Рішення

від 14.11.2017 по справі 910/16788/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2017Справа №910/16788/17 Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Мегарент"

про стягнення збитків в розмірі 277 200,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Прохода Р.С. - представник за довіреністю № 01.09.17-2 від 01.09.2017 р.;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Мегарент" про стягнення збитків в розмірі 277 200,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08.09.2014 року між ним та відповідачем укладено договір поставки №08/09-14, предметом якого є поставка автомобіля 2007 року випуску, марки Toyota Avensis, номер кузова: НОМЕР_1.

На виконання умов договору позивач перерахував кошти, а відповідач передав автомобіль.

Проте, під час укладення договору поставки від 08.09.2014 року відповідачем (продавцем) не було виконано свого обов'язку щодо повідомлення позивача (покупця) про права третіх особі на товар, а саме те, що спірний автомобіль знаходився в заставі та в послідуючому проданий на електронних торгах 01.02.2017р., чим спричинив позивачеві збитки.

У зв'язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогами про стягнення збитків в розмірі 277 200,00 грн., які складаються з: вартості втраченого автомобіля (реальні збитки) в розмірі 231 000,00 грн., неотримані доходи (упущена вигода) в розмірі 46 200,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.09.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 24.10.2017 р.

23.10.2017 р. до канцелярії суду позивач подав документи по справі на виконання вимог ухвали суду від 29.09.2017 р.

В судове засідання 24.10.2017 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 29.09.2017 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.10.2017 року розгляд справи відкладено на 14.11.2017 року.

В судове засідання 14.11.2017 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 29.09.2017 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача подав клопотання про уточнення позовних вимог, в якому викладено новий розрахунок упущеної вимоги в розмірі 26 000,00 грн. та просив його прийняти при розгляді позовної заяви.

Згідно з пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи- об'єднання позовних вимог, чи- зміну предмета або підстав позову.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вищезазначене клопотання приймається судом до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахування клопотання про уточнення позовних вимог.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

08.09.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" (покупець) та товариства з обмеженою відповідальністю "Мегарент" (продавець) укладено договір поставки №08/09-14, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, зазначений у специфікації (додаток №1 до цього договору), а покупець зобов'язується прийняти й оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до специфікації до договору від 08.09.2014 року товаром є транспортний засіб 2007 року випуску, марки Toyota Avensis, номер кузова: НОМЕР_1 вартістю 130 000,00 грн. з ПДВ.

Згідно з п.1.2 договору, вартість товару становить 130 000,00 грн. у тому числі ПДВ 21666,67 грн.

Між сторонами підписано акт приймання-передавання транспортного засобу 2007 року випуску, марки Toyota Avensis, номер кузова: НОМЕР_1 вартістю 130 000,00 грн. з ПДВ.

На виконання умов договору позивач перерахував на користь відповідача 130 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6480 від 11.09.2014 року з призначенням платежу: оплата за а/ль куз НОМЕР_1 по дог №08/09-14 від 08.09.2014р. .

Відповідно до п.3.2 договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту його повної оплати покупцем.

В подальшому, 20.10.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" (лізингодавець) та ОСОБА_2 (лізингоодержувач) укладено заяву про приєднання до публічного договору №К300АІ00000005, відповідно до умов якого лізингодавець передає лізингодержувачу в лізинг автомобіль згідно специфікації, викладеної в додатку №1.

Відповідно до додатку №1 до договору фінансового лізингу №К300АІ00000005 від 20.10.2015 року (специфікація та акт приймання-передачі) позивач передав, а ОСОБА_2 прийняв предмет лізингу транспортний засіб 2007 року випуску, марки Toyota Avensis, номер кузова: НОМЕР_1.

Як зазначено позивачем, 26.07.2016 року державним виконавцем Козак Р.П. державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції м. Києва, на підставі виконавчого напису нотаріуса, винесено постанову про розшук та арешт автомобіля.

