Рішення

від 13.11.2017 по справі 914/1938/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2017р. Справа № 914/1938/17

За позовом: Львівської обласної організації Товариства сприяння обороні України, м. Львів

до відповідача : Дочірнього підприємства Технології енергозбереження , м. Львів

про стягнення 20 317, 51 грн.

В судове засідання з'явились:

від позивача: ОСОБА_1 - представник

від відповідача: не з'явився

Суддя Березяк Н.Є.

Секретар судового засідання Кравець О.І.

Суть спору: Подано позов Львівською обласною організацією Товариства сприяння обороні України до Дочірнього підприємства Технології енергозбереження про стягнення 20 317, 51 грн.

Ухвалою суду від 25.09.2017 р. було порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 23.10.2017 р.

В судовому засіданні 23.10.2017 року судом було оглянуто оригінали документів, які в належно завірених копіях долучені до матеріалів справи.

Судовий розгляд відкладався з підстав зазначених в ухвалах суду.

На адресу суду 19.10.2017 р. позивачем подано заяву про відшкодування судових витрат в сумі судового збору у розмірі 1600,00 грн. та витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 2000,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні 13.11.2017 р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених в позовній заяві та наданих поясненнях. Свої позовні вимоги обґрунтовував не належним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, зокрема в частинні оплати за надане в оренду приміщення, що спричинило виникнення заборгованості, яку просить стягнути з відповідача.

Відповідач в жодне судове засідання участь уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалами суду, які надсилались йому рекомендованою кореспонденцією. Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Таким чином, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними доказами доданими до справи.

В судовому засіданні 13.11.2017 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

01.02.2017 р. між Львівською обласною організацією Товариства сприяння обороні України (надалі орендар) та Дочірнім підприємством Технології енергозбереження (надалі Орендар) було укладено договір оренди № 2/2017. Строк дії договору з 01.02.2017 р. по 31.07.2017 р.

Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення навчального корпусу площею 62,3 м кв, яке розташовано в будівлі, розташованій за адресою м. Львів, вул. І. Чмоли, 2.

Згідно п. 3.1 договору, орендна плата за користування приміщенням площею 62,3 м.кв. за один календарний місяць складає 2937,54 грн. без ПДВ, ПДВ складає 594,70 грн.

Відповідно до умов договору, орендна плата розрахована без врахування індексу інфляції та індексується з урахуванням зростання індексу інфляції.

Згідно п. 6.2 договору, крім плати за користування приміщенням Орендар сплачує Орендодавцю компенсацію вартості комунальних послуг (електропостачання, теплопостачання, водопостачання і водовідведення та інші).

Відповідно до п. 3.7 договору, орендар зобов'язаний сплатити: плату за користування приміщенням за поточний місяць - не пізніше 10 числа наступного за звітний місяць; компенсацію вартості комунальних послуг - протягом 10 календарних днів з моменту отримання рахунку від Орендодавця, але не пізніше 10 числа поточного місяця, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця.

Як вбачається з Акту прийому-передачі № 1 від 31 липня 2017 р., підписаного та завіреного печатками сторін, Орендар передав, а Орендодавець прийняв приміщення торгового залу площею 62,3 м кв, що знаходяться на 1-му поверсі будівлі за адресою: м. Львів, вул. І. Чмоли, 2.

Орендодавець свої обов'язки за договором виконав у повному обсязі. Даний факт підтверджується актами наданих послуг, а саме: за лютий 2017 року на суму 4 781,05 грн.; за березень 2017 року на суму 4 591,23 грн.; за квітень 2017 року на суму 3 842,89 грн.; за травень 2017 року на суму 3 877,49 грн.; за червень 2017 року на суму 3 881,18 грн.

Як стверджує позивач, Орендар свої договірні зобов'язання в частині оплати виконав частково сплативши лише 6 000,00 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку № 260030000004549 за 15.06.2017 р. Заборгованість відповідача за оренду приміщення станом на день подання позовної заяви складала19 180,47 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані три відсотки річних в розмірі 189,38 грн. та відповідно до п. 3.11 Договору та ст.ст. 230, 231 ГК України, нарахована пеня у розмірі 947,66грн., які просить стягнути з відповідача.

