Рішення

від 08.11.2017 по справі 910/15751/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2017№910/15751/17

За позовом Приватного підприємства Торговий дім ПОЛЯКОВ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ераунд

про стягнення 1 944 119,70 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Іванченко І.М. за довіреністю № 313 від 03.10.2016;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Торговий дім ПОЛЯКОВ (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ераунд (далі - відповідач) про стягнення 2 012 919,70 грн., з яких 2 001 895,56 грн. основного боргу та 11 024,14 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на оплату послуг банку по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він поставив відповідачу товар, проте в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач у встановлені Договором строки товар не оплатив. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15751/17, її розгляд призначено на 11.10.2017 року.

11.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 1 933 095,56 грн. основного боргу та 11 024,14 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на оплату послуг банку по сплаті судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.10.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.11.2017 року.

В судовому засіданні 08.11.2017 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Представник позивача в судовому засіданні 08.11.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 08.11.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 08.11.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2017 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № 5/05/2017-1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар (алкогольні напої), а саме Martini Bianco and Martini Rosso 1L загальною кількістю 7500 пляшок за ціною 1 грн. в тому числі ПДВ 20% за 1 пляшку, надалі по тексту Товар , а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного Договору відповідно до виписаних накладних. Сторони можуть також домовитися і про поставку іншого товару за асортиментом, кількістю, цінами, які вони зазначать в специфікації, яка буде невід'ємним додатком до цього Договору. Однак, Постачальник зауважує окремо, що ціни зазначені в Специфікації діють на замовлення Покупця лише протягом червня 2017 року.

Згідно з п. 3.5. Договору при прийомі товару оформляється видаткова накладна, що підписується представниками сторін. Видаткова накладна засвідчує: факт поставки товару, його якість та кількість. Сторони у цьому Договорі погодили, що особа, яка підписала видаткову накладну являється уповноваженою особою на підписання накладних з відповідними повноваженнями, які передбачені діючим законодавством з урахуванням асортименту, кількості, якості та ціни продукції, що поставляється.

Датою одержання товару вважається дата, зазначена у накладній. При отриманні товару Покупець засвідчує факт прийняття товару, його якість та кількість (п. 3.3. Договору).

За умовами п. 4.2. Договору Покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок Постачальника після реалізації товару. Однак повна сплата за поставлений товар має бути не пізніше 07.07.2017 року.

Відповідно до п. 4.3. Договору товар вважається оплаченим Покупцем з моменту списання коштів з поточного рахунку Покупця.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар згідно з видатковими накладними № АКФ-060846 від 27.06.2017 на суму 15 963, 07 грн., № АКФ-060556 від 27.06.2017 на суму 12 355, 20 грн., № АКФ-060265 від 24.06.2017 на суму 2 589 239, 93 грн., № АКФ-059835 від 23.06.2017 на суму 299 040, 00 грн., № АКФ-060097 від 23.06.2017 на суму 186 900, 00 грн., № АКФ-059818 від 23.06.2017 на суму 672 840, 00 грн., № АКФ-059812 від 23.06.2017 на суму 186 900, 00 грн., № АКФ-059804 від 23.06.2017 на суму 224 280, 00 грн., № АКФ-059800 від 23.06.2017 на суму 242 970, 00 грн., № АКФ-059790 від 23.06.2017 на суму 1 792, 80 грн., № КФ-0001696 від 22.06.2017 на суму 5 677, 20 грн., а всього на суму 4 437 958, 20 грн.

Відповідно до наявної в матеріалах справи банківської виписки від 08.08.2017 відповідач оплатив отриманий товар в сумі 169 190,00 грн., та повернув позивачу товар на суму 2 266 872, 64 грн., що підтверджується видатковими накладними (повернення) № КФ-0004510 від 07.07.2017 на суму 1 035 400, 66 грн., № КФ-0004427 від 07.07.2017 на суму 951 507, 90 грн., № КФ-0004548 від 10.10.2017 на суму 279 964, 08 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 2 001 895, 56 грн.

Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань в частині оплати поставленого позивачем товару, останній вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Після звернення позивача до суду з даним позовом відповідач також частково оплатив заборгованість в сумі 68 800,00 грн. (15.09.2017 - 50 000,00 грн. та 18.09.2017 - 18 800,00 грн.), про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка за період з 01.09.2017 по 09.10.2017.

