Рішення

від 14.11.2017 по справі 904/9243/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.11.2017 Справа № 904/9243/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрспецресурс", м. Дніпро

до Публічного акціонерного товариства "ІНТЕРПАЙП НОВОМОСКОВСЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД", м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

про стягнення 76 532,03 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

Секретар судового засідання Сирота М.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю №б/н від 23.10.2017

від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю №19-12 від 04.05.2017; ОСОБА_3, представник за довіреністю №19-2 від 10.01.2017

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпрспецресурс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "ІНТЕРПАЙП НОВОМОСКОВСЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД" про стягнення 76 532,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №157/16 від 02.03.2016, в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2017 порушено провадження у справі № 904/9243/17, розгляд справи призначений на 14.11.2017.

14.11.2017 до суду надійшли:

- від позивача - письмові пояснення до позовної заяви;

- від відповідача - відзив на позовну заяву.

14.11.2017 повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

В свою чергу, повноважні представники відповідача просили припинити провадження в частині стягнення основного боргу, відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, не заперечували проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

У судовому засіданні 14.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначає, що 02.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпрспецресурс" та Публічним акціонерним товариством "ІНТЕРПАЙП НОВОМОСКОВСЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД" укладений договір поставки №157/16 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення, надалі - Товар. Найменування, асортимент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначаються у специфікаціях, які оформлюються у вигляді додатків і складають невід'ємну частину цього договору.

Товар поставляється узгодженими партіями протягом терміну дії цього договору. Строк поставки товару зазначається у специфікаціях (п. 3.2 Договору).

Згідно з п. 3.5 Договору товар передається постачальником покупцю на підставі видаткової накладної з відміткою покупця про приймання товару.

За умовами п. 3.6 Договору датою поставки товару і датою переходу права власності на товар є дата, зазначена покупцем у видатковій накладній при прийманні товару. Сторони у специфікації можуть обумовити інші умови визначення дати поставки товару і дати переходу права власності на товар.

Відповідно до п. 4.2 Договору покупець здійснює оплату товару на підставі наданих постачальником документів: оригіналу рахунка-фактури при здійсненні оплати на умовах передплати; оригіналу рахунка-фактури та електронної податкової накладної при здійсненні оплати з відстрочкою платежу.

У випадку порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення (п. 7.2 Договору).

Згідно з пунктом 10.2 Договору строк дії цього договору встановлюється на період з 02.03.2016 року по 31.12.2016 року, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Як зазначає позивач, свої зобов'язання за Договором він виконав в повному обсязі, відповідач отримав поставлений товар без жодних зауважень на загальну суму 125 825,88 грн., що підтверджується видатковими накладними №62 від 18.03.2016, №97 від 13.05.2016, №109 від 06.06.2016, №130 від 19.07.2016, №137 від 08.08.2016, №138 від 08.08.2016, №170 від 19.09.2016, №256 від 16.12.2016, №51 від 31.03.2017, №82 від 31.05.2017. Згідно зі Специфікаціями, які є додатками до Договору, строк оплати за поставлений товар є таким, що настав. Натомість, відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару в розмірі 54 354,00 грн.

Позивач вказує на те, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з їх оплати в розмірі 71 471,00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар, позивачем, на підставі п.7.2 Договору була нарахована пеня у розмірі 4 454,70 грн.

На підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 71,33 грн. та 3% річних у розмірі 535,00грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 71 471,00 грн., пеню у розмірі 4 454,70 грн., інфляційні втрати у розмірі 71,33 грн. та 3% річних у розмірі 535,00грн., а всього 76 532,03 грн.

Відповідач просить припинити провадження в частині стягнення основного боргу та відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені з таких підстав:

По-перше, відповідач зазначає, що сума основного боргу у розмірі 71 471,00 грн. була сплачена ним в повному обсязі, тому провадження в цій частині підлягає припиненню.

По-друге, за твердженням відповідача, п. 7.2 Договору не встановлює конкретний розмір пені, а лише обмежує її розмір, тому пеня не підлягає нарахуванню.

В частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач вважає правильним здійснений позивачем розрахунок.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

За приписами ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з частиною 3 пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що провадження у справі в частині стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 71 471,00 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки вказана сума була погашена відповідачем після звернення з позовом до суду та порушення провадження у справі, що підтверджують платіжні доручення №8395 від 07.11.2017 на суму 15 000,00 грн., №8479 від 09.11.2017 на суму 56 471,88 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 71,33 грн. та 3% річних у розмірі 535,00 грн.

За розрахунком суду інфляційні втрати з серпня 2017 року по жовтень 2017 року складають 2 230,45 грн. Оскільки господарський суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі 71,33 грн.

За розрахунком суду 3% річних з 31.07.2017 по 30.10.2017 складають 540,44 грн. Оскільки господарський суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі 535,00 грн.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що в випадку порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

На підставі п. 7.2. Договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 4 454,70 грн. Оскільки сторони не узгодили в Договорі конкретний розмір пені, то нарахування позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та її стягнення є неправомірним, тому в частині позовних вимог про стягнення пені слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 у справі № 904/1249/14.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови № 7 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 48-49, 80, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 71 471,00 грн. (сімдесят одна тисяча чотириста сімдесят одна грн. 00 коп.) - припинити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ІНТЕРПАЙП НОВОМОСКОВСЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, буд. 115, код ЄДРПОУ 05393139) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрспецресурс" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 37, кімн. 108, код ЄДРПОУ 32640752) інфляційні втрати в розмірі 71,33 грн. (сімдесят одна грн. 33 коп.), 3% річних у розмірі 535,00 грн. (п'ятсот тридцять п'ять грн. 00 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 506,87 грн. (одна тисяча п'ятсот шість грн. 87 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 17.11.2017.

Суддя ОСОБА_4