Ухвала

від 09.11.2017 по справі 826/6337/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6337/17 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

09 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Шкільне" про стягнення заборгованості у розмірі 68 864,60 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства "Шкільне" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2016 рік у розмірі (враховуючи уточнення подані позивачем через канцелярію суду 01.06.2017 року) 68 048,00 грн. і пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 816,60 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство "Шкільне" (код ЄДРПОУ 19130066) є юридичною особою та перебуває на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем подано звіт про зайнятість інвалідів за формою № 10-ПІ за 2016 рік, в якому зазначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2016 році становила 100 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 2 особу, чисельність інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 4 особу. Середня річна заробітна плата штатного працівника становить 34 024,00 грн.

Таким чином, оскільки у відповідачем працевлаштовано лише 2 інваліди замість необхідних 4, то утворилась заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 68 048,00 грн. Також на відповідача накладено пеню за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 816,60 грн.

Позивач вказує, що відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу призначеного для працевлаштування інвалідів у відповідності до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме працевлаштовано 2 інваліди, у той час коли, в силу норм закону необхідно 4 особи.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Апеляційна інстанція погоджується з вказаним висновком суду, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі по тексту - Закон) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. (ч. 1 ст. 18 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про зайнятість населення інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними.

Згідно з частиною 5 пункту 1 статті 7 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 Закону України Про зайнятість населення визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:

а) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць.

Поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України Про реабілітацію інвалідів в Україні і розуміється як:

робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (частина друга статті 18 Закону).

Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування роботодавцями інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частина п'ята статті 19 Закону);

б) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.

Відповідно до статті 1 Закону України Про реабілітацію інвалідів в Україні індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Частиною 3 статті 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, роботодавцями.

Відповідно до пунктів 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК і розробляється за участю інваліда.

З огляду на викладене, створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда;

в) забезпечення інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону відмова в укладенні трудового договору, звільнення за ініціативою адміністрації, з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів;

г) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом;

д) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правила подання роботодавцями звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) передбачено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів". Порядок складання звіту встановлено Інструкцією щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Таким чином, при розгляді даної справи потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем подавалися протягом 2016 року звіти за формою 3-ПН з переліком вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

Тобто, у відповідності до норм чинного законодавства відповідач створив робочі місця для інвалідів та надавав інформацію до місцевих центрів зайнятості.

Крім того, форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок її подання затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 (у редакції від 31.05.2013 року) (надалі - Порядок №316).

Відповідно до п.1.3 Порядку №316 роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Згідно п.2.1 Порядку №316 Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" кожного місяця чинним законодавством не передбачено.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, про виконання відповідачем свого обов'язку щодо працевлаштування інвалідів свідчить надіслання листів від 20.01.2016 року з повідомленням про наявність вакансій до Центру соціальної реабілітації і працевлаштування інвалідів №10, Головного центру Союза організації інвалідів №11, Громадської організації інвалідів "АЛІСА" №12, Центру роботи з інвалідами №13.

В матеріалах справи, крім іншого, наявні копії акта надання послуг №24362 від 26.11.2016 року та рахунку на оплату №2-200020970 від 26.08.2016 року про замовлення відповідачем пакету рекламних оголошень "Легкий старт Оптиум-3", розміщення 3 вакансій в місяць на сервері Rabota.ua, квартал.

Колегія суддів, також, звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача направлялись інваліди або останні самостійно звертались до Комунального підприємства "Шкільне" з метою працевлаштування і їм би було відмовлено у такому працевлаштуванні.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону , щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч. 1 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу,встановленого ч.1 ст. 19 цього Закону .

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України , Податковим кодексом України , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У відповідності до ч.2 наведеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач створив робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформував у 2016 році районний центр зайнятості про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування інвалідів, про що надавав звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій до центру зайнятості.

З аналізу вище зазначених положень Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні вбачається, що створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не є тотожними поняттями.

Згідно положень ст.18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів, інформування підприємством уповноважених органів щодо наявності на підприємстві робочих місць для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не супроводжується обов'язком підприємства займатися пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створених робочих місцях для працівників-інвалідів на підприємстві.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені, оскільки останнім у 2016 році подавалися звіти за формою №3-ПН із зазначенням наявності вакансій для працевлаштування інвалідів, що свідчить про виконання обов'язку щодо створення робочих місць для інвалідів та належне інформування центру зайнятості про їх наявність.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно не задовольнив позов.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо визначення суми содового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 названого Закону судовий збір справляється за подання апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір в редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою, складала 1,5 відсотка ціни позову, але не менше1 розміру мінімальної заробітної плати.

Положеннями ч. 1 зазначеної статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік та відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік становить 1600 грн.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідно до положень ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону , чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, розмір судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції становить 1760,00 (1600 * 110%).

Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 року було відстрочено апелянту сплату судового здору до винесення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з апелянта вказаної вище суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року - без змін .

Стягнути з Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/220301106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету : 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1760 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят) 00 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 14.11.2017.