Рішення

від 14.11.2017 по справі 916/1501/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" листопада 2017 р.Справа № 916/1501/17

За позовом: керівника Котовської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області

до відповідачів: 1. Державного навчального закладу "Котовський професійний ліцей"

2. Приватного підприємства "Автосервіс"

про визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Цісельський О.В

судді Никифорчук М.І.

ОСОБА_1

За участю представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_2 - посвідчення

від Міністерства освіти і науки України (позивач 1): не з'явився

від Головного управління Держгеокадастру

в Одеській області (позивач 2): ОСОБА_3 - довіреність

від ДНЗ "Котовський професійний ліцей" (відповідач 1): ОСОБА_4 - адвокат;

ОСОБА_5 - довіреність

від ПП "Автосервіс" (відповідач 2): ОСОБА_6 - довіреність;

ОСОБА_7 - довіреність

Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалися перерви з 04.09.2017р. до 14год.00хв. 07.11.2017р.; 07.11.2017р. до 14год.400хв. 14.11.2017р.

Суть спору: керівник Котовської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (МОН), Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (ГУ ДГК в Одеській області) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного навчального закладу "Котовський професійний ліцей" (Ліцей) та Приватного підприємства "Автосервіс" (надалі - ПП "Автосервіс") в якому просив суд визнати недійсним договір № 1 про надання послуг у навчально-виробничому процесі з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2015р., укладений між ДНЗ "Котовський професійний ліцей" та ПП "Автосервіс" та зобов'язати ПП "Автосервіс" звільнити займані ним земельні ділянки загальною площею 51,9454 га землі, в тому числі 35,9454 га землі, що розташована на території Любомирської сільської ради Подільського району та 16 га на території м. Подільськ біля пров. Жуковського (для навчально-дослідницьких цілей) загальною вартістю 1 142 305,32 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір №1 про надання послуг у навчально-виробничому процесі з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2015р., укладений між ДНЗ "Котовський професійний ліцей" та ПП "Автосервіс" є незаконним та таким, що суперечить інтересам держави, про що свідчать умови оспорюваного договору. Як зазначає прокурор, спірний договір не є договором про надання послуг, його умови не відповідають вимогам ст.901 ЦК України, а навпаки, укладенням цього договору його сторони фактично приховали укладення договору оренди земельної ділянки.

Крім того, прокурор, в обґрунтування позову, посилається на те, що відповідно до ч.1 ст. 29 ЗУ "Про професійно-технічну освіту" підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику. Типовий договір про навчально-виробничу практику та порядок надання робочих місць визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як зазначає прокурор, законодавець чітко визначив порядок організації та проходження навчально-виробничої практики учнів професійно-технічних навчальних закладів, а тому, на його думку, врегулювання зазначених відносин шляхом укладання цивільно-правових договорів про надання послуг не відповідає приписам закону

Окрім того, обґрунтовуючи заявлений позов, прокурор зазначає, що оспорюваний договір містить в собі умови, які є істотними умовами договору оренди земельної ділянки, зокрема щодо об'єкту оренди, терміну, на який укладається договір оренди, розміру орендної плати за земельну ділянку тощо.

Крім того, оскільки відповідач 1 - ДНЗ "Котовський професійний ліцей" є державним навчальним закладом, який підпорядкований МОН, прокурор також зазначає, що оспорюваний договір суперечить приписам ЗУ "Про управління об'єктами державної власності" та вимогам, викладеним у Постанові КМУ №296 від 11.04.2012р. "Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном", а тому правовідносини, що виникли між сторонами при укладанні оспорюваного договору мають регулюватися вищенаведеними приписами законодавства України..

Виходячи з наведеного, прокурор зазначає, що договір № 1 про надання послуг у навчально-виробничому процесі з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2015р., укладений між відповідачами, є удаваним правочином, порушує вимоги Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Постанови КМУ № 296 від 11.04.2012р. " Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном", а тому є всі підстави визнати його недійсним, що в свою чергу встановлює безпідставність та незаконність користування відповідачем 2 - ПП "Автосервіс" земельною ділянкою, яка є предметом оспорюваного договору.

29.06.2017р. ухвалою суду позовну заяву прокурора (вх.№ 1600/17 від 26.06.2017р.) судом прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні суду.

11.07.2017р. від відповідача 1 - ДНЗ "Котовський професійний ліцей" на адресу суду надійшло клопотання (вх.№15093/17) про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням директора у відпустці, яке судом розглянуто та задоволено.

