Рішення

від 13.11.2017 по справі 914/1905/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2017р. Справа № 914/1905/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 підприємства «Євротерм-Львів» , м.Львів

до відповідача ОСОБА_1 підприємства «Ренесанс-Стиль» , с.Солонка Пустомитівського району Львівської області

про стягнення 95776,07 грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 - представник (довіреність від 01.09.2017 р.);

від відповідача не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено ОСОБА_1 підприємством «Євротерм-Львів» до відповідача ОСОБА_1 підприємства «Ренесанс-Стиль» про стягнення 95776,07 грн., з яких 80848,99 грн. - основний борг, 11967,65 грн. - інфляційні втрати, 2959,43 грн. - 3% річних.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав, що викладені у позовній заяві.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав, причин неявки представника та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Станом на 13.11.2017р. від відповідача відзив, заяви, клопотання, в тому числі про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходили.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст.75 ГПК України при відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника позивача, суд, -

встановив:

Позивачем було поставлено відповідачу товар на підставі наступних видаткових накладних: №2805008 від 28.05.2014р. на суму 68024,48 грн., №2805010 від 28.05.2014р. на суму 5322,40 грн., №2210019 від 22.10.2015р. на суму 40071,58 грн., №1811004 від 18.11.2015р. на суму 9044,71 грн., №2511008 від 25.11.2015р. на суму 4394,18 грн., №712009 від 07.12.2015р. на суму 3449,59 грн., №502004 від 05.02.2016р. на суму 154299,88 грн., №1602003 від 16.02.2016р. на суму 60792,00 грн., №103003 від 01.03.2016р. на суму 106274,52 грн., №3105009 від 31.05.2016р. на суму 29969,80 грн. та №2206005 від 22.06.2016р. на суму 48653,38 грн.

Тобто відповідно до вказаних видаткових накладних позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 530296,52 грн. Позивач стверджує, що відповідач не в повному обсязі виконав свій обов'язок з оплати поставленого йому товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 80848,99 грн.

На підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 11967,65 грн. інфляційних втрат та 2959,43 грн. 3% річних.

Таким чином позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача 95776,07 грн., з яких 80848,99 грн. - основний борг, 11967,65 грн. - інфляційні втрати, 2959,43 грн. - 3% річних.

Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити повністю з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 642 ч. 2 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ст. 644 ч. 1 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Згідно із ч.1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт поставки товару відповідачу підтверджується наступними видатковими накладними, що підписані обома сторонами: №2805008 від 28.05.2014р. на суму 68024,48 грн., №2805010 від 28.05.2014р. на суму 5322,40 грн., №2210019 від 22.10.2015р. на суму 40071,58 грн., №1811004 від 18.11.2015р. на суму 9044,71 грн., №2511008 від 25.11.2015р. на суму 4394,18 грн., №712009 від 07.12.2015р. на суму 3449,59 грн., №502004 від 05.02.2016р. на суму 154299,88 грн., №1602003 від 16.02.2016р. на суму 60792,00 грн., №103003 від 01.03.2016р. на суму 106274,52 грн., №3105009 від 31.05.2016р. на суму 29969,80 грн. та №2206005 від 22.06.2016р. на суму 48653,38 грн.

Відповідно до розрахунку позовних вимог, заборгованість відповідача становить 80848,99 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні, відзив на позовну заяву відповідач не подав.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 80848,99 грн. основного боргу є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 11967,65 грн. - інфляційні втрати, 2959,43 грн. - 3% річних є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити повністю.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як передбачено частиною 6 статті 84 ГПК України, в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Суд вважає, що відповідно до вимог ст.49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача, оскільки позов слід задоволити повністю.

Керуючись ст.ст. 4-3, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства «Ренесанс-Стиль» (81131, Львівська область, Пустомитівський район, с.Солонка, вул.Івасюка, 30, ідентифікаційний код 34571419) на користь ОСОБА_1 підприємства «Євротерм-Львів» (79049, м.Львів, вул.Скрипника, 27/86, ідентифікаційний код 33532913) 80848,99 грн. основного боргу, 11967,65 грн. інфляційних втрат, 2959,43 грн. 3% річних та 1600,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

В судовому засіданні 13.11.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 17.11.2017р.

Суддя Гоменюк З.П.