У зв'язку з цим, позивач в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача залишок неоплаченого боргу в сумі 1 933 095,56 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Таким чином, договір поставки є складним зобов'язанням, що складається з двох поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому продавець повинен передати майно, а покупець наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому покупець зобов'язаний оплатити переданий товар, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань з оплати вартості товару підтверджується лише первинними документами.

Частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

В силу приписів частини 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до приписів п.п. 2.1, 2.2., 2.4 вищевказаного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи (для надання їм юридичної сили і доказовості) повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

За висновком суду, наявні в матеріалах справи видаткові накладні № АКФ-060846 від 27.06.2017 на суму 15 963, 07 грн., № АКФ-060556 від 27.06.2017 на суму 12 355, 20 грн., № АКФ-060265 від 24.06.2017 на суму 2 589 239, 93 грн., № АКФ-059835 від 23.06.2017 на суму 299 040, 00 грн., № АКФ-060097 від 23.06.2017 на суму 186 900, 00 грн., № АКФ-059818 від 23.06.2017 на суму 672 840, 00 грн., № АКФ-059812 від 23.06.2017 на суму 186 900, 00 грн., № АКФ-059804 від 23.06.2017 на суму 224 280, 00 грн., № АКФ-059800 від 23.06.2017 на суму 242 970, 00 грн., № АКФ-059790 від 23.06.2017 на суму 1 792, 80 грн., № КФ-0001696 від 22.06.2017 на суму 5 677, 20 грн., є належними доказами в підтвердження здійснення позивачем поставки товару відповідачу на загальну суму 4 437 958,20 грн.

При цьому, судом враховано, що означені видаткові накладні підписані представниками сторін без зауважень та заперечень, скріплені печатками підприємств, а найменування зазначеного в них товару, відповідає тому, що вказаний у договорі поставки.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, за умовами п. 4.2. Договору Покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок Постачальника після реалізації товару. Однак повна сплата за поставлений товар має бути не пізніше 07.07.2017 року.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Таким чином, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю його вартість, відповідний борг в сумі 1 933 095,56 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 11 024, 14 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України також і в постановах від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, від 12.04.2017 у справі № 913/869/14, від 12.04.2017 у справі № 906/1072/15, від 09.08.2017 у справі № 910/17610/15 та багатьох інших.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши надані позивачем розрахунок 3% річних в сумі 11 024, 14 грн. за період з 09.08.2017 по 12.09.2017, суд вважає його арифметично невірними через допущені позивачем арифметичні помилки.

Так, позивач у викладеному в позовній заяві розрахунку 3% річних зазначає, що кількість днів прострочення за період з 09.08.2017 по 12.09.2017 складає 67 днів, тоді як фактично кількість прострочених днів за вказаний період складає 35 днів.

У зв'язку з цим, судом здійснено власний розрахунок 3% річних, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання зобов'язання, та встановлено, що розмір 3% річних складає 5 758, 88 грн. (2 001 895, 56 грн. х 35 днів х 3% / 365 днів).

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

При цьому, враховуючи те, що позивачем не було подано клопотання про повернення судового збору, тоді як в силу положень частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір питання про повернення судового збору вирішується за наявності відповідного клопотання особи, яка його сплатила, судом не вирішувалось питання про повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог. Одночасно, суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості в подальшому звернутися до суду з таким клопотанням.

Що стосується понесених позивачем витрат на оплату послуг банку по сплаті судового збору в сумі 301, 94 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як на тому наголошено в п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Судом встановлено, що у зв'язку зі сплатою судового збору позивачем було сплачено банківській установі комісію за означену операцію в сумі 301,94 грн. (квитанція № 28/К3 від 12.09.2017), яка в силу положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ераунд (01601, місто Київ, Печерський узвіз, будинок 5, кабінет 109; код ЄДРПОУ 40141039) на користь Приватного підприємства Торговий дім ПОЛЯКОВ (18005, місто Черкаси, вулиця Чехова, будинок 41; код ЄДРПОУ 32268131) 1 933 095 (один мільйон дев'ятсот тридцять три тисячі дев'яносто п'ять) грн. 56 коп. основного боргу, 5 758 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят вісім) грн. 88 коп. 3% річних, 29 082 (двадцять дев'ять тисяч вісімдесят дві) грн. 82 коп. витрат по сплаті судового збору та 301 (триста одну) грн. 14 коп. витрат на оплату послуг банку по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.11.2017.

Суддя М.Є. Літвінова