27.07.2017р. від позивача 1 - МОН до суду надійшли письмові пояснення (вх.№16584/17), які судом долучено до матеріалів справи.

01.08.2017р. ухвалою суду справу № 916/1501/17 було призначено до колегіального розгляду.

Того ж дня, на підставі протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, було визначено склад колегії суддів для розгляду справи № 916/1501/17, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач): Цісельський О.В., судді: Никифорчук М.І., Смелянець Г.Є.

01.08.2017р. від позивача 2 - ГУ ДГК в Одеській області до суду надійшли письмові пояснення (вх. № 16904/17) та від відповідача 1 - ДНЗ "Котовський професійний ліцей" електронне повідомлення (вх. № 16913/17), які судом долучено до матеріалів справи.

01.08.2017р. від позивача 2 - ГУ ДГК в Одеській області до суду надійшли письмові пояснення (вх. № 16904/17) та від відповідача 1 - ДНЗ "Котовський професійний ліцей" електронне повідомлення (вх. № 16913/17), які судом долучено до матеріалів справи.

03.08.2017р. ухвалою суду справу № 916/1501/17 було прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя ): ОСОБА_8, судді: Никифорчук М.І., Смелянець Г.Є. та її розгляд призначено в судовому засіданні.

28.08.2017р. на адресу суду надійшли від відповідача 2 - ПП "Автосервіс" відзив на позов (вх. № 18464/17) та від відповідача 1 - ДНЗ "Котовський професійний ліцей" відзив на позов (вх. № 18463/17), які судом долучено до матеріалів справи.

04.09.2017р. до суду надійшли від позивача 2 - ГУ ДГК в Одеській області письмові пояснення (вх. № 18923/17) та від відповідача 2 - ПП "Автосервіс" додаткові письмові пояснення (вх. № 18924/17), які судом долучено до матеріалів справи.

26.09.2017р. згідно із Розпорядженням керівника апарата суду за № 874 у зв'язку із перебуванням члена колегії судді Смелянець Г.Є. у відпустці з 18.09.2017р. по 01.10.2017р., було призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/1501/17, для внесення змін до складу колегії суддів.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.09.2017р., було визначено склад колегії суддів господарського суду Одеської області для розгляду справи № 916/1501/17 у складі: головуючий суддя Цісельський О.В., судді: Никифорчук М.І., Железна С.П.

28.09.2017р. ухвалою суду справу № 916/1501/17 було прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя ): ОСОБА_8, судді: Никифорчук М.І., Железна С.П. та її розгляд призначено в судовому засіданні.

Прокурор заявлений позов підтримує в повному обсязі, просить суд його задовольнити.

Позивач 1- МОН, про час та місце проведення судових засідань повідомлявся своєчасно, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення, проте його представник в судові засідання не з'являвся, проте, як вбачається із наданих суду письмових пояснень, позов прокурора підтримує повністю, просить суд його задовольнити та розглядати справу за відсутністю його представника.

Позивач 2- ГУ ЦГК в Одеській області, заявлені прокурором позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у письмових поясненнях, наданих суду та просить суд позов прокурора задовольнити в повному обсязі.

Відповідач 1 - ДНЗ "Котовський професійний ліцей", проти позову заперечує в повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві на позов й просить суд в його задоволені відмовити у повному обсязі.

Відповідач 2 - ПП "Автосервіс" проти позову заперечує в повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві на позов й просить суд в його задоволені відмовити у повному обсязі.

Норми ст.22 ГПК України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники прокурора, позивача 2 та відповідачів, які надавали письмові та усні пояснення, наводили свої заперечення проти правової позиції опонентів та докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними в неї матеріалами.

В процесі розгляду справи учасниками процесу надавалися додаткові письмові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення їх представників, суд встановив:

16.01.1995р. Виконавчим комітетом Котовської міської ради було Державний навчальний заклад "Котовський професійний ліцей".

Пунктом 1.1 статуту Державного навчального закладу "Котовський професійний ліцей", затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 29.11.2010р. №1165, Державний навчальний заклад "Котовський професійний ліцей" є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня, забезпечує реалізацію середньої освіти. Професійний ліцей здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації, як правило, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів на основі базової чи повної підготовки загальної середньої освіти, а також професійно-технічне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення.

