Рішення

від 15.11.2017 по справі 323/3994/16-ц

ОРІХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 323/3994/16-ц

Провадження № 2/323/155/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2017 року м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючої суддіОСОБА_1, при секретаріОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Оріхівська районна державна адміністрація, про розірвання договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі недійсним. До початку розгляду справи по суті позивач уточнила позовні вимоги та просила розірвати договір оренди землі. В обґрунтування уточненого позову позивач зазначила, що їй на праві власності належить земельна ділянка розміром 11,67 га, яка знаходиться на території Копанівської сільської ради. 27.08.2013 року вона уклала з відповідачем договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років, який був зареєстрований в реєстраційній службі 04.03.2015 року. Всупереч умовам договору відповідач взяті на себе зобов'язання систематично не виконує, у зв'язку із чим в нього виникла заборгованість з орендної плати за 2015 та 2016 роки. Крім цього, відповідач всупереч вимогам ст..96 Земельного кодексу України жодного року не сплатив земельний податок за користування земельною ділянкою. Відповідно до акту обстеження земельної ділянки, складеного 16.05.2017 року комісією у складі землевпорядника, депутата Копанівської сільської ради та землевласника суміжної земельної ділянки, спірна земельна ділянка знаходиться в занедбаному стані, бо не оброблялася з 2015 року по теперішній час. Відповідач фактично не користується належною позивачу земельною ділянкою, не обробляє її, чим спричиняє втрату родючості ґрунту. Посилаючись на статті 526, 530, 651 Цивільного кодексу України, статті 13, 21, 24 Закону України Про оренду землі , статті 96, 141 Земельного кодексу України позивач просила розірвати договір оренди землі, укладений між нею та відповідачем, скасувавши його державну реєстрацію.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. Суду пояснила, що в 2013 році у зв'язку із скрутним становищем звернулася до відповідача, який, як вона чула, бере землю в оренду. Оскільки її земельна ділянка була в оренді в ТОВ НІКА , то вона поїхала до директора та попросила розірвати договір оренди. Директор ТОВ НІКА пішов на уступки та розірвав з нею договір оренди землі. Подзвонила відповідачу та домовилася з ним за все. Думала, що ОСОБА_4 дав їй гроші в рахунок паю, однак в 2016 році відповідач подав до Токмацького районного суду Запорізької області позовну заяву до неї про стягнення 300000 грн. Відповідач почав використовувати її земельну ділянку в 2013 році, орендної плати від нього не отримувала. Згодом їй зателефонувала землевпорядник з сільської ради та запитала, чого не обробляється її земельна ділянка. Вона поїхала подивитися на земельну ділянку і дійсно побачила, що вона не оброблена, про що комісія з сільської ради склала відповідний акт. Також вона зверталася з заявою до прокуратури з приводу укладення договору оренди землі з відповідачем, в якій вказала про отримання 25000 грн. Однак вона думала, що ці кошти вона отримала від відповідача в рахунок орендної плати, а відповідач оформив договір позики. Орендну плату вона не отримувала.

Представник позивача підтримала позовні вимоги та вказала, що відповідач фактично користується спірною земельною ділянкою з 2013 року, однак договір оренди зареєстрував тільки в 2015 році. Позивач взагалі не розуміла, як відповідач оформляв кошти, надані позивачці. Тому у відповідача і з'явився договір позики та договір оренди. Копій цих договорів позивач не має. Відповідач звертався до суду із вимогою про стягнення з позивача боргу в сумі 300000 грн., які вона не отримувала. За договором оренди землі відповідач орендної плати жодного разу не сплачував. Також вказала на порушення відповідачем ст..96 Земельного кодексу України щодо підвищення родючості земельної ділянки, ст.25 Закону України Про оренду землі щодо подання копії договору оренди органу доходів і зборів, пунктів 9, 11, 32 договору оренди землі, що вважає підставою для розірвання даного договору.

Відповідач та його представник заперечували проти позовних вимог та просили відмовити у їх задоволенні.

Відповідач зазначив, що він постійно обробляв спірну земельну ділянку з 2014 року, що можуть підтвердити свідки. В 2013 році він землю не обробляв, так як вона була оренді в ТОВ НІКА . При укладенні договору оренди позивач попросила у нього грошові кошти в рахунок орендної плати наперед, так як їй терміново були потрібні гроші. Він погодився на надав їй орендну плату в сумі 25000 грн. Письмово даний факт вони не засвідчували, бо позивач обіцяла не обманути. Також між ним та позивачем укладалися договори позики на суму 300000 грн. та 42000 грн. В березні-квітні 2017 року звертався до землевпорядника з приводу розміру земельної ділянки.

