Рішення

від 16.11.2017 по справі 910/16600/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2017Справа №910/16600/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суші Хаус Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд"

про стягнення 13 135, 13 грн.

Суддя Щербаков С.О.

Представники:

від позивача: Мельник Т.С.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Суші Хаус Україна" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості за Договором поставки в загальному розмірі 13 135,13 грн., з яких: 10 500,00 - сума несплаченої заборгованості; 1 635, 13 грн. - сума пені передбаченої п. 5.2. Договору; 1 000,00 грн. - сума штрафу передбаченого п. 5.3. Договору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 21/2015 від 05.03.2017 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2017 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.10.2017 за участю представників сторін.

18.10.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки до суду на призначене судове засідання, з причин знаходження директора ТОВ Делішес Фуд 19.10.2017 у відрядженні.

У судовому засіданні 19.10.2017 представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду від 29.09.2017.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 16.11.2017.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 16.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Суші Хаус Україна" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд" (далі - покупець) укладено договір поставки № 21/2015, умовами якого передбачено, що постачальник поставляє та передає у власність покупцю, а покупець вивчивши прайс-лист постачальника, приймає у власність та зобов'язується вчасно та повністю оплатити товар, згідно з цим договором.

Відповідно до п. 2.2. договору, поставка товару оформлюється видатковою накладною, яка є невід'ємною частиною цього договору. В накладній, зазначаються: дата поставки, асортимент, кількість та ціна товару, а також загальна сума, що підлягає оплаті покупцем за поставлений товар.

Згідно п. 2.4. договору, з моменту підписання накладної представниками обох сторін, поставка товару, вважається такою, що відбулась належним чином, товар вважається таким, що прийнятий покупцем по кількості і якості, а право власності на товар і ризики випадкового знищення чи випадкового пошкодження товару, такими, що перейшли від постачальника до покупця.

Пунктами 2.8. та 2.11 договору визначено, що поставка товару здійснюється партіями. Партією товару є кількість товару, що поставляється за окремою накладною. Датою поставки товару є дата зазначена в накладній.

За умовами п.3.1. договору, покупець зобов'язується повністю оплатити загальну суму кожної окремої накладної не пізніше ніж через 7 (сім) календарних днів з моменту поставки товару. Незалежно від призначення платежу покупець, у першу чергу оплачує товар, що поставлений йому раніше (товар поставлений по наступній накладній оплачується покупцем лише після повної оплати загальної суми вартості товару, поставленого за попередньою накладною).

Ціна товару обов'язково вказується у заявці та накладній, якими оформляється поставка кожної партії товару, а також при необхідності, вказується в інших документах, що супроводжують товар (п. 4.1. договору).

У відповідності до п. 5.2. договору, у випадку порушення покупцем строку оплати товару (п. 3.1. цього договору) постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення і до дати повної оплати.

Згідно п. 5.3. договору, у випадку порушення покупцем строку оплати товару (п. 3.1. цього договору), більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів, постачальник має право стягнути з покупця штраф у розмірі 1 000, 00 грн., за кожний випадок відповідного прострочення платежу.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015 року. Але цей договір вважається сторонами таким, що продовжений на невизначений строк, якщо жодна із сторін, за 30 (тридцять) календарних днів до дати припинення дії цього договору, не повідомила іншу сторону про своє бажання припинити дію цього договору (п. 8.1. договору).

На виконання умов договору, відповідач повідомив позивача про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (товарно-транспортній, податковій, товарній накладній, акті звіряння, тощо) свій підпис про одержання цінностей, що є додатком № 1 до договору поставки № 21/2015 від 05.03.2015.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 21/2015 від 05.03.2015 позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 19 526, 00 грн., що підтверджується накладною № 100-01047 від 01.02.2017, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками товариств (копія в матеріалах справи).

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у розмірі 9 026, 40 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 66 від 09.03.2017, № 91 від 30.03.2017, № 105 від 13.04.2017, № 327 від 23.05.2017, № 368 від 23.06.2017 та банківською випискою № 26002427152000 в АТ УкрСиббанк , внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 10 500, 00 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялась вимога № 16 від 06.03.2017, в якій позивач просив відповідача здійснити оплату заборгованості за договором поставки № 21/2015 від 05.03.2015 протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання даної вимоги, що підтверджується копією фіскального чеку № 4070 від 14.03.2017 (наявний у матеріалах справи).

Відповідач на вимогу відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 10 500, 00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 635, 13 грн. - пені за період з 09.02.2017 по 14.09.2017 та 1 000, 00 грн. - штрафу відповідно до п. 5.3. договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 21/2015 від 05.03.2015, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 19 526, 40 грн., що підтверджується накладною № 100-01047 від 01.02.2017.

Однак, відповідач оплати поставленого товару у повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав.

Відповідно до п. 3.1. договору, покупець зобов'язується повністю оплатити загальну суму кожної окремої накладної не пізніше ніж через 7 (сім) календарних днів з моменту поставки товару. Незалежно від призначення платежу покупець, у першу чергу оплачує товар, що поставлений йому раніше (товар поставлений по наступній накладній оплачується покупцем лише після повної оплати загальної суми вартості товару, поставленого за попередньою накладною).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи строки оплати, встановлені п. 3.1. договором поставки № 21/2015 від 05.03.2015, відповідач зобов'язаний оплатити поставлений позивачем товар за накладною № 100-01047 від 01.02.2017 у розмірі 19 526, 40 грн., не пізніше ніж через 7 (сім) календарних днів з моменту поставки товару, тобто починаючи з 09.02.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 21/2015 від 05.03.2015 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 10 500, 00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 635, 13 грн. - пені за період з 09.02.2017 по 14.09.2017 та 1 000, 00 грн. - штрафу відповідно до п. 5.3. договору.

У відповідності до п. 5.2. договору, у випадку порушення покупцем строку оплати товару (п. 3.1. цього договору) постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення і до дати повної оплати.

Згідно п. 5.3. договору, у випадку порушення покупцем строку оплати товару (п. 3.1. цього договору), більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів, постачальник має право стягнути з покупця штраф у розмірі 1 000, 00 грн., за кожний випадок відповідного прострочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій не припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні розміру нарахування пені.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені в розмірі 1 635, 12 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 09.02.2017 по 14.09.2017, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Тож, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 5.3. договору, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 1 000, 00 грн. - штрафу.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Суші Хаус Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд" (03680, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, буд. 9, ідентифікаційний код - 38993847) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суші Хаус Україна" (03170, м. Київ, вул. Ромена Ролана, буд. 7, ідентифікаційний код - 36173431) 10 500 (десять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. - заборгованості, 1 635 (одну тисячу шістсот тридцять п'ять) грн. 12 коп. - пені, 1 000 (одну тисячу) грн. 00 коп. - штрафу та 1 599 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 99 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 21.11.2017

Суддя Щербаков С.О.