Рішення

від 25.10.2017 по справі 910/15112/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2017Справа №910/15112/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-ЛІЗИНГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівний комбінат -7"

про стягнення 186 648,89 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Демченко М.В. - за довіреністю №02/10/17-01 від 02.10.2017 року;

від відповідача: Стороженко С.А. - за довіреністю від 20.09.2017 року.

Обставини справи :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-ЛІЗИНГ" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівний комбінат -7" про стягнення 186 648,89 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг згідно умов Договору №0517-3 надання послуг краном РДК-25 від 25.05.2017 року, а в зв'язку з крадіжкою кабелю живлення крану, за збереження якого відповідає відповідач, позивачу завдано матеріальні збитки в розмірі вартості кабелю, та в зв'язку з призупинення діяльності крану, з вини відповідача, позивач недоотримав прибуток.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 13 180,20 грн. - вартість втраченого майна, 117 500,00 грн. - втрачена вигода, 53 000,00 грн. - основного боргу, 2 645,88 грн. - пені, 322,81 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 03.10.2017 року.

28.09.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 03.10.2017 року оголошено перерву до 17.10.2017 року.

17.10.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просив суд стягнути з відповідач на свою користь: 13 180,20 грн. - вартість втраченого майна, 117 500,00 грн. - втрачена вигода, 32 000,00 грн. - основного боргу, 2 645,88 грн. - пені, 322,81 грн. - 3% річних.

В судовому засіданні 17.10.2017 року оголошено перерву до 25.10.2017 року.

В судовому засіданні 25.10.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) та просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги визнав частково.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 25.10.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заїхавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.05.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-ЛІЗИНГ" (далі по тексту - позивач, ТОВ "ТЕХНО-ЛІЗИНГ", виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Домобудівний комбінат -7" (далі по тексту - відповідач, ТОВ "Домобудівний комбінат -7", замовник) укладено Договір №0517-3 надання послуг краном РДК-25 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується надати Замовнику в установленому даним Договором порядку послуги крана РДК-25 (далі кран ) для виконання будівельно-монтажних робіт на Об'єкті: Будівництва трьох багатоквартирних житлових будинків з вбудованими нежитловими приміщення по вул. Шевченка в с. Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області.

Відповідно до п.1.3. Договору технічні характеристики, комплектація крана РДК-25:

- заводський №7082;

- вантажопід'ємність 25 т.

- довжина стріли - 27,5 м, гусьок - 5,0 м;

- стропи (2 комплекти);

- кабелі живлення 50 м. (1 шт.).

Згідно з п.1.4. Договору строк надання послуг краном починається з дати підписання акту приймання-передачі крана для надання послуг та становить 6 (шість) календарних місяців. Строк надання послуг краном може бути продовжений за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п.2.1. Договору кран вважається переданим для виконання робіт та повернутим на місце стоянки крану з моменту підписання Сторонами відповідного Акту приймання-передачі крана на об'єкті Замовника. Акт є невід'ємною частиною цього Договору і є підставою для початку і закінчення нарахування плати за виконані роботи (надані послуги).

Виконання робіт (надання послуг) оформлюється актом здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) за місяць (п.2.2. Договору).

Згідно з п. 2.3. Договору режим роботи крана: 10 годин (маш/год) на добу та 260 маш/год на місяць. Роботу краном не планується (але не виключається) проводити у вихідний день тижня - неділю та святкові дні, визначені чинним законодавством України.

Відповідно до п.2.4. Режим живлення для експлуатації крана: основний - електроенергія, резервний - дизпаливо.

Вартість послуг крана незалежно від фактично відпрацьованого часу, але не менше ніж 10 маш/год на добу, становить 250,00 (Двісті п'ятдесят грн. 00 коп.) грн., в т.ч. ПДВ - 41,67 грн. за 1 маш/год. Вартість включає компенсацію заробітної плати кранівника (п.3.1. Договору).

