Рішення

від 16.11.2017 по справі 910/18838/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2017Справа №910/18838/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТД УТБ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Дієса

про стягнення 20 136,55 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Сорокін О.В. (дов. від 12.10.2017);

від відповідача - не з'явився.

встановив :

27.10.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю ТД УТБ звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Дієса про стягнення 20 136,55 грн., з яких 16 295,00 грн. інфляційних втрат та 3 841,55 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем рішення господарського суду м. Києва від 22.12.2016 у справі № 910/19279/16, у зв'язку із чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2017 порушено провадження у справі №910/18838/17, розгляд справи призначено на 16.11.2017.

15.11.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судове засідання 16.11.2017 з'явився представник позивача, надав пояснення по справі.

Представник відповідача у судове засідання 16.11.2017 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 16.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

15.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТД УТБ та Товариством з обмеженою відповідальністю Дієса було укладено договір поставки №15/08.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.12.2016 у справі №910/19279/16 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ТД УТБ до Товариства з обмеженою відповідальністю Дієса про стягнення 422 659, 35 грн. задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Дієса на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТД УТБ основний борг у сумі 333 914,08 грн., пеню у сумі 37 339,01 грн., інфляційну складову боргу у сумі 25 081,33 грн., 3 % річних у сумі 6 967,04 грн., 6 049,52 грн. судового збору та витрати за надані послуги адвоката у розмірі 4 771 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2017 рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2016 залишено без змін.

Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

10.05.2017 вказана вище заборгованість була стягнута в примусовому порядку, що підтверджується випискою по рахунку позивача.

Пунктом 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань визначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що рішення суду було виконано лише 10.05.2017, у зв'язку із чим він просив стягнути з відповідача 16 295,00 грн. інфляційних втрат та 3 841,55 грн. - 3% річних за період з 23.12.2016 по 09.05.2017.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Згідно п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 №01/384-07).

Також, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених другою частиною статті 625 ЦК України (зазначена позиція також відображена у постанові ВСУ від 20.01.2011 №10/25).

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 №14, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 9 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 N 5011-32/5219-2012).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Отже, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з відповідача суд вважає обґрунтованими.

Разом з тим, перевіривши розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 841,55 грн. та інфляційних втрат у розмірі 16 295,00 грн., суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що він підлягає частковому задоволенню у розмірі 3 786,73 грн., зокрема, як і зазначено позивачем у наданому ним до позовної заяви розрахунку, проте у прохальній частині позову позивачем заявлено до стягнення 3 841,55 грн. в якості 3% річних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що він виконаний вірно, в межах заявленого позивачем періоду, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 16 295,00 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Дієса (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська (Велика Васильківська), буд. 45, код 36483471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД УТБ (01042, м. Київ, вул. Філатова, буд. 10-А, офіс 2/6, код 38238343) 3 % річних у розмірі 3 786 (три тисячі сімсот вісімдесят шість) грн. 73 коп., інфляційні втрати в розмірі 16 295 (шістнадцять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 595 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 64 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 21.11.2017.

Суддя В.О. Демидов