Рішення

від 14.11.2017 по справі 623/1942/17

ІЗЮМСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 623/1942/17

Номер провадження 2/623/1040/2017

РІШЕННЯ

іменем України

14 листопада 2017 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді Гуренко М.О.

з участю: секретаря - Телешевської В.Ю.

позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ізюмі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Професійний футбольний клуб "Сталь" про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших виплат (відрядження),

в с т а н о в и в :

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Професійний футбольний клуб Сталь про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших виплат (відрядження).

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на ті обставини, що з 13.01.2017 року був прийнятий на роботу водієм автотранспортного засобу в ТОВ ПФК Сталь . Згідно запису № 30 від 20.06.2017 року був звільнений з посади згідно п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін. В період з лютого 2017 року по день звільнення 20.06.2017 року йому не виплачено заробітна плата. На письмове звернення, яке було відправлене відповідачу рекомендованим листом з повідомленням 07.07.2017 року, відповіді ТОВ ПФК Сталь не надали. Вказує, що з 01.06.2017 року по 14.07.2017 року перебував у відпустці та ні розрахунку, ні сплати не отримав. Також багаторазові службові відрядження теж були не оплачені до моменту звільнення.

Просив витребувати з ТОВ ПФК Сталь довідку про розмір заборгованості по заробітній платі в період з лютого 2017 року по день звільнення 20.06.2017 року та до фактичного дня проведення розрахунку. Стягнути на його користь заборгованості по заробітній платі та інші витрати (відрядження) з ТОВ ПФК Сталь , поточний рахунок 26004015004901 МФО 300346 ЄДРПОУ 40259142 ПАТ Альфа-Банк м. Київ ІПН 402597404032.

В судовому засіданні позивач позов змінив позовні вимоги, вказавши, що заборгованість по заробітній платі відповідачем сплачено, тому просив стягнути інші виплати (відрядження)

Відповідач у судове засідання не з'явився, надав письмові заперечення, просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, надані докази, оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України та ч.1 ст.1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошову виразі, які власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено порядок та умови виплати заробітної плати.

Згідно з положеннями ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Стаття 116 КЗпП України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В судовому засіданні встановлено, що 13.01.2017 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ ПФК Сталь водієм автотранспортних засобів згідно наказу № 1-к від 12.01.2017 року. (а.с.4,37).

У відповідності до штатного розпису позивачу був встановлений посадовий оклад 11181 грн.

20.06.2017 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за згодою сторін згідно ч.1 ст.36 КЗпП України.

Станом на дату звільнення позивача сума нарахованої та невиплаченої йому заробітної плати за період з лютого 2017 по 20.06.2017 року (в тому числі заробітна плата за час відпустки) складала 51 576.33 грн. без урахуванням утримань податків та обов'язкових платежів, з якої сума заробітної плати, належної до виплати позивачу - 41 518. 93 грн., що підтверджується довідкою про стан заборгованості по заробітній платі від 06.09.2017 року № ПФК00000041 (а.с.42).

Відповідач зазначив, що виникнення заборгованості відповідача перед позивачем із заробітної плати пов'язано з тим, що ТОВ ПФК Сталь здійснює виключно професійну спортивну діяльність в сфері футболу, особливістю якої є відсутність будь-якої виробничої діяльності, що приносить прибуток. За таких обставин, фінансування діяльності відповідача здійснюється в основному за рахунок спонсорської допомоги та в незначних обсягах від доходів з реклами.

В період з 29.08.2017 року по 31.08.2017 року та 06.09.2017 року заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 була сплачена в повному обсязі шляхом виплати заробітної плати на його банківський рахунок, що підтверджується довідкою з ПАТ Альфа-Банк та зведеною відомістю на перерахування заробітної плати та інших виплат № 72 від 06.09.2017 року, випискою по рахунку № 26004015004901 ТОВ ПФК Сталь за дату 06.09.2017 в ПАТ Альфа-банк (а.с.43-48), що в судовому засіданні визнано позивачем.

