Рішення

від 07.11.2017 по справі 922/3012/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2017 р.Справа № 922/3012/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Нафта Транс", с. Червона Слобода до ФОП ОСОБА_1, м. Харків про стягнення 23100,00 грн. за участю представників:

позивача - Митник А.О. в ос. ліквідатора, арбітражного керуючого Голінного А.М., за довіреністю б/н від 24.10.2017 року (повноваження перевірені та особу встановив ст. судовий розпорядник Лисенко Р.М.);

відповідача - ОСОБА_5, довіреність б/н від 27.09.2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Нафта Транс", м. Черкаси звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ФОП ОСОБА_1, м. Харків безпідставно перераховані кошти в сумі 23100,00 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 09.09.17р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

23.10.17р. представник позивача надав письмові пояснення яких підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Надав документи для долучення їх до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи.

24.10.17р. представник відповідача надав заяву про застосування до позовних вимог позивача строк позовної давності.

25.10.17р. представник відповідача надав клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Дане клопотання задоволено судом та долучено документи до матеріалів справи.

30.10.17р. представник позивача надав електронною поштою письмові пояснення щодо поважності пропуску строку позовної давності, в яких вказує, що оскільки підприємство позивача фактично не функціонувало з 2010 року, то і не мало можливості захистити свої права.

31.10.17р. представник відповідача надав письмові заперечення на позовну заяву в яких вказує, що позовна заява не містить будь-яких підстав для її задоволення.

03.11.17р. представник позивача надав повторно поштою письмові пояснення щодо поважності пропуску строку позовної давності, в яких вказує, що оскільки підприємство позивача фактично не функціонувало з 2010 року, то і не мало можливості захистити свої права.

06.11.17р. представник відповідача надав додаткові письмові пояснення в яких вказує про сплив строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні 07.11.17р. позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд задовольнити їх. Просить суд визнати поважними причини пропущення строку позовної давності.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.11.17р. проти позову заперечує, посилаючись на пропущення строку позовної давності, тому просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Заперечує проти визнання поважними пропущення строків позовної давності.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Постановою господарського суду Черкаської області від 24.03.2016 року у справі №01/5026/442/2011 ТОВ Нафта-Транс було визнано банкрутом та судом відкрито ліквідаційну процедуру.

В позовній заяві позивач вказує, що в ході виконання повноважень ліквідатора було встановлено, що 27.06.2008 року, 25.07.2008 року, 07.11.2008 року, 09.12.2008 року, 16.01.2009 року та 30.03.2009 року та з розрахункових рахунків ТОВ Нафта Транс на рахунок НОМЕР_2 (АТ Райффайзен Банк Аваль ), який належить ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1), були перераховані кошти в загальній сумі 23 100 грн., а саме у такому порядку та розмірі:

- 27.06.2008 року на рахунок за НОМЕР_2 було перераховано 7 300 грн.;

- 25.07.2008 року на рахунок за НОМЕР_2 було перераховано 7 300 грн.;

- 07.11.2008 року на рахунок за НОМЕР_2 було перераховано 1 720 грн.;

- 09.12.2008 року на рахунок за НОМЕР_2 було перераховано 2 640 грн.;

- 16.01.2008 року на рахунок за НОМЕР_2 було перераховано 2 420 грн.;

- 30.03.2009 року на рахунок за НОМЕР_2 було перераховано 1 720 грн.

Позивач зазначає, що дані кошти були перераховані безпідставно, всупереч норм чинного законодавства.

Позивачем на адресу ФОП ОСОБА_1 26.12.2016 року направлявся запит з проханням надати письмову інформацію про всі правовідносини, що виникали між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ Нафта Транс та надати підтверджуючи документи.

Даний запит залишено відповідачем без задоволення.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, з розрахункових рахунків ТОВ Нафта Транс на рахунок НОМЕР_2 (АТ Райффайзен Банк Аваль ), який належить ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1), були перераховані кошти в загальній сумі 23100грн., а саме:

- 27.06.2008 року на рахунок за НОМЕР_2 було перераховано 7 300 грн.;

- 25.07.2008 року на рахунок за НОМЕР_2 було перераховано 7 300 грн.;

- 07.11.2008 року на рахунок за НОМЕР_2 було перераховано 1 720 грн.;

- 09.12.2008 року на рахунок за НОМЕР_2 було перераховано 2 640 грн.;

- 16.01.2008 року на рахунок за НОМЕР_2 було перераховано 2 420 грн.;

- 30.03.2009 року на рахунок за НОМЕР_2 було перераховано 1 720 грн.