На підставі зазначеної постанови, 07.10.2016 року спірний автомобіль вилучений у третьої особи співробітниками поліції та поставлено на штраф майданчик.

Вилучений автомобіль був проданий в рамках виконавчого провадження через систему електронних торгів арештованого майна (СЕТАМ), що підтверджується протоколом №237015 проведення електронних торгів від 01.02.2017 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Також, в матеріалах справи наявний витяг з Держаного реєстру обтяжень рухомого майна №53099791 від 09.08.2017 року, з якої вбачається, що відповідачем 08.07.2013 року укладено договір застави №1079, відповідно до якого відповідачем передано в заставу ряд автомобілів, зокрема і Toyota Avensis, номер кузова: НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2.

Звертаючись з позовом позивач зазначив, що під час укладення договору поставки від 08.09.2014 року відповідачем не було виконано свого обов'язку щодо повідомлення позивача про права третіх особі на товар, а саме те, що спірний автомобіль знаходився в заставі та в послідуючому проданий на електронних торгах 01.02.2017р., чим спричинив позивачеві збитки.

Відповідно до ч.1 статті 659 ЦК України продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов'язання.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого , пошкодженого або знищеного майна , визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода) , на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань - причиною.

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідачем зобов'язання, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Якщо позивач пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності та розміру таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність пошкоджень, знищення майна, неодержаного прибутку тощо).

Оскільки, позивач з вини відповідача втратив спірний автомобіль, то просить суд стягнути з останнього збитки (реальні збитки) в розмірі вартості автомобіля в розмірі 231 000,00 грн.

Та, на підтвердження вартості автомобіля надав Висновок експертного автотоварознавчого дослідження №01/10.16-37 про оцінку транспортного засобу від 01.10.2016 року, в якому зазначено, що ринкова вартість автомобіля Toyota Avensis, номер кузова: НОМЕР_1 становить 231 000,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача реальних збитків підлягають частковому задоволенню в розмірі 130 000,00 грн., оскільки укладеним між сторонами договору поставки №08/09-14 від 08.09.2014 року вартість автомобіля становила саме 130 000,00 грн.

В частині стягнення реальних збитків в розмірі 101 000,00 грн. відмовити.

Також, позивач просить стягнути з відповідача доходи (упущену вимогу) в розмірі 26 000,00 грн. = 10* 130 000,00 грн. *2%, що вираховується за наступною формою: доходи (упущена вимога) = Км * Ва * Ст./100, де

Км - кількість місяців (період, коли позивач не міг передавати автомобіль в лізинг та отримати дохід (з 07.10.2016р. по день подачі позову),

Ва. - вартість автомобіля,

Ст. - ставка відсотків а місяць за користування предметом лізингу (24% річних/12 міс. = 2%),

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене є упущеною вигодою.

Особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б нею одержані, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток.

Отже, неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Судом встановлено, що зазначений вище автомобіль купувався позивачем з метою передачі лізингу, тобто для отримання прибутку. Та, 20.10.2015 року між позивачем та третьою особою укладено договорі фінансового лізингу №К300АІ00000005, відповідно до якого третя особа отримала від позивача у платне користування автомобіль та зобов'язувався сплачувати щомісячні платежі, пов'язані з виконанням договору лізингу, але 07.10.2016 року автомобіль був вилучений.

З огляду на викладене, позивачем доведено наявність передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 26 000,00 грн. упущеної вигоди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Мегарент" (03141, м. Київ, вулиця Солом'янська, будинок 39, квартира 13, код ЄДРПОУ 36509494) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" (49126, м. Дніпро, проспект Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 34410930) вартість втраченого автомобіля (реальні збитки) в розмірі 130 000 (сто тридцять тисяч) грн. 00 коп., неотримані доходи (упущена вигода) в розмірі 26 000 (двадцять шість тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 2 339 (дві тисячі триста тридцять дев'ять) грн. 98 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 17.11.2017 року.

Суддя С.М. Мудрий