Постанова

від 13.11.2017 по справі 7/294

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

13.11.2017 справа №7/294

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від ДВС: ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 - за довіреністю; не з'явився; ОСОБА_6 - за довіреністю; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 19.09.2017 р. у справі№ 7/294 (суддя: Паляниця Ю.О.) за позовом доДержавного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії, м. Донецьк Державного підприємства Дзержинськвугілля , м. Дзержинськ про за участю стягнення заборгованості Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Донецької області від 08.02.2011 р. по справі № 7/294 за позовом Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії до Державного підприємства «Дзержинськвугілля» позовні вимоги про стягнення заборгованості за активну електроенергію - 62 275 725,86 грн., за реактивну електроенергію - 90 210,23 грн., за перевищення договірної величини електричної потужності - 636 539,68 грн. задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за активну електроенергію - 62 275 725,86 грн., за реактивну електроенергію - 90 210,23 грн., за перевищення договірної величини електричної потужності - 636 539,68 грн., державне мито в сумі 25 500 грн.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

21.02.2011р. на виконання вказаного рішення господарським судом Донецької області видано відповідний наказ.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06.02.2014 р. відстрочено на 1 рік до 06.02.2015 р. виконання рішення господарського суду Донецької області від 08.02.2011 р. у справі № 7/294.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем 18.04.2011 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 26024067.

Постановою державного виконавця від 28.03.2014 р. виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 21.02.2011 р. № 7/294 зупинено на підставі п. 13 ч. 1 ст. 37, ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".

25.04.2014 р. органом ДВС винесена постанова про приєднання виконавчого провадження № 26024067 з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 21.02.2011 р. у справі № 7/294 до зведеного виконавчого провадження № 43100230.

Постановою ВП № 26024067 від 19.10.2015 р. виконавче провадження № 26024067 поновлено з огляду на те, що строк відстрочки виконання рішення суду закінчився.

Постановою від 14.01.2016 р. виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 21.02.2011 р. № 7/294 зупинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 38, ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".

08.02.2017 р. державним виконавцем винесена постанова про поновлення вчинення виконавчих дій на підставі ч. 5 ст. 35 Закону України Про виконавче провадження .

Також, іншою постановою від 08.02.2017 р. державним виконавцем у виконавчому провадженні № 26024067 змінено назву боржника по виконавчому провадженню з ДП Дзержинськвугілля на ДП Торецьквугілля , а стягувача - з ДП Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії на Донецьку філію ДП Регіональні електричні мережі .

При винесенні даної постанови державним виконавцем зазначено, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який діє відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань боржник ДП Дзержинськвугілля змінив назву на ДП Торецьквугілля , а стягувач - з ДП Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії на Донецьку філію ДП Регіональні електричні мережі .

Постановою ВП № 26024067 від 26.05.2017 р. про повернення виконавчого документа стягувачу наказ господарського суду Донецької області від 21.02.2011 р. у справі № 7/294 повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

В подальшому стягувач звернувся до господарського суду Донецької області зі скаргою № 04/1134 від 04.07.2017 р. на дії державного виконавця, в якій просив:

- визнати постанову старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ ОСОБА_7 від 26.05.2017 р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням № 26024067 недійсною;

- зобов'язати старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ ОСОБА_7 згідно з ч.1 ст. 41 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ винести постанову про відновлення виконавчого провадження № 26024067;

- зобов'язати старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ ОСОБА_7 виконати вимоги ст. 1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств від 13.04.2017 р. № 2021-VІІІ в частині зупинення виконавчого провадження № 26024067.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.09.2017 р. скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії № 04/1134 від 04.07.2017 задоволено частково:

- визнано недійсною постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 від 26.05.2017 р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням № 26024067;

- в іншій частині вимог скарги відмовлено.

В частині задоволення вимог скарги ухвала суду мотивована доведеністю та обґрунтованістю вимог.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду першої інстанції, Департамент ДВС МЮУ звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на оскаржувану ухвалу, в якій просить ухвалу господарського суду Донецької області від 19.09.2017 р. скасувати в частині визнання недійсною постанови старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ ОСОБА_7 від 26.05.2017 р. про повернення виконавчого документа стягувачу за виконавчим провадженням № 26024067 та прийняти постанову, якою у задоволенні скарги відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що ухвалу суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права України.