В обґрунтування своїх заперечень на позовну заяву відповідач надав до суду копію книги обліку доходів і витрат, яку ведуть громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності протягом календарного року за період з 09.06.08р. по 31.03.09р. в якій зазначено, що відповідачем отримувались доходи за оренду та суборенду приміщення: 27.06.08р. в сумі 12300,00 грн.; 25.07.08р. в сумі 9252,00 грн.; 07.11.08р. в сумі 1720,00 грн.; 09.12.08р. в сумі 2640,00 грн.; 16.01.09р. в сумі 2420,00 грн.; 31.03.09р. в сумі 4605,00 грн.

Суд критично оцінює даний доказ, оскільки первинних документів, а саме договір оренди та платіжні документи до нього суду надано не було.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд приходить до висновку, що відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження підстав набуття відповідачем коштів в сумі 23100,00 грн. які були перераховані позивачем на рахунок відповідачу, як оплату за оренду та суборенду офісного приміщення, а саме не були надані суду документи (належні докази), які б підтверджували наявність будь-яких господарських відносин між позивачем та відповідачем, зокрема договорів оренди та суборенди офісного приміщення тощо.

Суд не приймає доводів відповідача, що книга обліку доходів і витрат (а.с. №109-115) є належним доказом підтвердження наявності господарських зобов'язань у сторін з приводу оренди та суборенди офісних приміщень, за які проводилась оплата позивачем у 2008-2009 роках.

Зазначене зумовлює висновок суду про наявність порушеного права.

Проте, позовні вимоги не підлягають задоволенню в даному випадку, виходячи з наступного.

Особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у межах строку, передбаченого для звернення до суду з відповідною позовною заявою (ч. 1 ст. 256 ЦК України)

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В процесі судового розгляду даної справи, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.

У пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За змістом статей 256, 261 ЦК України, позовна давність є строком пред'явлення позову, як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову, як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п'ята статті 267 ЦК України).

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. При цьому у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

30.10.17р. позивачем до суду подано заяву про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що позивач дізнався про своє порушене право з моменту призначення ліквідатора.

Так, позивач обгрунтовує заяву про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності тим, що керівником та засновником позивача був ОСОБА_7, - одна і та сама людина, крім того, звітність позивачем не подавалася з 2010 року, що що не давало змоги у минулий період звернутися з відповідним позовом до суду, та така можливість виникла лише після визнання позивача банкрутом.

Суд, дослідивши дану заяву позивача, відхиляє посилання позивача про те, що строк позовної давності починає свій перебіг з моменту, коли позивачу було призначено ліквідатора, з огляду на таке.

Відповідно до положень п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо порушення права мало місце до призначення ліквідаційної комісії, а позов подається у процесі ліквідації юридичної особи, перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушене право чи про особу, що його порушила, стало відомо чи мало стати відомо правовласникові, а не ліквідаційній комісії.

У зв'язку з наведеним, судом не можуть братися до уваги також доводи новопризначеного (новообраного) керівника підприємства, установи, організації про те, що він дізнався про порушене право очолюваної ним юридичної особи лише з часу свого призначення (обрання), оскільки позовна вимога заявляється про захист прав саме юридичної особи, а не прав її керівника.

Таким чином, посилання позивача на поважність причин пропуску строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки викладені в заяві позивачем причини не приймаються судом, як поважні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звернувся до суду із позовною заявою 30.08.2017 року, пропустивши строк позовної давності, що тягне за собою відмову в позові.

На підставі викладеного, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст.ст. 44, 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в даному випадку позивачу в позові було відмовлено повністю за спливом строку позовної давності, тому судові витрати у даній справі залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 256, 257, 261, 267, 1212 ЦК України; ст.ст. 1, 4, 12, 32, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта Транс" (19604, Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Червона Слобода, вул. Жовтнева, 15, код ЄДРПОУ: 35634364) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, рахунок 31215256700001, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030106) 1600,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.11.2017 р.

Суддя Л.В. Шарко