Рішення

від 16.11.2017 по справі 910/12213/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2017Справа №910/12213/17

За позовом Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Гоойоорд Б.В."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія здорової нації"

третя особа ОСОБА_2

про стягнення 592666,06 грн

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Сугоняко О.А.(представник за довіреністю);

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Гоойоорд Б.В." звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія здорової нації" про стягнення 592666,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено Договір оренди № 12/15-48ВКН, за умовами якого позивач передав відповідачу в оренду нежитловий будинок. За належне виконання відповідачем зобов'язань за Договором оренди третя особа виступила поручителем на підставі укладеного нею з позивачем Договору поруки від 17.03.2016. Оскільки відповідач оплату за надані послуги за період з січня 2016 року по березень 2016 року не здійснив, у останнього утворився борг у загальному розмірі 488073,44 грн. Також, позивач нарахував на вказану суму боргу 85978,97 грн. інфляційних втрат та 18613,65 грн. трьох процентів річних.

На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.

Надалі, позивач подав через загальний відділ діловодства суду заяву від 08.08.2017 про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 488073,44 грн. основного борг, 583237,25 грн. інфляційних втрат та 20017,70 грн. трьох процентів річних. Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку про те, що остання є фактично заявою про збільшення позовних вимог, загальна сума яких становить 603254,95 грн. Однак, оскільки до даної заяви позивачем не було додано доказів сплати судового збору за збільшену ціну позову, у прийнятті цієї заяви суд дійшов висновку відмовити.

31.10.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 526777,15 грн. суми основного боргу, з урахуванням розміру інфляційного збільшення суми боргу. Проте, подана позивачем заява не відповідає встановленим ст. 57 Господарського процесуального кодексу України вимогам, оскільки до неї не додано доказів направлення копії цієї заяви з додатками відповідачу. Таким чином, дана заява не підлягає прийняттю.

Після того, 16.11.2017 позивач подав через загальний відділ діловодства суду уточнення позовних вимог, відповідно до яких просив стягнути з відповідача 488073,44 грн. основного боргу та 49354,11 грн. інфляційних втрат, тобто в загальному розмірі позивачем заявлено до стягнення 537425,55 грн. Відтак, оскільки внаслідок відмови в прийнятті вищенаведених заяв сума заявлених у позові вимог становила 592666,06 грн., подана заява є фактично заявою про зменшення позовних вимог. З огляду на її відповідність вимогам ст. 22 ГПК України, остання прийнята судом розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов, з урахуванням поданої заяви від 16.11.2017.

Відповідач та третя особа відзиву та письмових пояснень по справі не надали, уповноважених представників до судового засідання не направили, проте про дату, час та місце проведення судових засідань були повідомлені належним чином. Таким чином, розгляд справи здійснюється за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.12.2015 між сторонами укладено Договір оренди № 12/15-48ВКН, за умовами якого позивач передав відповідачу в користування за плату та на строк у 2 роки та 360 днів, тобто до 12.12.2018, нежитловий будинок, загальною площею 1125,3 м 2 , що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 48, літ. А, а також прибудинкову територію для паркування 15 легкових транспортних засобів (ст. 1, 5.1. Договору).

Згідно зі ст. 8.1. вказаного правочину орендна плата повинна сплачуватися відповідачем щомісячно авансом протягом перших 10 днів місяця, за який здійснюється оплата, на підставі рахунків позивача, що діють протягом 3-днів з дати отримання відповідачем, або на підставі Договору, відповідно до наступної формули: орендна плата = орендна ставка х К1 + ПДВ, де К1 - офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на дату виставлення рахунку чи на дату оплати (у разі сплати орендної плати на підставі Договору); орендна ставка протягом першого року строку оренди становить 10417 дол. США за один місяць без ПДВ, протягом другого року - 10625,34 дол. США за один місяць без ПДВ, протягом третього року - 10837,85 дол. США за один місяць без ПДВ. У порядку виключення орендна плата за період оренди з 17.11.2015 по 31.03.2016 складала гривневий еквівалент 10417 дол. США, крім того ПДВ у розмірі 2083,00 дол. США та мала сплачуватися відповідачем протягом 10 днів з дати укладення Договору. Неотримання відповідачем рахунку на оплату не звільняє його від обов'язку сплачувати орендну плату.

Статтею 8.3. даної угоди сторони погодили, що позивач щомісяця надає відповідачу на підпис акт надання послуг з оренди за відповідний період. Відповідач підписує такий акт та передає його позивачу протягом 20 календарних днів з моменту отримання. У випадку неотримання позивачем підписаного відповідачем акту протягом зазначеного періоду, такий акт вважається підписаним, а послуги прийнятими без зауважень.

Згідно зі ст. 10 зазначеного правочину позивач надає відповідачу також послуги з обслуговування та утримання будинку, оплата яких повинна здійснюватися відповідачем у гривні щомісяця на підставі рахунків, виставлених відповідачу, протягом 10 робочих днів з моменту їх надання.

Факт передачі даного майна в оренду відповідачу підтверджується наявною у матеріалах справи копією акту приймання-передачі від 17.12.2015, підписаним та скріпленим печатками обох сторін.

Як вбачається із матеріалів справи, 31.03.2016 сторонами складено акт повернення будинку, за яким на закінчення дії Договору відповідач передав, а позивач прийняв вказаний вище нежитловий будинок.

Судом встановлено, що за період з січня 2016 року по березень 2016 року позивачем були надані, а відповідачем отримані, проте не оплачені, послуги за Договором на загальну суму 488073,44 грн., з яких: 280536,26 грн. з оренди та 207537,18 грн. з сервісного обслуговування, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів надання послуг за цей період, підписаними та скріпленими печатками з боку обох сторін.

