Рішення

від 01.11.2017 по справі 911/2748/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2017 р. Справа № 911/2748/17

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

при секретарі Литовці А.С.

розглянувши справу № 911/2748/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Юнайтед Сервіс ,

м. Бровари

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

с. Мотовилівська Слобідка, Фастівський район

про стягнення 22 562,54 грн.

Представники:

від позивача: Драган Я.С. - адвокат, договір № 14-08/17 від 14.08.2017;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Юнайтед Сервіс (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення 22 562,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 1/3 від 24.09.2014, в частині своєчасної оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 12 600,00 грн., з огляду на наявність якої нараховані 3 419,27 грн. пені, 5 773,81 грн. інфляційних втрат та 769,46 грн. 3 % річних.

Ухвалою суду від 13.09.2017 порушено провадження у справі № 911/2748/17.

Ухвалою суду від 18.10.2017 розгляд справи відкладався.

В судових засіданнях 18.10.2017 та 01.11.2017 представником позивача підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Відповідач або його представник в судові засідання 18.10.2017 та 01.11.2017 не з'явився про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 13.09.2017 та 18.10.2017 не виконав, відзив на позов до суду не надіслав.

При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу місцезнаходження відповідача, що підтверджується матеріалами справи. Крім того, судом враховано абзац 3 підпункту 3.9.1 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , де зазначено, що у разі, якщо ухвалу суду про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку, зокрема, з посиланням на закінчення терміну зберігання, вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

24.09.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю Юнайтед Сервіс (позивач, постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, реалізатор) укладений Договір поставки № 1/3, відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність реалізатора кондиціонери (товар) загальна кількість, часткове співвідношення, асортимент, одиниця виміру та загальна ціна якого, визначається у видатковій накладній, а реалізатор зобов'язався прийняти такий товар та оплатити його вартість на умовах визначених договором.

Реалізатор зобов'язався своєчасно і належним чином прийняти товар від постачальника та оплатити його вартість протягом 10 банківських днів з моменту його реалізації (п. 2.2 договору).

Реалізатор має право повернути не проданий товар за власним бажанням або за вимогою постачальника (п. 2.3 договору).

Оплата кожної партії товару здійснюється на умовах реалізації товару. Під реалізацією товару розуміється продаж реалізатором товару кінцевому споживачу або інше його використання. Покупець зобов'язується оплатити вартість реалізованого ним товару протягом 10 календарних днів з дати продажу товару (п. 4.1, 4.4 договору).

Пунктами 7.1, 7.2, 7.3 договору визначено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення його печатками. Строк дії договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 7.1 договору та закінчується 31.07.2015. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Так, позивач, належним чином виконав взяті на себе, згідно з умовами договору зобов'язання, поставивши відповідачу товар на загальну суму 12 600,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні № 68 від 25.09.2014 на суму 2 800,00 грн. та № 7 від 20.04.2015 на суму 9 800,00 грн. Вказані видаткові накладні підписані в двосторонньому порядку та скріплені печатками сторін, що підтверджує прийняття товару без зауважень по кількості та якості.

Підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Однак, відповідач в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань вартість отриманого згідно з видатковими накладними № 68 від 25.09.2014, № 7 від 20.04.2015 товару в сумі 12 600,00 грн. не оплатив, товар не повернув.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

Зважаючи на положення законодавства, договір поставки має однозначно відплатний характер.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вже було зазначено, з умов договору випливає, що оплата кожної партії товару здійснюється на умовах реалізації товару. Покупець зобов'язується оплатити вартість реалізованого ним товару протягом 10 календарних днів з дати продажу товару (п. 4.1, 4.4 договору).

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В порядку досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із претензією щодо оплати вартості товару протягом 10 днів, з моменту отримання претензії або повернути товар. Факт направлення вказаної претензії відповідачу підтверджується наявною в матеріалах справи копією фіскального чеку № 1970 від 17.08.2017.

Однак претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення, як щодо оплати товару, так і його повернення.

Слід зауважити, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження обставин дійсної наявності товару у відповідача та неможливості його реалізації або звернень відповідача щодо його повернення.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Крім того, слід врахувати, що метою укладення договору поставки є отримання товару покупцем та отримання грошових коштів постачальником, тому укладаючи такий договір, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони відповідача, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий товар, а у випадку дійсної нереалізації товару - на його повернення, що визначено пунктом 3.2 договору.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач повідомляв позивача про товар, що не реалізовано та звертався з вимогою забрати такий товар, відтак, на момент подання позовної заяви, було наявне право постачальника на отримання вартості товару.

Отже, враховуючи викладене, та той факт, що з моменту поставки товару за вищевказаними видатковими накладними товар не був повернутий відповідачем, суд вважає, що умова щодо часу реалізації товару за цими видатковими накладними настала, а тому у відповідача виник обов'язок розрахуватись за отриманий товар.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верхового Суду України від 15.03.2017 № 911/4620/15, якщо сторони передбачили в договорі право покупця повернути постачальникові товар у разі нереалізації його покупцем за умови попереднього повідомлення про це постачальника, то нереалізація товару з моменту поставки та невчинення покупцем зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові, тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар.

