Рішення

від 14.11.2017 по справі 915/905/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2017 року Справа № 915/905/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАБСЕРВІС-КОМПАНІ» (54017, м. Миколаїв, вул. Радянська, 12-Б; ідентифікаційний код 39754407)

до відповідача: Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової 2-А; ідентифікаційний код 31159920)

про: стягнення 85731,99 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - ордер серії МК № 82923 від 14.08.2017,

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 166 від 11.07.2017.

Суть спору:

06 вересня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАБСЕРВІС-КОМПАНІ» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 05.09.2017 (вх. № 12564/17), в якій просить: стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» 9996,00 грн. - 3% річних, 47883,99 грн. - збитки від інфляції та 13074,36 грн. пені, а всього - 70954,35 грн., а також судові витрати.

17 жовтня 2017року позивач подав до суду заяву б/н і б/д (вх. № 14325/17) про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» 11828,43 грн. - 3% річних, 60829,20 грн. - збитки від інфляції та 13074,36 грн. пені, а всього - 85731,99 грн., а також судові витрати в розмірі 1600,00 грн. судового збору та 7000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

За правилами ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

За змістом підпунктів 3.10, 3.11 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Подана позивачем заява не суперечить вищевказаним нормам процесуального права, а отже прийнята судом до розгляду.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору поставки № 25/04/2016 від 25.04.2016; рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2017 у справі № 915/1309/16; проведених відповідачем часткових, в результаті яких відбулося повне виконання судового рішення; норм статей 598, 599, 509, 625, 534 Цивільного кодексу України, та мотивовані наявністю судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке (на момент пред'явлення позову) не виконано боржником, що не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошових зобов'язань.

Відповідач у відзиві б/н від 08.11.2017 (вх. № 15753/17) просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи таким: позивачем умисно наводиться невірний розрахунок штрафних санкцій та інфляційних втрат та по індексу інфляції; позивачем умисно не зазначено що зобов'язання виконано. Постановою Заводського відділу державної виконавчої служби від 27.09.2017 виконавче провадження було закінчено. Даною постановою встановлено, що кошти в сумі 710639,54 грн. стягнено повністю та перераховано на рахунок стягувача згідно платіжного доручення № 6182 від 21.09.2017. Згідно розпорядження № 54375035/7, 13.09.2017 грошові кошти в сумі 1200000,00 грн. надійшли на рахунок обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 915/1309/16 від 07.02.2017. Згідно розпорядження № 54375035/7, 15.09.2017 грошові кошти в сумі 100,47 грн. надійшли на рахунок обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 915/1309/16 від 07.02.2017. При таких умовах рішення суду слід вважати виконаним в момент перерахування коштів відповідному органу ДВС, тобто з 13.09.2017. Після цього відповідальність за статтею 625 ЦК України не може бути застосована.

Крім того, відповідач вважає, що пеня, 3% річних та збитки від інфляції вже були стягнуті за рішенням суду, та за такого повторне їх стягнення є подвійною відповідальністю, що суперечить вимогам Конституції України.

14.11.2017 за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

1) 24 січня 2017 року рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/1309/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАБСЕРВІС-КОМПАНІ» задоволено повністю та стягнуто з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» , 54029, вул. Галини Петрової, 2-А, м. Миколаїв, ідентифікаційний код 31159920, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАБСЕРВІС-КОМПАНІ» , 54017, вул. Радянська, 12-Б, м. Миколаїв, ідентифікаційний код 39754407, грошові кошти в загальній сумі 710639 грн. 54 коп. , із яких: 587702 грн. 39 коп. - основний борг; 73357 грн. 36 коп. - пеня (за період з 09.08.2016 по 17.01.2017); 7439 грн. - 3 % річних (за період з 16.08.2016 по 17.01.2017); 42140 грн. 79 коп. - сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції (за період з серпня по грудень 2016 року), а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 10659 грн. 59 коп.

Повний текст рішення виготовлений 26 січня 2017 року та зазначене рішення набрало законної сили у відповідності з вимогами чинного процесуального законодавства України.

Вищевказаним рішенням суд встановив, що поставка товару згідно видаткових накладних від 24.06.2016 № РН-0000034, від 29.06.2016 № РН-0000035 та від 01.07.2016 № РН-0000036 за договором від 25.04.2016 № 25/04/2016 відбулись у відповідності до умов укладеного договору та чинного законодавства. Суд визнав доведеною ТОВ «СНАБСЕРВІС-КОМПАНІ» наявність заборгованості перед ним ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» за поставлений за наведеним договором товар у сумі 587702,39 грн. та погодився з розрахунком позивача щодо сум 3% річних, інфляції та пені на суму основного боргу до стягнення з відповідача.

