини цього приміщення, права на вільне розпорядження таким майном, а відтак, просить суд зняти арешт з об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі по вул. Почайнинська буд. 38/44 в місті Києві, який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна за № 1434082 та зобов'язати Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації провести реєстраційну дію щодо припинення обтяження (арешту) запис у Єдиному державному реєстрі заборон від 03.11.2004 за № 1434082 про арешт об'єкту нерухомого майна відносно нежитлової будівлі по вул. Почайнинська буд. 38/44 в місті Києві.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст.16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що право на суд , яке передбачено статтею 6 Конвенції, відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні (рішення Суду у справах Буланов та Купчик проти України, no. 7714/06 та 23654/08, від 09.12.2010 р., Чуйкіна проти України, no. 28924/04, від 13.01.2011 р.).

Згідно правової позицію Верховного Суду України, викладеної в постанові від 21.05.2012 р. у справі № 6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Юридично забезпечена можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження власника належним йому майном не може виходити за рамки, встановлені правовими нормами, що регулюють відносини у сфері власності (абзац другий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 4-рп/2005 у справі про права акціонерів ЗАТ).

Так, відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто, у позивача є право власності на певне майно і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права, на захист якого подано позов, останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно. Отже, умовами задоволення розглядуваного позову, перш за все, є надання позивачем належних доказів на підтвердження факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником 59/100 частин нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Почайнинська, буд. 38/44, на підставі:

1) Договору купівлі-продажу приміщень від 17.12.1999 укладеного між ВАТ Фірма Астарта-центр та Підприємством з іноземними інвестиціями фірма Астарта-Київ про відчуження 14/100 частин нежитлового приміщення;

2) Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіной В.Л. від 02.09.2004, зареєстрованого в реєстрі за номером № 2349, про відчуження 36/100 частин нежитлового приміщення, укладений між ТОВ Моноліт та ТОВ фірма Астарта-Київ ;

3) Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Патрєвою Ю.П. від 13.07.2009, зареєстрованого в реєстрі за номером № 2238, про відчуження 4/100 частин нежитлового приміщення, укладений між ВАТ Фірма Астарта-центр та ТОВ фірма Астарта-Київ ;

4) Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Патрєвою Ю.П. від 21.09.2009, зареєстровано в реєстрі за номером 3044, про відчуження 5/100 частин нежитлового приміщення, укладений між ТОВ ОЛ-ВІК та ТОВ фірма Астарта-Київ .

Право власності на 59/100 частин нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Почайнинська, буд. 38/44 підтверджується також Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Інформаційними довідками Комунального підприємства Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації .

Так, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, а саме в розділі з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявний запис: Нежиле приміщення, состав: ціле, состояние: добудоване, статус: жиле, адреса: м. Київ, вул. Почайнинська, будинок 38/44 накладено арешт (архівний запис), реєстраційний номер обтяження: 1434082

Підставою для обтяження, як вбачається з зазначеної довідки, є ухвала б/н від 18.12.2000 Народного суду м. Одеси, Жовтневого району.

При цьому, власником цілого нежилого приміщення зазначено відповідача.

Разом з тим, як вбачається з довідки, наданої Комунальним підприємством Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації від 21.07.2017 НЖ-2017 № 2030, відповідач ніколи не був власником нерухомого майна: нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: вул. Почайниська, 38/44.

Таким чином, зазначений арешт порушує право позивача на розпорядження належними йому на праві власності 59/100 частинами нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Почайнинська, буд. 38/44.

Відповідно до приписів ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. 139 Господарського кодексу України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Частина 1 ст. 134 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Статтею 1 протоколу № 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, передбачено чіткі критерії визнання можливості позбавлення права власності та межі дій держави, які можуть бути визнані обґрунтованими та правовими, а саме: наведена норма виділяє такі критерії правомірності позбавлення права власності: позбавити права власності можна лише в інтересах суспільства, а підставами можуть стати норми національного законодавства (у ст. умови, передбачені законом ) чи загальні принципи міжнародного права. Подібна норма має місце і в Конституції України, так само як і в Цивільному Кодексі України та в інших нормативно-правових актах.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льонрот проти Швеції від 23.09.1982, Новоселецький проти України від 11.03.2003, Федоренко проти України від 01.06.2006). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно дотримуватись обґрунтованості пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності, повинні дотримуватись справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Під час вирішення судового спору, який виник між сторонами, у даному випадку саме на суд, як орган державної судової влади, покладено обов'язок оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Враховуючи викладене, з метою захисту прав законного власника майна, у зв'язку з тим, що на належне позивачу майно безпідставно накладено арешт, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, оскільки позивачем належними доказами доведено, що арештовано майно, належить йому на праві власності.

Щодо вимог про зобов'язання Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації провести реєстраційну дію щодо припинення обтяження (арешту) запис у Єдиному державному реєстрі заборон від 03.11.2004 за № 1434082 про арешт об'єкту нерухомого майна відносно нежитлової будівлі по вул. Почайнинська буд. 38/44 в місті Києві

Відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів (ст. 2 вказаного Закону).