У той же час, 17.03.2016 між позивачем, як кредитором, та третьою особою, як поручителем, укладено Договір поруки, за умовами якого останній поручився перед позивачем за виконання обов'язку відповідача щодо сплати заборгованості в сумі 488073,44 грн., у т.ч. ПДВ 81345,57 грн. (заборгованість з орендної плати - 280536,26 грн., заборгованість з сервісного обслуговування - 207537,18 грн. за Договором оренди від 17.12.2015 № 12/15-48ВКН (п. 1.1., 2.1. Договору поруки).

Відповідно до п. 3.1. Договору поруки третя особа зобов'язалась у разі порушення відповідачем обов'язку за Договором оренди самостійно виконати зазначений обов'язок відповідача перед позивачем на підставі письмової вимоги позивача негайно шляхом перерахування грошових коштів на його рахунок.

Оскільки відповідач оплату за надані йому послуги не здійснив, позивач звернувся до третьої особи з вимогою від 07.07.2017 № 1178 щодо сплати заборгованості за Договором оренди в загальному розмірі 488073,44 грн. та компенсаційних виплат.

Із матеріалів справи вбачається, що третя особа частково сплатила позивачу заборгованість за Договором оренди, а саме: 30650,40 грн. - 11.07.2017, 15177,00 грн. - 14.08.2017, 20000,00 грн. - 07.11.2017, що підтверджується доданими до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку позивача.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Плата за користування майном справляється з наймача (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, за відповідачем утворився борг у загальному розмірі 488073,44 грн., на який позивачем були нараховані три проценти річних та інфляційні втрати. Поряд із цим, сплачені третьою особою грошові кошти за Договором оренди в сумі 65827,40 грн. із призначенням платежу договір оренди та без призначення платежу були зараховані позивачем у рахунок погашення нарахованих компенсаційних виплат.

Однак, згідно зі ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач не заявляє позовних вимог про відшкодування витрат та сплати процентів і неустойки, Договором оренди не встановлено порядку зарахування платежів, та в призначенні платежів уточнення щодо їх спрямування також відсутнє, суд дійшов висновку про те, що сплачені третьої особою грошові кошти підлягають зарахуванню в рахунок погашення основної суми боргу, згідно зі ст. 534 ЦК України.

Таким чином, здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу, остання за висновком суду підлягає стягненню в розмірі 422246,04 грн.

Також, у матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем забезпечувального платежу, передбаченого ст. 8 Договору оренди, за рахунок якого позивач міг покрити будь-які витрати, понесені через невиконання чи неналежне виконання відповідачем Договору оренди, що додатково підтверджує наявність за відповідачем заборгованості.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення даної позовної вимоги частково, в розмірі 422246,04 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача, з урахуванням заяви від 16.11.2017, інфляційні втрати в розмірі 49354,11 грн., що були нараховані спочатку в розмірі 95163,81 грн. на суму боргу в розмірі 488073,44 грн. за період з 17.03.2016 по 11.07.2017, та з яких позивачем були вирахувані сплачені третьою особою 46491,67 грн.

За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, доданий позивачем до справи розрахунок інфляційних втрат здійснений без урахування ст. 253 ЦК України, оскільки дату початку виникнення заборгованості позивач відраховує від 17.03.2016 із посиланням на укладену між сторонами Додаткову угоду № 1 до Договору оренди. Утім, незважаючи на відсутність копії вказаної угоди в матеріалах справи, відлік строку має розпочинатися з наступного дня після відповідної події, з якою пов'язується його початок.

Крім того, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Утім, наведені вище порушення на нараховану позивачем суму інфляційних втрат у розмірі 95163,81 грн. не вплинули, у зв'язку з чим, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат за період з 18.03.2016 по 10.07.2017 на суму 488073,44 грн., суд вважає його арифметично вірним.

Поряд із цим, оскільки позивач просить стягнути інфляційні втрати в розмірі 49354,11 грн., суд дійшов висновку про те, що дана позовна вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також, у позовній заяві містилась вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 18613,65 грн. Разом із цим, у заяві від 16.11.2017 вказана вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних відсутня, тобто в цій заяві позивач фактично відмовився від зазначеної позовної вимоги.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Зі змісту вищезазначених приписів вбачається, що коли у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис ч. 6 ст. 22 ГПК України щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку (п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року № 18).

Таким чином, оскільки відмова від даної позовної вимоги не суперечить чинному законодавству та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про припинення провадження в справі в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 18613,65 грн. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Одночасно, суд зазначає про наслідки, визначені ч. 2 ст. 80 ГПК України, щодо неможливості повторного звернення з цією вимогою.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити на п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , відповідно до якої сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи у разі закриття (припинення) провадження у справі, крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За ч. 1 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія здорової нації" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 48, літера А; ідентифікаційний код 36281879) на користь Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Гоойоорд Б.В." (Опереттевег 21 N, 1323 VK Алмере, Амстердам, Нідерланди; ідентифікаційний код 004074178) в особі представництва компанії "Гоойоорд Б.В." (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 52, літера А; ідентифікаційний код 26600565) 422246 (чотириста двадцять дві тисячі двісті сорок шість) грн. 04 коп. основного боргу, 49354 (сорок дев'ять тисяч триста п'ятдесят чотири) грн. 11 коп. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 7074 (сім тисяч сімдесят чотири) грн. 00 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Провадження у справі № 910/12213/17 у частині стягнення 18613 (вісімнадцяти тисяч шестиста тринадцяти) грн. 65 коп. трьох процентів річних припинити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 20.11.2017

Суддя Я.В. Маринченко