Скаржник стверджує, що Законом України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств від 13.04.2017 р. № 2021-VІІІ зупиняються виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, Законом України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна від 29.11.2001 р. № 2864-ІІІ встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 %, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна, а ст. 34 Закону України Про виконавче провадження не передбачено підстав для зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, проте п. 9 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження передбачено повернення виконавчого документа стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення, виконавчий документ повертається стягувачу на підставі п.п. 2, 9 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив за доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник органу ДВС у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Статтею 106 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, органу ДВС, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

У відповідності зі ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Наразі, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до органів державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", у чинній редакції, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 1 Закону України від 13.04.2017 № 2021-VIII "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" (далі - Закон № 2021) встановлено, що тимчасово, до 1 січня 2019 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Пунктом 2 ст. 2 Закону № 2021 Кабінету Міністрів України доручено забезпечити у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Тобто, Закон № 2021 набрав чинності з 24.05.2017р. При цьому, оскаржувана постанова про повернення виконавчого документа стягувачу за виконавчим провадженням № 26024067 винесена 26.05.2017 р. Таким чином, державний виконавець виніс постанову до закінчення місячного терміну, який відповідно до Закону № 2021 надано Міністерству юстиції України для того, щоб привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, тобто не чекаючи внесення змін у нормативно-правові акти, якими виконавець повинен керуватися у своїй діяльності.

Зі змісту оскаржуваної постанови органу ДВС вбачається, що державний виконавець при винесені постанови від 26.05.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу керувався п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

Згідно з п. 9 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Статтею 1 Закону України від 29.11.2001 № 2864-ІІІ "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (далі - Закон № 2864) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Згідно ст. 2 Закону № 2864 для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Аналіз змісту постанови ВП № 26024067 від 26.05.2017 р. свідчить про те, що державний виконавець дійшов висновку про відсутність у боржника по справі майна, на яке можливо звернути стягнення, оскільки боржник по справі є державним підприємством і все його майно забезпечує ведення виробничої діяльності та зазначає про здійснені ним заходи щодо розшуку такого майна, які виявилися безрезультатними. При цьому, державний виконавець не посилається на будь-які документи, що підтверджують відсутність у боржника майна, яке не забезпечує ведення виробничої діяльності, складені ним під час вчинення виконавчих дій за місцезнаходженням боржника та документи складені під час розшуку майна боржника. В матеріалах справи відсутні відповідні докази на підтвердження обставин відсутності у боржника майна.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Відповідно до абз. 1 п.9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця, щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Відповідно до абз. 2 п.9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що постанова ВП № 26024067 від 26.05.2017 р. про повернення виконавчого документа стягувачу підлягає визнанню недійсною, та відповідно до ст. 41 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає відновленню і згідно ст. 1 Закону № 2021 зупиненню, на підставі чого скарга стягувача № 04/1134 від 04.07.2017 р. на дії державного виконавця підлягає задоволенню у повному обсязі.

Наразі, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду підлягає частковому скасуванню в частині відмови у задоволенні скарги ДП Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії № 04/1134 від 04.07.2017 р. з прийняттям нового рішення про задоволення вказаної скарги у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105, 106, 121-2 Господарського процесуального Кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Донецької області від 19.09.2017 року у справі № 7/294 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 19.09.2017 року у справі № 7/294 скасувати частково.

Скаргу Державного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії № 04/1134 від 04.07.2017 р. задовольнити у повному обсязі.

Визнати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 від 26.05.2017 р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням № 26024067 недійсною.

Зобов'язати старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VІІІ від 02.06.2016 р. винести постанову про відновлення виконавчого провадження № 26024067.

Зобов'язати старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 виконати вимоги ст. 1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств № 2021-VІІІ від 13.04.2017 р. в частині зупинення виконавчого провадження № 26024067.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.В. Будко

Судді Н.М. Дучал

ОСОБА_3