Згідно з п. 1 та п. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

В силу положень ст. 4 вказаного Закону, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб'єкти державної реєстрації прав:

виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

акредитовані суб'єкти;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

До повноважень органу державної реєстрації прав належить: 1) проводити державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляти у їх реєстрації; 2) забезпечувати ведення Державного реєстру прав; 3) надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; 4) забезпечувати облік безхазяйного нерухомого майна; 5) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 7 п. 2 ст. 19 вказаного Закону, державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законами.

Відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що реєстрація обтяжень на нерухоме майно є обов'язком органу державної реєстрації прав, який покладено на нього нормами законодавства України, та який виникає у відповідності до них.

При цьому, статтею 42 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що Держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України.

До Державного реєстру вносяться відомості про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження. Відомості, внесені до Державного реєстру, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб.

Держатель Державного реєстру виконує такі функції: 1) організує ведення Державного реєстру; 2) приймає заяви і вносить записи до Державного реєстру про виникнення, зміну, припинення обтяжень рухомого майна, а також про звернення стягнення на предмет обтяження; 3) забезпечує вільний доступ будь-яких осіб до внесених до Державного реєстру відомостей про обтяження цілодобово протягом семи днів на тиждень; 4) надає витяги з Державного реєстру про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна; 5) стягує плату за внесення записів до Державного реєстру та надання витягів з нього.

Держатель Державного реєстру наділяє відповідних суб'єктів повноваженнями реєстраторів Державного реєстру, які надаватимуть послуги щодо внесення записів до Державного реєстру про виникнення, зміну, припинення обтяжень, звернення стягнення на предмет обтяження та надання витягів з Державного реєстру, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно наказу Міністерства юстиції України Про визначення реєстраторів Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 07.07.2006 № 57/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.07.2006 № 802/12676, реєстраторами Державного реєстру є Державне підприємство Національні інформаційні системи , державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси.

Надалі, наказом від 19 липня 2017 року N 2304/5 було внесено зміни до даного наказу, та визначено, що реєстраторами Державного реєстру обтяжень рухомого майна є державні, приватні нотаріуси та їх помічники, державні та приватні виконавці, податкові керуючі, а також адміністратор Державного реєстру обтяжень рухомого майна та його філії у випадках, передбачених законодавством.

Так, відповідно до Положення про Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади підконтрольний Міністерству юстиції України, Міністерству аграрної політики та продовольства України та Державній міграційній службі України.

Відповідно до п. 4.1.1 Положення Департамент відповідно до покладених завдань забезпечує

проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень:

права власності;

речових прав, похідних від права власності;

права власності на об'єкт незавершеного будівництва;

заборони відчуження та арешту нерухомого майна, податкової застави, предметом якої є нерухоме майно, та інших обтяжень.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону, за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Разом з тим, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Так, відповідно до ст. 41 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень публічне обтяження припиняється на підставі рішення уповноваженого органу (особи) з дня набрання ним законної сили. Публічне обтяження також припиняється внаслідок реалізації прав, що випливають із змісту публічного обтяження.

Відомості про припинення публічного обтяження підлягають реєстрації протягом п'яти днів із дня його припинення. Обов'язок щодо здійснення реєстрації відомостей про припинення публічного обтяження покладається на уповноважений орган або на уповноважену ним особу.

Уповноважений орган несе відповідальність у встановленому законом порядку за порушення обов'язку щодо реєстрації відомостей про припинення публічного обтяження.

Відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Заяви про виникнення, зміну, припинення обтяжень та про звернення стягнення на предмет обтяження підписуються обтяжувачем (ст. 43 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ).

В свою чергу, відповідно до ст. 31 1 Закону реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником.

Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

Державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням відповідного майна у день надходження відповідного рішення суду формує та реєструє необхідну заяву або реєструє рішення суду про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією прав, чи рішення суду про скасування відповідного рішення суду.

Проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів здійснюється у порядку та строки, передбачені цим Законом, без справляння адміністративного збору.

Інформаційна взаємодія між Державним реєстром прав та Єдиним державним реєстром судових рішень здійснюється інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі у порядку, визначеному Міністерством юстиції України спільно з Державною судовою адміністрацією України.

Таким чином, наявність рішення про зняття арешту з нерухомого майна, яке набрало законної сили є підставою для зняття арешту державним реєстратором, а тому відсутні підстави для встановлення додаткових зобов'язань для будь-якої із сторін чи третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, вимога про зобов'язання Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації провести реєстраційну дію щодо припинення обтяження (арешту) запис у Єдиному державному реєстрі заборон від 03.11.2004 за № 1434082 про арешт об'єкту нерухомого майна відносно нежитлової будівлі по вул. Почайнинська буд. 38/44 в місті Києві є такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зняти арешт з об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі по вул. Почайнинська буд. 38/44 в місті Києві, який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна за № 1434082.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства судноплавна компанія Сі Трайдент (01103, м. Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 17; ідентифікаційний код: 30576921) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Астарта-Київ (04070, м. Київ, вулиця Почайнинська, будинок 38/44; ідентифікаційний код: 19371986) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.11.2017.

Суддя О.А. Грєхова