07 лютого 2017 року Господарським судом Миколаївської області на виконання вищевказаного рішення було видано стягувачу відповідний наказ.

2) Надані суду докази вказують, що на виконання виконавчого документа № 915/1309/16 від 07.02.2017 з відповідача було стягнуто за подальшим перерахуванням позивачу грошові кошти в загальній сумі 721299,13 грн., згідно наступних платіжних доручень:

- № 1279 від 27.03.2017 - 20224,15 грн.,

- № 1280 від 27.03.2017 - 41,67 грн.,

- № 2311 від 25.04.2017 - 425,26 грн.,

- № 2312 від 25.04.2017 - 13889,72 грн.,

- № 395 від 13.07.2017 - 100000,00 грн. (самостійно відповідачем ),

- № 6256 від 21.09.2017 - 586718,00 грн.,

- № 6417 від 28.09.2017 - 0,33 грн.

3) 27 вересня 2017 року заступник начальника Заводського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Миколаївській області прийняв постанову ВП № 54375035 про закінчення виконавчого провадження, якою встановив, що кошти в розмірі 710639,54 грн. стягнено повністю та перераховано на рахунок стягувача згідно платіжного доручення № 6182 від 21.09.2017, а тому, керуючись вимогами Закону України Про виконавче провадження постановив: закінчити виконавче провадження з примусового виконання наказу № 915/1309/16, виданого 07.02.2017 Господарським судом Миколаївської області.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені у порядку п. 5.3 договору поставки, а також інфляційних втрат та 3% річних у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов наступних висновків:

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2017 у справі № 915/1309/16 стягнуто з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» , 54029, вул. Галини Петрової, 2-А, м. Миколаїв, ідентифікаційний код 31159920, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАБСЕРВІС-КОМПАНІ» , 54017, вул. Радянська, 12-Б, м. Миколаїв, ідентифікаційний код 39754407, грошові кошти в загальній сумі 710639 грн. 54 коп., із яких: 587702 грн. 39 коп. - основний борг; 73357 грн. 36 коп. - пеня (за період з 09.08.2016 по 17.01.2017); 7439 грн. - 3 % річних (за період з 16.08.2016 по 17.01.2017); 42140 грн. 79 коп. - сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції (за період з серпня по грудень 2016 року), а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 10659 грн. 59 коп.

Загальна сума стягнутих грошових коштів за вказаним рішенням суду становить 721299,13 грн.

Як встановлено господарським судом при розгляді даної справи, вказане рішення суду було оскаржене до апеляційної інстанції, якою залишено без змін, та набрало законної сили.

В силу ст. 115 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим на всій території України.

Фактичне повне виконання зазначеного судового рішення боржником відбулося лише 21.09.2017 , що підтверджується платіжним дорученням № 6256 від 21.09.2017.

Так, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2017 у справі № 915/1309/16 встановлено, що 25.04.2016 між сторонами був укладений договір № 25/04/2016, згідно умов якого ТОВ «СНАБСЕРВІС-КОМПАНІ» (постачальник) зобов'язалося постачати ДП «Миколаївський облавтодор» (покупцю) бітум, мазут, паливно-мастильні матеріали та інші матеріали і товари (далі - товар) узгодженими партіями, в кількості та асортименті, визначеними у заявках покупця, а ДП «Миколаївський облавтодор» - приймати товар та оплачувати його вартість шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на банківський рахунок постачальника (п. п. 1.1, 4.4 договору).

На виконання умов договору у червні-липні 2016 року ТОВ «СНАБСЕРВІС-КОМПАНІ» , за заявками ДП «Миколаївський облавтодор» , поставлено останньому товари загальною вартістю 709440 грн. 10 коп.

На оплату поставленого товару ТОВ «СНАБСЕРВІС-КОМПАНІ» виставлено ДП «Миколаївський облавтодор» рахунки-фактури: від 24.06.2016 р. № СФ-0000025 на суму 235872 грн.; від 29.06.2016 р. № СФ- 0000026 на суму 235200 грн. 10 коп.; від 01.07.2016 р. № СФ-0000027 на суму 238368 грн.