Позивач звільнився 20.06.2017 року, а тому про перебування у відпустці по 14.07.2017 року позивач не наводить ніяких правових підстав про те, що він міг перебувати у відпустці після свого звільнення.

Враховуючи загальну кількість безперервного стажу роботи у відповідача позивачу не могла бути надана відпустка тривалістю 35 днів.

Відповідно до ст. 10 Закону України Про відпустки право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Станом на 01.06.2017 року безперервний стаж ОСОБА_1 в ТОВ ПФК Сталь складав менше, ніж 6 місяців, у зв'язку з чим йому на підставі поданої ним 06.06.2017 року заяви про надання щорічної відпустки було надано щорічну основну відпустку пропорційно до відпрацьованого часу з 07.06.2017 року по 16.06.2017 року згідно наказу № 54-к від 06.06.2017 року Про надання основної відпустки (а.с.38,39).

За час відпустки позивачу було нараховано заробітну плату в сумі 3889,00 грн., яка була виплачена позивачу 31.08.2017 року сукупно з іншою частиною заробітної плати за червень 2017 року з урахуванням здійснених утримань податків та обов'язкових платежів із даної суми нарахованого доходу, що підтверджується зведеною відомістю на перерахування заробітної плати та інших виплат № 71 від 31.08.2017 року. (а.с.43-45).

При вирішенні питання щодо наявності у позивача правових підстав для заявлення вимог щодо стягнення витрат на відрядження, необхідно врахувати, що питання, пов'язані зі службовими відрядженнями, врегульовані статтею 121 КЗпП України, постановою КМУ від 23.04.99 року № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон", Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 року № 59.

Згідно ст. 121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).

Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Згідно п.1,2 Інструкції 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства,об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями,якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

Ні законодавством, ні укладеним між позивачем та відповідачем трудовим договором не передбачено прямої умови про те, що всі службові поїздки штатних водіїв автотранспортних засобів поза місцем їх постійної роботи є відрядженням.

Колективним договором ТОВ ПФК Сталь на 2017-2018 роки, який на дату працевлаштування Позивача в ТОВ ПФК Сталь був ухвалений загальними зборами трудового колективу, та в подальшому 01.02.2017 року був підписаний уповноваженими представниками роботодавця і трудового колективу, прямо визначено, що робота працівників, яка проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважається службовим відрядженням (п.5.7) (а.с.40,41).

В період роботи ОСОБА_1 в ТОВ ПФК Сталь жодних розпоряджень про направленню його у відрядження не видавалось, а виконувана ним робота, пов'язана із постійним перебування в дорозі, не є службовим відрядженням, тому жодних зобов'язань по відшкодуванню витрат на відрядження у відповідача перед позивачем не виникало.

Одночасно відповідач зауважує та просить суд врахувати той факт, що відповідно до Положення про оплату працівників ТОВ ПФК Сталь (додаток № 5 до колективного договору) відповідач здійснював та здійснює оплату проїзду, харчування та проживання всіх працівників, робота яких проходить в дорозі, або має роз'їзний (пересувний характер) в тому числі і водіїв, в період їх службових поїздок поза місцем постійного розташування відповідача - його юридичної адреси, які не є службовими відрядженнями.

Відповідно до вимог ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10,11 Цивільного процесуального кодексу України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За приписами ст. 58 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Таким чином, відповідач відповідно до умов колективного договору виконав всі свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати витрат, пов'язаних із службовими поїздками позивача поза місцем постійного розташування відповідача (оплата харчування, поселення в готелях, заправлення пальним автотранспортних засобів), доказів того, що позивач сам оплачував ці витрати до суду не надано, тому суд вважає, що в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Крім цього, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 88 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47, 94, 115, 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 3, 10, 11, 58, 60, 61, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Професійний футбольний клуб "Сталь" про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших виплат (відрядження) - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ М.О. Гуренко