Представник відповідача зазначив, що позивачем не надано доказів про порушення відповідачем умов укладеного договору, а також вимог законодавства. Згідно до Податкового кодексу України, земельний податок повинні сплачувати власники земельних ділянок, а не користувачі, тому посилання позивача на несплату земельного податку є необґрунтованим. Стаття 25 Закону України Про оренду землі стосується земель, які перебувають у державній або комунальній власності, тому з урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться в приватній власності, посилання на дану статтю також є безпідставним. Посилання на пошкодження земельної ділянки також нічим не підтверджено, оскільки даний факт можуть засвідчувати лише відповідні органи, які мають на це повноваження, наприклад сільськогосподарська інспекція при районній державній адміністрації. Земля відповідачем оброблялася, про що можуть підтвердити свідки. Тому вважає вимоги позивача безпідставними.

Від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без його участі, проти позову не заперечує.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, заслухавши свідка, вивчивши і дослідивши письмові матеріали справи, аналізуючи і оцінюючи всі надані докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступне. Позивачу на праві власності належить земельна ділянка розміром 11,67 га, кадастровий номер 23239820:01:002:0001, яка знаходиться на території Копанівської сільської ради, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗП №024884, виданим 29.04.2003 року Головою Оріхівської райдержадміністрації.

27.08.2013 року між сторонами укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років, який був зареєстрований в реєстраційній службі 04.03.2015 року.

Згідно до умов вказаного договору оренди, сторони погодили, що орендодавець (позивач) надає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Копанівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, загальною площею 11,6700 га.

В пункті 8 Договору оренди вказано, що договір укладено на 49 років - з урахуванням ротації с/г культур.

Відповідно до п.п.9, 11 Договору оренди, розмір орендної плати встановлено в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і становить 6125,76 грн. Орендна плата вноситься не пізніше 25 грудня поточного року (один раз на рік).

Пунктами 15, 16 Договору оренди передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки: сільськогосподарського призначення.

Згідно до п.20 Договору оренди, передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Відповідно до п.28 Договору оренди, орендодавець має право на використання земельної ділянки за цільовим призначенням, згідно з договором, на своєчасне внесення орендної плати та на дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів державних стандартів, норм і правил використання землі.

У п.30 Договору оренди визначено право орендаря самостійно визначати напрямки своєї господарської ділянки відповідно до цільового призначення земельної ділянки та умов договору.

Згідно до п.31 Договору оренди, орендар зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, використовувати орендовану земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного законодавства, місцевих і державних стандартів, норм і правил щодо використання землі.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Згідно до ст.ст.1, 3, 6 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно до ст..17 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на день укладення договору оренди), передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 21 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно до ст..24 Закону України Про оренду землі , орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

У статті 25 Закону України Про оренду землі , перелічені права та обов'язки орендаря. А саме, орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

Згідно до ст.. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані:

а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Статтею 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Підставою для припинення права користування земельною ділянкою згідно з п. д , ґ ч. 1 ст. 141 ЗК України є систематична несплата орендної плати, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням .

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч.1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Позивач як на підставу для розірвання спірного договору оренди землі, посилається на заборгованість із орендної плати за 2015 та 2016 роки, несплату відповідачем земельного податку за користування земельною ділянкою, не реєстрацію договору оренди в органах доходів із зборів та невикористання відповідачем земельної ділянки, що спричиняє втрату родючості ґрунту.

Щодо несплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою як підстави для розірвання спірного договору суд зазначає наступне.

Як встановлено в судовому засіданні та не оспорюється сторонами, при укладенні спірного договору оренди землі відповідач передав позивачу грошову суму в розмірі 25000,00 грн. як орендну плату.

В судовому засіданні позивач вказала, що вона на момент укладення договору розцінювала дані грошові кошти як орендну плату, однак в подальшому відповідач почав пред'являти до неї вимоги про стягнення заборгованості за договором позики.

Однак позивачем не надано доказів щодо пред'явлення відповідачем до неї вимог про стягнення саме 25000,00 грн., які вона отримувала в рахунок орендної плати за договором оренди земельної ділянки.

Надана позивачем копія листа з вимогою повернути борг згідно розписок, яка датована 07.02.2017 року, містить серед переліку сум і суму в розмірі 25000,00 грн., однак без зазначення дати надання цих коштів. Тому суд не розцінює зазначений лист як доказ пред'явлення вимоги про повернення суми, отриманої в якості орендної плати.

