Постанова

від 30.05.2007 по справі 3372-2006а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

3372-2006А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 319

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.05.2007Справа №2-23/3372-2006А

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі

судді Іщенко Г.М.,

секретаря судового засідання Ємєнджієвої А.М., розглянувши за участю представників

від позивача – не з'явився, повідомлений належним чином,

від відповідача – не з'явився, повідомлений належним чином,

у відкритому судовому засіданні справу

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія «Саяна плюс», (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Керченське  шосе, 48),

до відповідача Державної податкової інспекції в м. Феодосії АР Крим, (98112, АР Крим, м. Феодосія, вул. Кримська, 82-В),

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія «Саяна плюс» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції  АР Крим про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №001240/2230/23-1/5/0 від 28.03.2005р. про визначення суми податкового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 460,66грн. за порушення термінів повернення авансових звітів по виданим під звіт готівкових коштів без повного звітування щодо раніше виданих коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення інспекції про визначення податкового зобов'язання на підставі Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки» суперечить вимогам Законів України «Про державну податкову службу в Україні» та «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Крім того, зазначене рішення не містить посилання на нормативний акт, яким встановлено граничний строк сплати та оформлено з порушенням Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень платникам податків.

Відповідач проти позову заперечує, вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідно до вимог законодавства, зокрема, Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби. Згідно вказаної Інструкції, органи державної податкової служби зобов'язані за порушення норм податкового чи іншого законодавства, застосовувати до підприємств, установ чи організацій штрафні, фінансові санкції, передбачені діючим законодавством. Посилання позивача про невідповідне оформлення податкового повідомлення-рішення спростовується тим, що форми податкових повідомлень-рішень та порядок їх направлення зареєстровані в Міністерстві юстиції України та є обов'язковими і законними для застосування органами державної податкової служби України до платників податків.

Згідно резолюції Першого заступника Голови господарського суду Автономній Республіки Крим Ковтун Л.О. у зв'язку з хворобою судді господарського суду АР Крим Альошиної С.М. справу №2-28/3372-2006А передано на розгляд судді господарського суду АР Крим Іщенко Г.М.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 19.06.2006р. справу прийнято до свого провадження суддею Іщенко Г.М. з привласненням справі №2-23/3372-2006А.

Враховуючи накази Державної податкової адміністрації  в Автономній Республіці Крим від 24.03.2006р.№150 «Про реорганізацію Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції» та від 25.05.2006р. №251 «Про внесення змін до наказу Державної податкової адміністрації в АР Крим від 24.03.2006р. №150», суд у порядку статті 55, частини 6 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства у судовому засіданні 10.08.2006р. здійснив заміну відповідача на його правонаступника – Державну податкову інспекцію в м. Феодосії АР Крим.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 11.01.2007р. провадження у справі зупинено для направлення матеріалів до Прокуратури Автономній Республіки Крим для проведення перевірки.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 05.04.2007р. провадження у справі поновлено.

30.05.2007р. представники сторін у засідання не з'явилися, про день розгляду справи повідомленні належним чином. 29.05.2007р. від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю представника. Суд вважає можливим подальший розгляд справи у відсутність представників сторін.  

Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України» №2953-1У від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р., до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до  Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на  обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної  дії, розгляду справи.

Розглянув матеріали справи, дослідив надані сторонами докази, суд вважає що, позов  підлягає задоволенню з огляду нанаступне.  

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено що частина 2 статті 124 Конституції України  передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не  забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право  на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.  

Згідно з частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з  метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь  у процесі прийняття рішення.

Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві  є будь-які фактичні  дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

                   Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки,  у якому  згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами  підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002р. №429, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави  для визначення платнику податкових зобов'язань.

Як свідчать матеріали справи, Феодосійською міжрайонною державною податковою інспекцією АР Крим (правонаступником якої є Державна податкова інспекція в м. Феодосії АР Крим) проведена комплексна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю торгово-промисловою компанією «Саяна плюс» за період з 01.01.2004р. по 31.12.2004р., про що складений акт перевірки від 24.03.2005р. №653/23-1/31505207.

Перевіркою встановлено порушення з боку позивача пункту 2.15 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме: несвоєчасне надання звітів про використання готівкових коштів, отриманих під звіт в сумі 1842,65грн., а також видача готівкових коштів під звіт без повного звіту по раніше виданим сумам в сумі 7885,00грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від  28.03.2005р. №001240/2230/23-1/5/0 про застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995р. №436/95 в сумі 460,66грн.

Відповідно до  пункту 2.15 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, видача готівки під звіт проводиться з кас підприємств за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше виданими під звіт сумами, тобто, у разі подання до бухгалтерії авансового звіту про витрачені (частково витрачені) кошти та одночасного повернення до каси підприємства залишку готівки, виданої під звіт.

Штрафні санкції згідно Указу Президента України «Про  застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки» від 12.06.1995р. №436/95 застосовуються контролюючими органами до юридичних осіб при порушенні норм по регулюванню обігу готівки в національній валюті, встановлених Національним банком України.   

Таким чином, відповідальність, яка передбачена Указом Президента України, наступає у разі порушення  норм, встановлених Національним банком України.

Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України №72 від 19.02.2001р., порушення якого виявлене в ході перевірки, втратило силу на підставі Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005р. за №40/10320, тобто, втратило силу до закінчення перевірки (перевірка закінчена 18.03.2005р.) і до винесення спірного податкового повідомлення-рішення (28.03.2005р.).  

Згідно статті 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадові   особи   органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів  України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної   податкової  служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

При таких обставинах, суд дійшов висновку про те, що відповідач при проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислової компанії «Саяна плюс» і винесенні спірного податкового повідомлення-рішення діяв з порушенням Конституції України, Закону України «Про державну податкову службу в Україні» і Указу Президента України №436/95, застосувавши Положення Національного банку Україні, яке скасовано.

Крім того, спірне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначене податкове зобов'язання, прийняте на підставі і у відповідності до Указу Президента України від 12.06.1995р. №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання – зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

        Штрафні санкції, які застосовані податковою інспекцією до позивача, застосовуються за порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні та не пов'язані із сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів).

         Суд зазначає, що неправомірним є визначення відповідачем у спірному податковому повідомленні-рішенні суми штрафних санкцій сумою податкового зобов'язання, оскільки згідно Закону України «Про систему оподаткування в Україні» та Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вказаний штраф не відноситься до категорії податкового зобов'язання.

На підставі наявних у справі доказів, оцінка яких відповідає вимогам статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено факт відсутності зазначених порушень з боку позивача.

Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи  бездіяльності покладається  на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування,  їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах  повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.         

Згідно Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000р. №02-5/35 (з подальшими змінами) підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та /або визначеної законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення прав та охоронюваних законом інтересів підприємства – позивача у справі.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69,70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем достатніх  доказів.

Таким чином, невірне застосування відповідачем норм матеріального права спричинило прийняття неправильного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його скасування.    

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та  Законами України.  

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.  

                   На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79,86,94,98,122,158–163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Скасувати податкове повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції в АР Крим від 28.03.2005р. №001240/2230/23-1/5/0 про застосування штрафних санкцій в сумі 460,00грн.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислової компанії «Саяна плюс» (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Керченське шосе, 48, код ЄДРПОУ 31505207, рахунок 26003529240751 в ФВ КРФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 324010) 3,40 грн. державного мита.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.       

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко Г.М.