Рішення

від 13.11.2017 по справі 914/1906/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2017р. Справа № 914/1906/17

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 підприємства «Євротерм-Львів» , м.Львів

до відповідача ОСОБА_1 підприємства «Ренесанс-Стиль» , с.Солонка, Пустомитівський район, Львівської області

про стягнення заборгованості у розмірі 74 117,96 грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2Г .- представник (довіреність № б/н від 01.09.17р.)

від відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов ОСОБА_1 підприємством «Євротерм-Львів» , м.Львів до відповідача: ОСОБА_1 підприємства «Ренесанс-Стиль» , с.Солонка, Пустомитівський район, Львівської області, про стягнення заборгованості у розмірі 43 243,74 грн.

Ухвалою суду від 18.09.2017 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 02.10.2017 року. В судовому засіданні 02.10.17р. розгляд справи відкладався на 30.10.17р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, позовні вимоги підтримує відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог та просить позов задоволити.

30.10.17р. за вх. № 4487/17 в канцелярію Господарського суду Львівської області позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

Відповідач вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 18.09.2017 року, вимог ухвал про відкладення розгляду справи не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить поштовий конверт, повернутий на адресу суду за №35103/17 17.10.2017 року з поштовою відміткою за закінченням терміну зберігання , а явка останнього була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Пунктом 3.9.1. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.09.2017 року за №1003075126, місцезнаходженням юридичної особи - ПП Ренесанс-Стиль вказано адресу: 81131, Львівська область, Пустомитівський район, с.Солонка, вулиця Івасюка,30. На вказану адресу направлялися ухвали суду, однак, поштові конверти поверталися до суду з поштовою відміткою за закінченням терміну зберігання .

Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що неявка належним чином повідомленого відповідача про час, дату та місце судового розгляду не перешкоджає вирішенню спору, оскільки, дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

За період з 22.07.2014 року по 10.03.2015 року ПП Євротерм - Львів (постачальник, позивач) на підставі усного договору №02/07/14 здійснило поставку ПП Ренесанс-Стиль (покупець, відповідач) згідно видаткових накладних товар на загальну суму 220 117,80 грн.

Позивач стверджує, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Позивач вказує, що відповідач лише частково виконав зобов язання по оплаті поставленого товару. Відповідно до розрахунку заборгованість ПП Ренесанс-Стиль перед позивачем становить 35 117,80 грн. також позивач просить суд стягнути з відповідача 6 584,02 грн. інфляційних втрат та 1 541,92 грн. - 3% річних.

30.10.17р. за вх. № 4487/17 в канцелярію Господарського суду Львівської області позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог з додатками для долучення до матеріалів справи документів, згідно якої просить суд стягнути з відповідача 35 117,80 грн. основного боргу, 35 164,68 грн. інфляційні втрати та 3 835,48 грн. 3% річних.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно п.3.10. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як підтверджується матеріалами справи, згідно наступних видаткових накладних на підставі усного договору позивачем поставлено товар відповідачу:

№2207002 від 22.07.2014 року на суму 23 760,00 грн.

№2307005 від 23.07.2014 року на суму 144 666,00 грн.

№808010 від 19.08.2014 року на суму 6 552,00 грн.

№2008002 від 20.08.2014 року на суму 17 280,00 грн.

№2509009 від 25.09.20147 року на суму 10 534,80 грн.

№3010007 від 30.10.2014 року на суму 6 405,00 грн.

№1003010 від 10.03.2015 року на суму 10 920,00 грн.

Всього на суму 220 117,80 грн.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань підтверджується ОСОБА_3 накладними, що перелічені вище.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зауважень зі сторони відповідача у видатковій накладній не зазначено. Відтак, відповідач, підписуючи кожну видаткову накладну, погодився із об'ємом та вартістю поставленого товару.

Як вбачається з карти рахунку №61 за січень 20144 року по серпень 2017 року відповідачем лише частково оплачено товар на суму 185 000,00 грн.

Відповідач взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленого за Договором товару належним чином не виконав повністю, внаслідок чого утворилась заборгованість з оплати поставленого за Договором товару в розмірі 35 117,80 грн. Доказів погашення вказаної заборгованості станом на час розгляду справи по суті сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому суд зазначає, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч.1 ст.692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність позовних вимог в частині стягнення 35 117,80 грн. боргу за поставлений товар, відсутність заперечень Відповідача проти як самого факту поставки товару, так і щодо його якісних і кількісних показників, підписання Відповідачем ОСОБА_3 накладних, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 35 117,0 грн. суми основного боргу за поставлений за Договором товар є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахування інфляційних втрат суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.

Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат наведених у розрахунку, суд встановив, що позивачем абсолютно невірно проведено нарахування суми інфляційних втрат з порушенням порядку та методики, встановлених нормами чинного законодавства України, адже інфляційні втрати не можуть нараховуватися на окремі дні прострочки.

Проте, здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань, суд встановив, що їх розмір перевищує суму інфляційних, нарахованих позивачем, тому суд дійшов до висновку, що стягненню з відповідача підлягають втрати від інфляції в сумі 35 164,68 грн.

Також, здійснивши перерахунок 3% річних, суд встановив, що їх розмір є вищим, ніж заявлено позивачем, отже, з відповідача слід стягнути 3 835,48 грн. 3% річних.

Враховуючи вищевикладене, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача загальна сума боргу в розмірі 74 117,96 грн.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України, судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, позовні вимоги не спростував.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, не подав доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підприємства Євротерм-Львів до ОСОБА_1 підприємства Ренесанс-Стиль про стягнення заборгованості в розмірі 74 117,96 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

На підставі ст.49 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача оскільки спір виник з його вини.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2.Стягнути з ОСОБА_1 підприємства Ренесанс-Стиль (81131, Львівська область, Пустомитівський район, с.Солонка, вулиця Івасюка,30, код ЄДРПОУ 34571419) на користь ОСОБА_1 підприємства Євротерм-Львів (79049, м.Львів, вулиця Скрипника,27/86, код ЄДРПОУ 33532913) - 74 117,96 грн., з яких 35 117,80 грн. - сума основної заборгованості, 35 164,68 грн. інфляційних втрат, 3 835,48 грн. 3% річних та 1 600,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 16.11.2017 р.

Суддя Горецька З. В.