Рішення

від 15.11.2017 по справі 910/13843/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2017 Справа №910/13843/17 За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради

(Київської міської державної адміністрації) Київреклама

До Товариства з обмеженою відповідальністю АСТОР-1

про стягнення 42 087,16 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

У засіданні брали участь:

від позивача: Борисюк О.В. - по дов. №196-3740/КР від 14.08.2017р.

від відповідача: не з явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОР-1" про стягнення за неналежне виконання умов договору на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 24.07.2012 № 572/12: 23 760 грн. основної заборгованості; 2 301,56 грн. втрат від інфляції; 3 564 грн. 15% штрафу; 456,58 грн. 3% річних; 2 757,65 грн. пені, а всього 42 087,16 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13843/17 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18.09.2017, зобов'язано сторін надати певні документи.

14.09.2017 позивач через відділ діловодства суду подав документи для долучення до матеріалів справи.

Представники відповідача у судове засідання 18.09.2017 не з`явились; про причини неявки повноважних представників суд не повідомили; про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні 18.09.2017 надав пояснення по справі.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є:

1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;

1.1) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

2) неподання витребуваних доказів;

3) необхідність витребування нових доказів;

4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

В судовому засіданні представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 18.09.2017р. розгляд справи було відкладен6о на 30.10.2017р.

Судове засідання, призначене на 30.10.2017, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному.

Оскільки, 06.11.2017 суддя Трофименко Т.Ю. вийшла з лікарняного, розгляд клопотання у справі № 910/13843/17 призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.11.2017р.

У судовому засіданні 15.11.2017р. представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача письмового відзиву на позов не надав. Заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило. Представник відповідача у судове засідання 15.11.2017 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду направлялись на адресу відповідача. Що визначені за матеріалами справи.

Суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010р., Смірнова проти України від 08.11.2005р., Матіка проти Румунії від 02.11.2006р., Літоселітіс Проти Греції від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Наразі, судом прийнято до уваги, що фактично спір розглядається судом з 29.08.2017р., а отже, подальше відкладення його розгляду може призвести до порушення прав та законних інтересів позивача та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи 15.11.2017р. не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами у судовому засіданні 15.11.2017р.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засідання 15.10.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

24.07.2012 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АСТОР -1" (надалі відповідач) був укладений договір № 572/12 на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламного засобу, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва (далі - договір), згідно з п. 1.1. якого, на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів, і повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - право тимчасового користування) за умов дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2012р. 37/6253, а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданих розповсюджувачу правами.

Згідно з пунктом 6.1 договору сторони домовились, що ціною договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Умовами пунктів 6.7 та 6.8 договору визначено, що розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць. Плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п'ятого числа місяця, поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування.

Згідно з п. 6.13 договору плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету на місце для розміщення зовнішньої реклами.

Відповідно до пункту 8.1 договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний договір за своєю правовою природою є договором на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачу було надано право на тимчасове користування місцем за адресною програмою № 1 від для розміщення рекламного засобу - рекламної вивіски на будинку у Печерському районі м. Києва по вул.. М. Грушевського, 34/1, з оплатою 808,50 грн. на місяць.

Пунктом 3 вказаної адресної програми встановлено, що права та обов'язки, передбачені умовами цієї адресної програми до договору, застосовуються до сторін починаючи з 11.07.2012р. в порядку , передбаченому п. 3 ст. 631 ЦК України.

31 серпня 2012року між сторонами підписана додаткова угода №572/12-1 до договору № 572/12 на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламного засобу, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва. Відповідно до умов угоди сторони визначили розмір оплати по договору в розмірі 1 320 грн. 00 коп.

Як стверджує позивач, ним були виставлені, а відповідачем не були оплачені рахунки за період з 01.01.2016р. року по 30.06.2017р. на суму 23760,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Пунктом 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 передбачено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Відповідно до п. 15.1. Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №37/6253 підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання дозволу та укладений договір на право тимчасового користування місцем.

Судом встановлено, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору №572/12 від 24.07.2012 та додаткової угоди до нього позивачем були виставлені відповідачу для оплати рахунки за період з 01.01.2016р. по 30.06.2017р. на загальну суму 23 760,00 грн. (1 584 грн. щомісячно), а матеріалами справи доведено і відповідачем не спростовано, що відповідачем ці рахунки не оплачено, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про законність і обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 23 760 грн.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 23 760,00 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 757,65 грн. пені, 456,58 грн. - 3 % річних, 3 564,00 грн. - 15% штрафу та 2 301,56 грн. інфляційних втрат.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по внесенню плати за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів належним чином не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України). Відповідно, є підстави для застосування по відношенню до відповідача встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до п. 7.2. цього ж договору, підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення а також 3 % річних від простроченої суми.

Пунктом 7.3. даного договору сторони передбачили, що підприємство має право нарахувати за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 місяця штраф у розмірі 15 % від простроченої суми.

Отже, порушення відповідачем строків оплати, передбачених п. 5.2.3. договору № 572/12 від 24.07.2012, є порушенням зобов'язання, що тягне за собою правові наслідки, встановлені договором, зокрема сплату неустойки, у зв'язку з чим позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу за неналежне виконання зобов'язання, передбаченого договором.

Суд перевірив здійснений позивачем розрахунок розміру пені з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування по кожному рахунку окремо і суми нарахованого штрафу, та дійшов висновку що зазначений розрахунок є вірним, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 2 757,65 грн. та штраф у розмірі 3 564,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та витрат з урахуванням індексу інфляції також є правомірними та підлягають задоволенню.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 456,58 грн. та витрати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 2 301,56 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23 760,00 грн. основного боргу, відповідача 2 757,65 грн. пені, 456,58 грн. - 3 % річних, 3 564,00 грн. - 15% штрафу та 2 301,56 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті судового збору у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АСТОР -1 (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, 34/1, прим. 140, ідентифікаційний код 35340477) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів узвіз, 8, код ЄДРПОУ 26199714) основну заборгованість у розмірі 23 760 грн. 00 коп. , пеню у розмірі 2 757 грн. 65 коп., 15% штрафу у розмірі 3 564 грн. 00 коп., 3 % у розмірі 456 грн. 58 коп., витрати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 2 301 грн. 56 коп., судовий збір у розмірі 1 600 грн. 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.11.2017.

Суддя Трофименко Т.Ю.