Рішенням Котовської міської ради Одеської області № 541 -V від 26.05.2010р. "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" (п.2.1.) надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування державному професійно-технічному навчальному закладу "Котовський професійний ліцей" площею: 120,00 га за адресою: м. Котовськ, біля пров. Жуковського для навчально - дослідницьких цілей; 1,6147 га за адресою: м. Котовськ, вул. Механізаторів, 1 для розміщення та обслуговування учбового господарства ДПТНЗ "Котовський професійний ліцей"; 1,2340 га за адресою: м. Котовськ, вул. Короленко, 1 для розміщення та обслуговування центрального комплексу ДПТНЗ "Котовський професійний ліцей"; 0,4990 га за адресою: м. Котовськ, вул. Короленко, 51 для розміщення та обслуговування гуртожитку ДПТНЗ "Котовський професійний ліцей".

Пунктом 4. Зазначеного рішення вирішено проект землеустрою затвердити у встановленому законом порядку.

Відповідно до п.6 рішення встановлено, що після реєстрації документу, що посвідчує право на земельну ділянку в Котовському відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", землекористувачам зареєструвати документ, що посвідчує право на земельну ділянку в реєстрі містобудівного кадастру управління архітектури та земельних відносин.

Рішенням Котовської міської ради Одеської області № 21- VI від 19.01.2011р. "Про внесення змін, скасування рішень виконавчого комітету та Котовської міської ради" внесено зміни до рішення Котовської міської ради Одеської № 541 -V від 26.05.2010р. "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" та змінено площу земель які пропонуються для надання наданих ДНЗ "Котовський професійний ліцей" з 120 га на 112, 9656 та.

Згідно відомостей, викладених у Витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку № НВ-5100932792014, сформованому 22.02.2014р. в Державному земельному кадастрі обліковується земельна ділянка площею 35,9454 га, кадастровий номер земельної ділянки - 5122984600:01:002:0074, місце розташування - Одеська область, Котовський район, Любомирська сільська рада; цільове призначення - А.01.09 - для дослідницьких і навчальних цілей; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; вид використання земельної ділянки - для науково-дослідницьких цілей; інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі - відсутня ; інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки - проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок 20.01.2012р.,виготовлений ПП "ЦЕНТР "ПРОФІ", ОСОБА_9; орган який зареєстрував земельну ділянку - Управління Держземаганства у Котовському районі; дата державної реєстрації земельної ділянки - 22.02.2014р.

11.03.2015р. між ДНЗ «Котовський професійний ліцей» (далі "Ліцей"), з одного боку та приватним підприємством "Автосервіс" (далі ПП "Автосервіс"), з іншого боку, укладено договір № 1 про надання послуг у навчально-виробничому процесі з вирощування сільськогосподарських культур (далі - Договір).

Як вбачається із умов Договору з метою забезпечення необхідних умов для проведення виробничого навчання та виробничої практики учнів Ліцею з професії: тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар-ремонтник, виконання робочих навчальних планів і програм на основі високої культури землеробства, застосування досягнень науки передової практики сільськогосподарського виробництва, отримання високих стійких врожаїв с/г культур, вдосконалення форм і методів ведення сучасного господарства та раціонального використання земельних ресурсів з дотриманням сучасних заходів по охороні навколишнього середовища Ліцей та ПП "Автосервіс" уклали цей договір про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур (повний комплекс сільськогосподарських робіт з посіву, вирощуванню та збору) на земельній ділянці площею 51,9454 га, що перебуває в постійному користуванні Ліцею і використовується в навчальних цілях (кадастровий номер земельної ділянки 5122984600:01:002:0074).

Із тексту оспорюваного Договору встановлено, що Ліцей взяв на себе зобов'язання, зокрема: допустити для проведення сільськогосподарських робіт сільгосптехніку, автотранспорт, агрегати, обладнання та робітників ПП "Автосервіс" на земельну ділянку площею 51,9454 га, яка знаходиться в постійному користуванні Ліцею (п.2.1. договору); забезпечити участь учнів Ліцею в проведенні сільськогосподарських робіт в межах навчальних планів і програм з виробничого навчання та виробничої практики з професії: тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва; слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування; водій автотранспортних засобів (категорія С1) (п.2.2. договору); прийняти участь (по можливості) в усіх с/г роботах по даній ділянці, використовуючи наявну техніку (п.2.5. договору); надавати допомогу ПП "Автосервіс" в дрібному ремонті його техніки, підготовці агрегатів до певних с/г операцій (п.2.6. договору).