Судом встановлено, що відповідач користується спірною земельною ділянкою із 2015 року. Тобто він повинен був сплатити позивачу орендну плату за 2015 та 2016 роки в розмірі 6125,76 грн. за кожний рік, всього 12251,52 грн.

Враховуючи той факт, що позивач отримала від відповідача в день укладення договору оренди землі грошову суму в розмірі 25000,00 грн. в рахунок сплати орендної плати, то заборгованість відповідача із сплати орендної плати перед позивачем відсутня.

У зв'язку із зазначеним суд вважає безпідставними посилання позивача на несплату орендної плати як на підставу для розірвання договору оренди землі.

Щодо несплати відповідачем земельного податку за користування земельною ділянкою та не реєстрацію договору оренди в органах доходів із зборів як підстави для розірвання спірного договору суд зазначає наступне.

Згідно до положень статті 25 Закону України Про оренду землі , обов'язок орендаря у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки надати копію договору відповідному органу доходів і зборів передбачений лише у випадку оренди земель державної або комунальної власності.

Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у приватній власності та не є землею державної або комунальної власності, то у відповідача відсутній обов'язок реєструвати договір оренди землі в органі доходів і зборів.

Згідно до п.14.1.72 ст.14 Податкового кодексу України, земельний податок - це обов'язків платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Пунктом 14.1.73 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно до п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

У ч.1 ст.92 Земельного кодексу України зазначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Аналізуючи зазначені норми закону, суд приходить до висновку, що земельний податок повинен сплачувати власник земельної ділянки та постійний землекористувач. Відповідач не може вважатися постійним землекористувачем, оскільки такими є лише землекористувачі земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Тому відповідач не має обов'язку сплачувати земельний податок, оскільки такий обов'язок покладений законом на власника земельної ділянки, тобто на позивача.

У зв'язку із зазначеним суд вважає безпідставними посилання позивача на несплату відповідачем земельного податку за користування земельною ділянкою та не реєстрацію договору оренди в органах доходів із зборів як на підстави для розірвання договору оренди землі.

Щодо невикористання відповідачем земельної ділянки, що спричиняє втрату родючості ґрунту суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; своєчасного внесення орендної плати.

Частиною 1 ст. 32 зазначеного Закону передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно з п. ґ ч.1 ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Під використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням потрібно розуміти її використання з порушенням правил, передбачених ст.19 Земельного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, земля, яка передана в оренду відповідачу є землею сільськогосподарського призначення.

Як на доказ невикористання та занедбаності земельної ділянки позивач посилалася на акт обстеження земельної ділянки № 01 від 16.05.2017 року, складеного комісією, утвореною на підставі розпорядження сільського голови № 06-ОД від 16.05.2017 року, у складі землевпорядника Копанівської сільської ради, депутата Копанівської сільської ради та землевласника суміжної земельної ділянки, якою проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться на території Копанівської сільської ради за межами населеного пункту і встановлено, що земельна ділянка, належна ОСОБА_5 знаходиться в занедбаному стані, бо не оброблялася з 2015 року по теперішній час.

Згідно до ст..1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням - це невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень, або фактичне використання земельної ділянки, яке не відповідає її цільовому призначенню, встановленому при передачі земельної ділянки у власність чи наданні в користування, в тому числі в оренду, а також недодержання режиму використання земельної ділянки або її частини в разі встановлення обмежень (обтяжень).

Статтею 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до ст.6 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать , в тому числі здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Згідно до Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 459/2011, Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким чином, позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту невикористання відповідачем земельної ділянки, оскільки встановлення такого факту віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, тобто Державної інспекції сільського господарства України.

Наданий позивачем акт обстеження земельної ділянки складений органом, який не уповноважений законом на складення таких документів.

Крім цього, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 вказав, що у нього є своя сільськогосподарська техніка та він в с. Копані на прохання відповідача в 2014 та 2015 роках проводив культивацію земельної ділянки площею більше 11 га. та передпосів. На даний момент на цій земельній ділянці посіяна пшениця.

Зазначене спростовує доводи позивача з приводу невикористання відповідачем спірної земельної ділянки.

У зв'язку із вищевикладеним, суд не вбачає порушень з боку відповідача умов договору оренди землі та земельного законодавства, тому позовні вимоги є необґрунтованими та в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 526, 530, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 96, 125, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 13, 14, 17, 21, 24, 25, 32 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Оріхівська районна державна адміністрація, про розірвання договору оренди землі - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Оріхівський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлений 17.11.2017 року.

Суддя О.П. Гуцал