Із поданих позивачем звітів про дебетові та кредитні операції по рахунку позивача за період 01.04 - 31.10.2016 р. та акту звірки взаєморозрахунків сторін за період 25.04 - 31.10.2016 р., котрий містить підписи уповноважених осіб та відбитки печаток сторін, випливає, що відповідачем оплачено вартість поставленого товару частково, що останній платіж за поставлений товар здійснено 16.07.2016 р., і станом на 31.10.2016 р. основний борг ДП «Миколаївський облавтодор» становить 587702 грн. 39 коп.

Зазначена сума основного боргу і була стягнута за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2017 у справі № 915/1309/16.

Відповідно до п. 5.3 договору поставки № 25/04/2016 від 25.04.2016, за прострочення терміну оплати поставленого товару, вказаного у п. 4.3 на поставку для кожної партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період прострочення платежу, від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочення.

Відповідно до пункту 8.4 цей договір набирає чинності та вступає в силу з дати його укладання і підписання та діє до повного виконання всіх зобов'язань, що випливають з цього договору.

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Нормами ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно норми п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Визначення грошового зобов'язання закріплено в ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , згідно якої грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Даною нормою закріплена можливість виникнення грошового зобов'язання не лише з цивільно-правових договорів, але і з інших передбачених законом підстав.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід також зазначити, що відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання, у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторони в одній особі, за згодою сторін, або через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених Господарським кодексом України чи іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до змісту статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності.

Зважаючи на відсутність в зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід вважати, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно зі статтями 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів вчасного виконання рішення господарського суду від 24.01.2017 в справі № 915/1309/16 відповідачем не надано, а фактичне виконання зазначеного судового рішення боржником відбулося лише 21.09.2017.

Отже, позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення з відповідача у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних.

Позивач у даній справі нарахував відповідачу до стягнення в рахунок погашення грошового боргу за рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/1309/16:

1) пеню в розмірі 13074,36 грн. , на підставі п. 5.3 договору поставки № 25/04/2016 від 25.04.2016 (період: оскільки пеня за період 16.08.2016-17.01.2017 (154 дні) в сумі 29316 грн. була стягнута в судовому порядку, а заборгованість того часу не була погашена, то з урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України позивачем додатково нараховано відповідачу пеню за період з 18.01.2017 по 16.02.2017;

2) 3% річних в розмірі 11828,43 грн. , на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (період з 18.01.2017 по 21.09.2017);

3) збитки від інфляції в розмірі 60829,20 грн. , на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (період з 18.01.2017 по 21.09.2017).

Розрахунки заявлених позивачем до стягнення сум відповідачем не спростовано, свого контррозрахунку суду не надано, лише вказано про невірність проведених позивачем нарахувань у частині їх періодів.

Перевіривши розрахунок позивача по даній справі в частині нарахування пені розмірі 13074,36 грн., суд вважає, що дані заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Стосовно ж періодів нарахування інфляційних втрат та 3% річних, то суд зазначає таке:

Положення ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовуються за умови настання факту порушення зобов'язання, а саме: прострочення виконання зобов'язання з оплати грошових коштів по певному господарському зобов'язанню, у даному випадку, заборгованості за поставлений товар за договором № 25/04/2016 від 25.04.2016 в розмірі 587702 грн. 39 коп., яка визначена рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2017 у справі № 915/1309/16.

Позивачем саме на цю суму, урахуванням поступового стягнення органом ДВС заборгованості з відповідача, нараховані інфляційні втрати та 3% річних.

При цьому, як вказує позивач, з урахуванням визначеної ст. 534 ЦК України черговості погашення вимог, платежами від 27.03.2017 на суму 20244,15 грн. та 41,67 грн., від 25.04.2017 на суму 13889,72 грн. та 425,26 грн. відповідач частково погасив стягнуті за судовим рішенням витрати на сплату судового збору, пеню, інфляційні втрати та 3% річних, а платежем від 13.07.2017 на суму 100000,00 грн. відповідач повністю погасив 42140,79 грн. збитків від інфляції, 7439 грн. - 3% річних, 73357,36 грн. пені, 10659,59 грн. - відшкодування витрат на оплату судового збору та частково 1003,37 грн. основного боргу.

Так, дійсно, за правилами статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Водночас, при застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 ЦК) необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо. Проценти, передбачені ст. 625 ЦК за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу .

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правовi наслiдки, встановленi договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойка має подвiйну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разi невиконання зобов'язання перетворюється на вiдповiдальнiсть, яка спрямована на компенсацiю негативних для кредитора наслiдкiв порушення зобов'язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань i пiсля сплати штрафу, тобто порiвняно зi штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Пiсля застосування такої вiдповiдальностi, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентiв тiсно пов'язується iз застосуванням iндексу iнфляцiї, орiєнтує на компенсацiйний, а не штрафний характер вiдповiдних процентів . За змiстом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування iнфляцiйних витрат на суму боргу та трьох процентiв рiчних входять до складу грошового зобов'язання i є особливою мiрою вiдповiдальностi боржника (спецiальний вид цивiльно-правової вiдповiдальностI) за прострочення грошового зобов'язання, оскiльки виступають способом захисту майнового права та iнтересу, який полягає у вiдшкодуваннi матерiальних втрат (збиткiв) кредитора вiд знецiнення грошових коштiв внаслiдок iнфляцiйних процесiв та отримання компенсацiї (плати) вiд боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторовi (постанови Верховного Суду України вiд 6 червня 2012 року у справi № 6-49цс12, вiд 24 жовтня 2011 року у справi № 6-38цс11). Отже, проценти, передбаченi ст. 625 ЦК, не є штрафними санкцiями (постанова Верховного Суду України вiд 17 жовтня 2011 р. у справi № 6-42цс11).

З урахуванням вищевикладених норм, суд дійшов висновку про помилковість визначення позивачем черговості погашення вимог у виконавчому провадженні, оскільки вимоги щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат повинні погашатися після погашення суми основного боргу .

Отже, платежами від 27.03.2017 та від 25.04.2017 боржником було погашено стягнуті за судовим рішенням суми судового збору (повністю) і пені (частково).

Платежем від 13.07.2017 боржником було погашено стягнуті за судовим рішенням суми пені (повністю) і основного боргу (частково, залишок - 537118,54 грн.).

Платежем від 21.09.2017 боржником було погашено стягнуті за судовим рішенням суми основного боргу (повністю) і 3% річних та інфляційних втрат (частково), повне ж їх погашення відбулося 28.09.2017.

З урахуванням викладеного, вірними періодами нарахування 3% річних та інфляційних втрат повинні бути:

- на суму 587702,39 грн. за період з 18.01.2017 по 13.07.2017;

- на суму 537118,54 грн. за період з 14.07.2017 по 21.09.2017.

Судом за допомогою програми «Законодавство» перевірено нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідно до вищевказаних періодів, внаслідок чого встановлено, що за період з 18.01.2017 по 13.07.2017 розмір нарахованих 3% річних складає 8501,56 грн., а інфляційних втрат - 46710,62 грн.; за період з 14.07.2017 по 21.09.2017 розмір нарахованих 3% річних складає 3046,12 грн., а інфляційних втрат - 11289,14 грн.

Таким чином, саме ці суми підлягають стягненню з відповідача, а тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.

У задоволенні ж позовних вимог в частині розміру нарахування 3% річних в сумі 280,75 грн. та інфляційних втрат в сумі 2829,44 грн. слід відмовити.

Інші ж доводи відповідача суд вважає безпідставними, необґрунтованими і такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Беручи до уваги наведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, суд вирішив позов задовольнити частково.

За правилами ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно приписів ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються зокрема при задоволенні позову - на відповідача.

Беручі до уваги вищевказані норми та обставини, позивач шляхом надання суду відповідних доказів (копій: договору № 3/05-2017 від 22.05.2017 про надання правової допомоги та додаткової угоди № 1 до нього від 01.06.2017, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 533 від 16.03.2009, платіжного доручення № 249 від 12.09.2017) набув право на відшкодування понесених адвокатських витрат, пов'язаних з розглядом даної справи у розмірі 5000,00 грн.

Частиною 5 ст. 49 ГПК України визначено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір та витрати на правову допомогу адвоката, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 35, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової 2-А; ідентифікаційний код 31159920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАБСЕРВІС-КОМПАНІ» (54017, м. Миколаїв, вул. Радянська, 12-Б; ідентифікаційний код 39754407) 82621,80 грн., з яких: 13074,36 грн. - пеня, 57999,76 грн. - інфляційні втрати, 11547,68 грн. - 3% річних.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової 2-А; ідентифікаційний код 31159920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАБСЕРВІС-КОМПАНІ» (54017, м. Миколаїв, вул. Радянська, 12-Б; ідентифікаційний код 39754407) 1541,96 грн. судового збору та 6746,05 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3110,19 грн., з яких: 2829,44 грн. - інфляційні втрати та 280,75 грн. - 3% річних, - відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено та підписано 20 листопада 2017 року.

Суддя О.Г. Смородінова