Згідно з п.3.2. Договору в разі експлуатації крану більше 10 маш/год. на добу, або у вихідний день плата за надання послуг нараховується за кожну понаднормово відпрацьовану машино-годину з розрахунку 250,00 (Двісті п'ятдесят грн. 10 коп.) гри., в т.ч. ПДВ - 41,67 грн.

02.06.2017 року між сторонами підписано Акт №1 приймання передачі крана на об'єкт по Договору надання послуг краном РДК-25 №0517-3 від 25.05.2017 року (далі по тексту - Акт).

Згідно п.2 Акту в комплектацію крана входили кабелі живлення 50м. в кількості 1 штука.

В п. З Акту зазначено, що кран передано справним, повністю відповідно до умов згаданого вище Договору, зауважень до якості і кількості немає.

Підпунктом д) пункту 4.2 Договору передбачено, що на Замовника покладається забезпечення на об'єкті охорони крана у позаробочий час в разі відсутності його експлуатації.

Пунктом 5.6 Договору встановлено, що у випадку встановлення факту крадіжки інструментів, інвентарю, що використовувались при експлуатації або технічному обслуговуванні крана на об'єкті, Замовник, в разі наявності його вини, відшкодовує вартість викраденого на об'єкті майна Виконавця на підставі бухгалтерських документів з урахуванням фізичного зносу, при умові передачі таких товарно-матеріальних цінностей під охорону Замовнику по акту приймання-передачі.

09.07.2017 року на об'єкті замовника відбулася крадіжка кабелю живлення крана. Даний факт крадіжки 10.07.2017р. зафіксований представниками ТОВ Техно-Лізинг шляхом складення Акту оцінки збитків (далі по тексту - акт оцінки збитків), які завдано суб'єкту господарювання внаслідок розкрадання майна. В п.2 якого зазначено, що на підставі ринкових цін, у зв'язку із необхідністю придбання нового майна, що було розкрадено визначено розмір збитків у розмірі 13 180,20 грн., в т.ч. ПДВ - 20%. Даний Акт складено у присутності представника відповідача, а саме начальником будівельного участка.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0004143 від 12.07.2017р. на загальну суму 13 180,20 грн. на оплату вартості вкраденого майна.

18.07.2017 року представниками відповідача та позивача складено та підписано Акт №ОУ-0000124 про те, що позивачем проведені роботи по заміні кабелю на крані РДК-25 зав. №7082 (вул. Шевченка, с. Тарасівка) на загальну суму 13 180,20 коп.

Таким чином факт крадіжки та завдання збитків позивачу представники відповідача підтвердили, однак не компенсували вартість викраденого майна.

На виконання умов Договору позивачем надані, а відповідачем прийняті послуги на суму 53 000,00 грн., що підтверджується підписаними між сторонами Актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), а саме:

- №ОУ-000018 від 04.07.2017 року на суму 31 750,00 грн. з ПДВ;

- №ОУ-000125 від 18.07.2017 року на суму 21 250,00 грн. з ПДВ.

Однак, за вищевказані послуги відповідач розрахувався частково в розмірі 21 000,00 грн., в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість з їх оплати в розмірі 32 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати вартості наданих позивачем послуг згідно умов Договору, а тому у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з їх оплати в розмірі 32 000,00 грн., а в зв'язку з крадіжкою кабелю живлення крану, за збереження якого відповідає відповідач, позивачу завдано матеріальні збитки в розмірі вартості кабелю (13 180,20 грн.), та в зв'язку з призупинення діяльності крану, з вини відповідача, позивач недоотримав прибуток в розмірі 117 500,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо позовних вимог про стягнення 32 000,00 грн. (основного боргу) суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав послуги за замовленням відповідача за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не в повній мірі сплатив на користь позивача вартість отриманих послугу та має перед позивачем заборгованість з їх сплати в розмірі 32 000,00 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу визнав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 32 000,00 грн. (основного боргу), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання (оплата вартості отриманих послуг), а тому позивач, керуючись п.5.7. Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 2 645,88 грн.

