Рішення

від 14.11.2017 по справі 904/8993/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.11.2017

Справа № 904/8993/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛКОМ", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс ОСОБА_1", м. Дніпро

про стягнення 207 869,14 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

Секретар судового засідання Сирота М.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, представник за довіреністю № 77 від 10.10.2017

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛКОМ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс ОСОБА_1" (далі - відповідач) про стягнення 207 869,14 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №01/01-2015 оренди приміщення, в частині вчасного та повного внесення орендної плати.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2017 порушено провадження у справі № 904/8993/17, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено судове засідання на 14.11.2017.

14.11.2017 до суду від позивача надійшли:

- довідка про те, що станом на 14.11.2017 заявлені позовні вимоги не змінилися;

- довідка про те, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору;

- докази направлення відповідачу повідомлення про час та місце розгляду справи.

14.11.2017 повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. Про день, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджує рекомендоване повідомлення №4903810403530 про вручення поштового відправлення 24.10.2017.

Враховуючи зазначене, господарський суд дійшов висновку про те, що повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився та не подав відзив на позов та інші витребувані судом документи без поважних причин, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

У судовому засіданні 14.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначає, що 01.01.2015 між позивачем та відповідачем був укладений договір №01/01-2015 оренди приміщення (далі - Договір оренди), відповідно до умов п. 1.1. якого позивач надає, а відповідач приймає в тимчасове володіння та користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська,19-д (надалі - орендований об'єкт).

Як зазначено в п. 1.2. Договору оренди, орендований об`єкт є приміщенням офісу (другий поверх) площею 83 кв.м.

У п. 3.1. Договору оренди зазначено, що передача орендованого об`єкту оформлюється актом прийому-передачі вказаного об`єкту.

Відповідно до п. 4.1. Договору оренди орендодавець здає, а орендар приймає орендований об‘єкт на строк з дати підписання акту прийому-передачі вказаного об`єкту по 31.12.2016.

За приписами п. 6.1. Договору оренди, розмір орендної плати складає 75,00 грн. за 1 кв.м. в місяць, в тому числі ПДВ. В цілому орендна плата за приміщення в місяць складає 6 225,00 грн.

Згідно з п. 6.2 Договору орендна плата сплачується орендарем в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця кожного місяця, не пізніше 10 числа розрахункового місяця відповідно до розрахунку орендодавця.

Орендар зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендні платежі (п. 8.1. Договору).

Пунктом 10.1. Договору оренди передбачено, що орендар несе відповідальність у випадку:

-          прострочення сплати орендних платежів, пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки;

- за порушення строків, вказаних в п.10.1 Договору, в розмірі 10% від вартості місячної орендної плати.

Як зазначає позивач, за період з 01.01.2015 до 31.12.2016 відповідачу нараховано орендну плату в розмірі 149 400,00 грн. Відповідач здійснив часткову сплату орендної плати за цей період у розмірі 38 675,00 грн., внаслідок чого у нього виникла заборгованість за Договором перед відповідачем у розмірі 110 725,00 грн. За умовами п. 6.2 Договору строк сплати орендної плати є таким, що настав.

За неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо вчасного розрахунку за отриманий товар позивач на підставі п. 10.1 Договору нарахував пеню в розмірі 58 537,44 грн. та штраф у розмірі 13 072,50 грн.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 20 475,89 грн. та 3% річних у розмірі 5 058,31 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 110 725,00 грн., пеню в розмірі 58 537,44 грн., штраф у розмірі 13 072,50 грн., інфляційні втрати у розмірі 20 475,89 грн. та 3% річних у розмірі 5 058,31 грн., а всього: 207 869,14 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 110 725,50 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки:

- Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №01/01-2015 оренди приміщення, а саме: несвоєчасну та неповну сплату орендної плати за період з 01.01.2015 до 31.12.2016, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 110 725,50 грн.

- Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.

- Відповідач визнав себе зобов'язаною особою, виходячи зі здійснення часткової оплати заборгованості за період з 01.01.2015 до 31.12.2016 у розмірі 38 675,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 20 475,89 грн. та 3% річних у розмірі 5 058,31 грн.

Розрахунок 3% річних судом перевірений та визнаний таким, що зроблений з допущенням арифметичних помилок. Після перерахунку, проведеного судом в системі "Законодавство", 3% річних складають 5 052,44 грн.

Розрахунок інфляційних втрат судом перевірений та визнаний таким, що зроблений з допущенням арифметичних помилок. Після перерахунку, проведеного судом в системі "Законодавство", інфляційні втрати складають 20 475,39 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме: 3% річних у розмірі 5 052,44 грн. та інфляційні втрати у розмірі 20 475,39 грн.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 10.1 Договору оренди орендар несе відповідальність у випадку:

-          прострочення сплати орендних платежів, пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки;

- за порушення строків, вказаних в п.10.1 Договору, в розмірі 10% від вартості місячної орендної плати.

На підставі пункту 10.1 Договору позивач нарахував пеню в розмірі 58 537,44 грн. та штраф у розмірі 13 072,50 грн.

Розрахунок пені судом перевірений та визнаний таким, що зроблений неправильно, оскільки нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (пеня нараховується лише за 182 дні). Після проведеного господарським судом перерахунку (інформаційно-пошукова система "Законодавство"), з урахуванням вищевказаного висновку, пеня складає 24 755,14 грн.

Розрахунок штрафу перевірений судом та визнаний таким, що зроблений правильно та підлягає задоволенню у повному обсязі, в розмірі 13 072,50 грн.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 512, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 629, 759, 760 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 283 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43, 44, 49, 82-84, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс ОСОБА_1" (49000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32861886) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛКОМ" (49019, м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, буд. 19-д, код ЄДРПОУ 30581140) заборгованість у розмірі 110 725,00 грн. (сто десять тисяч сімсот двадцять п'ять грн. 00 коп.), 3% річних у розмірі 5 052,44 грн. (п'ять тисяч п'ятдесят дві грн. 44 коп.), інфляційні втрати у розмірі 20 475,39 грн. (двадцять тисяч чотириста сімдесят п'ять грн. 39 коп.), пеню в розмірі 24 755,14 грн. (двадцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят п'ять грн. 14 коп.), штраф у розмірі 13 072,50 грн. (тринадцять тисяч сімдесят дві грн. 50 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 611,21 грн. (дві тисячі шістсот одинадцять грн. 21 коп.).

В решті позовних вимог – відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 17.11.2017.

Суддя

ОСОБА_3