Рішення

від 13.11.2017 по справі 922/3013/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2017 р.Справа № 922/3013/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стро-М", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-Метал 2007", м. Харків про стягнення 71368,22 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року до Господарського суду Харківської області з позовом ТОВ "Арт-Метал 2007" (далі - відповідач) звернулось ТОВ "Стро-М" (далі - позивач). У позові останній просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за договором №19/05/17 від 19.05.2017 на виготовлення та монтаж нержавіючих огороджень у розмірі 64785,00 грн., пеню у сумі 4836,69 грн. за період з 14.06.2017 по 30.09.2017, інфляційні втрати у сумі 1166,13 грн., 3% річних у сумі 580,40 грн. за період з 14.06.2017 по 30.09.2017. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань по вказаному договору щодо виготовлення та монтажу нержавіючих огорож. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду від 11.09.2017 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 27.09.2017 о 09:30.

Ухвалою суду від 27.09.2017 розгляд справи був відкладений до 17.10.2017 до 09:00.

Ухвалою суду від 17.10.2017 строк розгляду спору був продовжений до 23.11.2017 включно та розгляд справи був відкладений до 13.11.2017 до 09:40.

Присутній у судовому засіданні 13.11.2017 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві.

Проте ухвала суду повернута без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Як роз'яснив Вищий господарський суд України у Постанові Пленуму № 18 від 26 грудня 2011 року (з подальшими змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи, у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цих норм, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом перевірено адресу відповідача та згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача - 61145, АДРЕСА_1 та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК України та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» ).

На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

19.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стро-М" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт-Метал 2007» (відповідач) був укладений договір № 19/05/17 на виготовлення та монтаж нержавіючих огороджень (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язується виготовити, доставити та змонтувати нержавіючі огородження пандусів 81 м/п та 7 м/п сходових огороджень, а також здійснити їх монтаж на об'єкті позивача у м. Харків, вул. Валентинівська, 23-Г, відповідно до індивідуального замовлення та специфікації, за цінами та на умовах визначених цим договором, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи (п. 1.1 договору).

Згідно п. 2.1 договору загальна вартість робіт по цьому договору складає 92550,00 грн., в тому числі ПДВ 15425,00 грн.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що перша частина платежу у розмірі 70%, 64785,00 грн., у т.ч. ПДВ 10797,50 грн. оплачується позивачем, як підтвердження замовлення на закупівлю та підготовку матеріалу. Друга частина платежу у розмірі 30%, 27765,00 грн., у т.ч. ПДВ 4627,50 грн., здійснюється на протязі 3-х робочих днів з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт.

На виконання договору, замовником (позивачем) був перерахований авансовий платіж на загальну суму 64785,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 325 від 23.05.2017 та банківською випискою етапом на 23.05.2017 по поточному рахунку позивача.

Згідно п. 3.1 договору відповідач зобов'язується якісно, у встановлені терміни виготовити, доставити та змонтувати нержавіючі огородження (Додаток № 1). Згідно пункту 5.2 Договору відповідач зобов'язаний виконати роботи по виготовленню та монтажу виробів на протязі 3-х тижнів з моменту попередньої оплати (з моменту узгодження проекту).

Отже, відповідно до пунктів 2.1, 5.2 договору строком виконання зобов'язань відповідачем щодо виконання робіт є 13.06.2017 (21 календарний день з моменту попередньої оплати).

Проте, металеві вироби, згідно специфікації, відповідачем виготовлені не були, вони не доставлені та не змонтовані на об'єкті позивача.

03.08.2017 позивач звернувся до керівника ТОВ «Арт-Метал 2007» з листом-претензією за № 03/08/17 та вимагав негайно виконати взяті на себе зобов'язання за договором, але відповіді на зазначений лист від відповідача не отримав.

30.08.2017 позивачем було направлено відповідачу два екземпляри Акту звіряння взаємних розрахунків станом на 29.08.2017, з проханням підписати відповідні Акти та повернути один екземпляр позивачу, та направлено вимогу за вих. № 30/08/2017 про сплату коштів у сумі 64785,00 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, та сплатити неустойку за прострочення виконання зобов'язання, що підтверджується описом вкладення у цінний лист № 6100313945339 від 30.08.2017 та фіскальним чеком ПАТ «Укрпошта» № 8330 від 30.08.2017. Але, відповідач не надав відповіді на вимогу позивача, не повернув підписаний з його боку Акт звіряння взаємних розрахунків станом на 29.08.2017, та не сплатив заборгованість за договором.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Приписами ч. 1 ст. 626, ст. 627, ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Виходячи з системного аналізу договору на виготовлення та монтаж нержавіючих огорож №19/05/17 від 19.05.2017, суд дійшов висновку, що відповідний правочин за своєю правовою природою є змішаними договором у розумінні ст. 628 ЦК України, оскільки містить елементи договорів поставки та підряду, а тому відносини між сторонами в частині заявленої позовної вимоги підпадають під дію правових норм, що регулюють, правовідносини у сфері підряду та поставки.

Згідно ч. 2 ст. 317 ГК України, загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень ЦК України про договір підряду.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (стаття 837 ЦК України).

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не спростовано факт отримання попередньої оплати за договором та не надано доказів виготовлення та поставлення позивачу виробу за договором, як і не надано доказів повернення передплати у розмірі 64785,00 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 64785,00 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо виготовлення та поставки товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 4836,69 грн. за період з 14.06.2017 по 30.09.2017, на підставі п. 4.1, п. 4.2 договору.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 4.1 договору, сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків по договору у відповідності до договору та законодавства України. Згідно п. 4.2 договору неустойка по договору виплачується тільки на підставі обґрунтованої письмової вимоги сторони.

У п. 4.5.1 договору, сторони погодили, що у разі порушення п. 5.2 договору, виконавець зобов'язується сплатити замовнику штраф у розмірі 0,1% в день від вартості виробу по договору за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Отже, штраф у розмірі 0,1% в день від вартості виробу по договору за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п. 4.5.1 договору), за своєю правовою природою є пенею.

Однак, відповідно до діючого законодавства, пеня нараховується за порушення саме грошового зобов'язання, а не будь - якого іншого, зокрема, монтаж та виготовлення виробу (п. 5.2 договору) або не повернення передплати.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 11166,13 грн. за період з 14.06.2017 по 31.07.2017 та трьох відсотків річних у сумі 580,40 грн. за період з 14.06.2017 по 30.09.2017, нарахованих позивачем у зв'язку з неповерненням відповідачем суми передплати, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення річних процентів та втрат від інфляції грошових коштів за прострочення саме грошового зобов'язання. Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України. Отже, до спірних правовідносин не застосовуються положення частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням). Таку правову позицію викладено в постанові Верховного суду України від 16.09.2014 по справі № 921/266/13-г.

Отже, вимога про повернення попередньої оплати не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України.

Враховуючи викладене, господарський суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1166,13 грн. та трьох відсотків річних у сумі 580,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи викладене, враховуючи вищевикладені обставини та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1452,42 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-Метал 2007" (61145, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 39138947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стро-М" (61166, м. Харків, провулок Інженерний, 9, код ЄДРПОУ 35701283, п/р 26004168964500 в ПАТ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО 351005) - 64785,00 грн. передплати та 1452,42 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 14 листопада 2017 року.

Суддя ОСОБА_2