Крім того, позивачем подано клопотання про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 2 000,00 грн.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як вже зазначалося раніше, на виконання умов Договору оренди № 2/2017 позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування приміщення навчального корпусу площею 62,3 м.кв., що підтверджується актом приймання передачі орендованого майна. Факт оренди підтверджується актами наданих послуг, а саме: за лютий 2017 року на суму 4 781,05 грн.; за березень 2017 року на суму 4 591,23 грн.; за квітень 2017 року на суму 3 842,89 грн.; за травень 2017 року на суму 3 877,49 грн.; за червень 2017 року на суму 3 881,18 грн.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Аналогічний обов'язок відповідача закріплений в п.4.2 Договору.

Однак, свої договірні зобов'язання стосовно своєчасності і повноти сплати орендних платежів відповідач виконав частково сплативши лише 6 000,00 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку № 260030000004549 за 15.06.2017 р. Станом на день розгляду справи в суті, заборгованість відповідача за оренду приміщення складає 19 180,47 грн. та підлягає до стягнення з відповідача в повному обсязі.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами 1-3 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно із ч. 1 ст. 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 8.2 Договору за порушення термінів оплати за користування приміщенням та компенсаційних платежів, Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі 0,1% від суми несплаченої плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період стягнення пені.

За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань відповідно до п.8.2 Договору позивачем нарахована пеня за період з 13.03.2017 року по 10.09.2017 року ,що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ і в межах шестимісячного строку складає та підлягає до стягнення в розмірі 947,66 грн.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань позивачем нараховані три відсотки річник за період з 13.03.2017 року по 12.09.2017 року в розмірі 189,38 грн., які підлягають до стягнення з відповідача в межах заявлених позовних вимог.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2000,00 грн. витрат, пов'язаних з наданням юридичної допомоги в зв'язку із розглядом справи в суді.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (Клієнт) і Адвокатським обєднанням Сенатор (Об'єднання) 28.09.2017 року було укладено договір про надання правової допомоги. Відповідно п.1.1 договору, Клієнт доручає, а Об'єднання через своїх учасників, перелічених у п.2.2 Договору зобов'язується надавати комплексну правову допомогу з представництва інтересів Клієнта в судах загальної юрисдикції будь-якої інстанції, включаючи адміністративні, господарські, підготовки усіх необхідних правових документів, а Клієнт зі свого боку зобов'язується прийняти вказані послуги та оплатити їх на умовах даного Договору.

Згідно з пунктом 4.1 зазначеного вище договору вартість наданих послуг складає 2000,00 грн. Платіжним дорученням № 260 від 02.10.2017 року позивач оплатив ПП Сенатор вартість юридичних послуг в розмірі 2000,00 грн.(оригінал в матеріалах справи), які просить стягнути з відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України Про адвокатуру , дія якого поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України Про адвокатуру , котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Як вбачається з матеріалів справи, Ордер серія ЛВ №090781 виданий ОСОБА_1, який має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія ЛВ № 000509 від 23 грудня 2016 року.

Відповідно до абз. 2, 3 п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21 лютого 2013 р. № 7, вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, вказано, що господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи . У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір адвокатських витрат, які просить відшкодувати позивач , складає 2000,00 грн. , що є співрозмірним до ціни позову і підлягає до стягнення з відповідача.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011р. якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідач в судове засідання не з'явився, позов не заперечив, не подав суду докази своєчасності сплати орендних платежів у встановленому розмірі станом на день розгляду справи, а відтак суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Судові витрати слід віднести на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись 3,4,4 1 ,4 2 ,4 3 , 4 4 ;4 5 ,4 6 ,12,32,33,34,35,36,43,49,75,82,84,85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Технології енергозбереження , м. Львів (79026, м.Львів, вул.Чмоли,2, ідентифікаційний код 37162677) на користь Львівської обласної організації Товариства сприяння обороні України (79026, м.Львів, вул. Чмоли, буд.2, ідентифікаційний код 02725010) - 19180,47 грн. основного боргу, 947,66 грн. - пені, 189,38 грн. - три відсотки річних , 2000,00 грн. витрат на послуги адвоката та 1600,00 грн. - судового збору.

3. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 14.11.2017 року.

Суддя Березяк Н.Є.