Відповідно до положень статті 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).

Отже, зважаючи на умови договору, вищевказані положення чинного законодавства та обставини справи, що встановлені судом, суд дійшов висновку, що постачальником зобов'язання за договором виконані належним чином, здійснення господарських операцій, підтверджується первинними документами, виконання цих зобов'язань прийнято відповідачем належним чином, строк виконання обов'язку з повної оплати товару настав, а отже позовні вимоги про стягнення з відповідача 12 600,00 грн. заборгованості обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати отриманого товару позивач, на підставі п. 5.3 договору, просить суд стягнути з відповідача 3 419,27 грн. пені, нарахованої за період з 12.09.2016 по 12.09.2017.

Умовами п. 5.3 договору визначено, що за несвоєчасну оплату товару реалізатор на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Проте, оскільки умовами договору строк оплати визначений моментом реалізації товару та не визначений строк щодо повернення товару у випадку його не реалізації, що встановлено договором та наявними в матеріалах справи доказами, суд пов'язує строк для настання обов'язку щодо оплати вартості товару із моментом надіслання позивачем на адресу відповідача претензії (фіскальний чек № 1970 від 17.08.2017), а отже й перебіг строку для нарахування пені - з 28.08.2017.

Враховуючи наведене, згідно з вірним арифметичним розрахунком, проведеним судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 138,08 грн., нарахована за період з 28.08.2017 по 12.09.2017.

Також, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого товару, позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 769,46 грн. 3 % річних та 5 773,81 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.09.2015 по 12.09.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, як вже було зазначено перебіг строку для нарахування санкцій розпочинається з 28.08.2017, суд здійснивши розрахунок 3 % річних встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 16,57 грн., нараховані за період з 28.08.2017 по 12.09.2017.

Щодо нарахування інфляційних втрат, судом встановлено наступне.

Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць .

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, оскільки судом встановлено, що нарахування інфляційних втрат повинно бути здійснено за період з 28.08.2017 (початок перебігу для нарахування інфляційних втрат) по 12.09.2017 (в межах заявлено позивачем періоду), тобто за неповний календарний місяць, що в свою чергу не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 5 773,81 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 400,00 грн. витрат на оплату правової допомоги.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, оплата послуг адвоката входить до складу судових витрат.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру , дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

При розгляді питання щодо віднесення вказаної суми витрат на оплату послуг адвоката у судові витрати у даній справі, судом враховано пункт 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України стосовно того, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій, а у разі неподання відповідних документів - у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у їх сукупності, можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, судові витрати у розмірі 3 400,00 грн. на оплату послуг адвоката заявлені, оскільки для захисту своїх порушених прав та майнових інтересів позивач звернувся за послугами до адвоката Драган Яни Сергіївни, про що між сторонами укладений Договір про надання правової допомоги № 14-08/17 від 14.08.2017. Повноваження адвоката Драган Я.С. підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю за НОМЕР_2 від 28.09.2012, посвідченням адвоката, ордером на надання правової допомоги серії НОМЕР_3 від 29.08.2017.

В доказ понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, позивачем додане до матеріалів справи копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 1609/7 від 16.09.2017 в сумі 4 300,00 грн. та акт приймання-передачі наданих послуг від 28.08.2017 в сумі 3 400,00 грн.

Разом з тим, в прохальній частині позовної заяви позивачем заявлені до стягнення судові витрати на оплату послуг адвоката в сумі 3 400,00 грн., проте як з копії прибуткового касового ордену № 1609/7 від 16.09.2017 вбачається понесення витрат в сумі 4 300,00 грн.

Відповідно до ст. 83 ГПК України, суд розглядає позовні вимоги, в межах заявлених позивачем, а отже й розгляду підлягає питання стягнення судових витрат в цій частині в сумі 3 400,00 грн.

Таким чином, оскільки внесення вищевказаних витрат до складу судових передбачено законом, надання послуг адвокатом та оплата їх позивачем підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про включення витрат позивача на оплату послуг адвоката до складу судових витрат у даній справі.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що відшкодування витрат зі сплати судового збору та оплату послуг адвоката, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову покладається судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Юнайтед Сервіс (07400, Київська область, м. Бровари, б-р Незалежності, 18-Б, код ЄДРПОУ 37721076) 12 600 (дванадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп. заборгованості, 138 (сто тридцять вісім) грн. 08 коп. пені, 16 (шістнадцять) грн. 57 коп. 3 % річних, 904 (дев'ятсот чотири) грн. 49 коп. судового збору та 1 922 (одну тисячу дев'ятсот двадцять дві) грн. 03 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено - 15.11.2017

Суддя О.О. Христенко