Пунктом 5.7. Договору передбачено, що у випадку прострочення сплати Замовником наданих послуг (§3 цього Договору) більш ніж на 10 (десять) банківських днів з моменту настання строків, передбачених цим Договором, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене та здійснивши власний арифметичний розрахунок заявленої до стягнення суми пені, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 2 645,88 грн. нараховані відповідно до законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Окрім того позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 322,81 грн. (3% річних).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 322,81 грн. (3% річних), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 13 180,20 грн. (вартість втраченого майна), суд зазначає наступне.

Підставами для настання позадоговірної (деліктної) відповідальності є цивільне правопорушення, складовими елементами якого є протиправність поведінки особи, шкода, причинний зв'язок між ними, а також вина заподіювача шкоди.

Пунктом 5.6 Договору встановлено, що у випадку встановлення факту крадіжки інструментів, інвентарю, що використовувались при експлуатації або технічному обслуговуванні крана на об'єкті, Замовник, в разі наявності його вини, відшкодовує вартість викраденого на об'єкті майна Виконавця на підставі бухгалтерських документів з урахуванням фізичного зносу, при умові передачі таких товарно-матеріальних цінностей під охорону Замовнику по акту приймання-передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3 ст. 623 ЦК України).

Враховуючи те, що сторонами встановлено факт крадіжки з вини відповідача, як то передбачено п.5.6. Договору, то в силу положень ст. 1166 та 623 ЦК України та умов Договору відповідач відшкодовує позивачу суму викраденого майна, а тому позовні вимоги про стягнення 13 180,20 грн. (вартість втраченого майна) підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 117 500,00 грн. (втрачена вигода), суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частиною 1, 2 ст. 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (ч. 1 ст. 225 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство, як правило, виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України).

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. При цьому такий зв'язок між порушенням та збитками має бути прямим та безпосереднім.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено наявності прямого та безпосереднього причинного зв'язку між діями відповідача та сумою збитків (у вигляді втраченої вигоди, неодержаного прибутку) у розмірі 117 500,00 грн.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог про стягнення 117 500,00 грн. (втрачена вигода), а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.п. 1 та п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (від 8 липня 2011 року №3674-VI, зі змінами та доповненнями) за подання до господарського суду: позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (від 21 грудня 2016 року №1801-VIII) установити у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі (для працездатних осіб): з 1 січня 2017 року - 1600 гривень, з 1 травня - 1684 гривні, з 1 грудня - 1762 гривні.

Таким чином, розмір судового збору (з 01.01.2017 року) за розгляд в господарському суді позовних заяв немайнового характеру 1 розмір прожитковий мінімуму для працездатних осіб, тобто 1 600,00 грн., а за розгляд в господарському суді позовних заяв майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 600,00 грн. та не більше 240 000,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3 644,20 грн. (платіжні доручення: №475 від 04.09.2017 року на суму 1960,20 грн., №476 від 04.09.2017 року на суму 1684,00 грн.), однак за позовні вимоги про стягнення 165 648,89 грн. позивач повинен сплатити 2 484,73 грн. (165 648,89 грн. * 1,5% = 2 484,73 грн.), а тому наявна переплата судового збору в розмірі 1 159,47 грн.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суддя -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівний комбінат -7" (02121, м. Київ, ВУЛИЦЯ КОЛЕКТОРНА, будинок 17; код ЄДРПОУ 38526328) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-ЛІЗИНГ" (03115, м. Київ, ПРОСП. ПЕРЕМОГИ, будинок 87; код ЄДРПОУ 33305300) 13 180 (тринадцять тисяч сто вісімдесят) грн. 20 коп. - вартість втраченого майна, 32 000 (тридцять дві тисячі) грн. 00 коп. - основного боргу, 2 645 (дві тисячі шістсот сорок п'ять) грн. 88 коп. - пені, 322 (триста двадцять дві) грн. 81 коп. - 3% річних, 722 (сімсот двадцять дві) грн. 23 коп. - судового збору.

3. В решті задоволення позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 13.11.2017 року.