Відповідно до умов Договору ПП "Автосервіс" прийняв на себе наступні права та обов'язки, зокрема: на земельній ділянці Ліцею використовувати власну с/г техніку, пальне, насіння, добриво й т.і. Використовувати повний комплекс робіт з вирощування с/г культур (п.2.8. договору); забезпечити використання земельної ділянки за цільовим призначенням (п.2.9. договору); здійснити збір та зберігання на власному току зібраного врожаю (п.2.11. договору); допускати учнів Ліцею до практичних занять на наявність с/г техніці при використанні робіт під керівництвом та контролем відповідальних осіб Ліцею (п.2.13. договору) тощо.

Відповідно до п.3.1 вказаного договору ПП "Автосервіс" відшкодовує усі понесені витрати по використанню повного комплексу робіт з вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці Ліцею за рахунок зібраного урожаю.

Згідно із п.3.3 Договору передбачено, що при відшкодуванні витрат по виконанню повного комплексу робіт за рахунок зібраного врожаю Ліцею перераховуються кошти в сумі 1200 грн. за 1 га. Дані розрахунки проводяться в термін до 30 липня кожного року.

У відповідності до п.3.4. договору сума по відшкодуванню витрат може змінюватися в залежності від інфляційних процесів в Україні. Зміна суми по відшкодуванню витрат фіксується та узгоджується сторонами в додаткових угодах до Договору.

Пунктом 4.1. договору визначено строк дії договору, що складає 5 років, починаючи з 11.03.2015р. та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань та збору врожаю.

21.03.2017р. між Ліцеєм та ПП "Автосервіс" було укладено додаткову угоду до договору №1 від 11.03.2015р. якою сторони погодилися розірвати договір №1 від 11.03.2015р. з 21.03.2017р.

Частиною 1 ст.10 Закону України "Про освіту" встановлено, що в Україні для управління освітою створюється система державних органів управління і органи громадського самоврядування.

Згідно п.5 ч.1 ст.11 Закону України "Про освіту", ст. 6 Закону України "Про професійно-технічну освіту" до органів управління освітою в Україні належать, серед інших: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти; центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади (яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади).

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014р. № 630, Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Підпунктом 89 п.4 цього Положення встановлено, що МОН відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Згідно з пп.3 п.5 вказаного Положення МОН з метою організації своєї діяльності контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Відповідно до Статуту ДНЗ "Котовський професійний ліцей" функції управління майном, закріпленим за ліцеєм, контроль за ефективністю його використання здійснює Міністерство освіти і науки України.

Згідно з ч.3 ст.7 Закону України "Про професійно-технічну освіту" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері професійно-технічної освіти, належить управління державним майном, що перебуває у користуванні підпорядкованих йому професійно-технічних навчальних закладів у порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, на думку прокурора, саме Міністерство освіти і науки України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, так як позов пред'являється у сфері освітньої діяльності з метою забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері освіти, яка є пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства (ч.1 ст.4 Закону України "Про освіту").

Крім того, як зазначає прокурор у своєму позові, відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії, та кадастру, затверджене постановою КМУ №15 від 14.01.2015р., та положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеської області, затверджене наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №14 від 03.02.2015р. Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань в тому числі і розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.2012р., який набрав чинності з 01.01.2013р., землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності чи на яких розташовані об'єкти нерухомого майна комунальної власності, є землями державної власності.

Згідно вимог ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким органом на час виникнення спірних правовідносин є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, яке з 01.01.2013р. є розпорядником земель сільськогосподарського призначення на території Одеської області та наділене повноваженнями з розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в межах області.

Враховуючи вищевказане, дана позовна заява заявлена також в інтересах Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Як зазначає у позові прокурор, його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства. У даному випадку, на думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в порушенні нормативно визначеної законодавцем процедури отримання земельної ділянки у постійне користування та в подальшому користування цією земельною ділянкою згідно з наданим титулом; укладанням договору про надання послуг з метою ухилення від укладання договору оренди землі; фактичним переданням вказаної земельної ділянки в оренду суб'єкту господарювання, який не мав права нею ні користуватися, ні, тим більше, розпоряджатися, без згоди Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області, яке з 01.01.2013р. розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів.

Як вказує у позові прокурор, додержання суб'єктами господарювання законів, прийнятих єдиним законодавчим органом України беззаперечно становить державний інтерес, а порушення, допущені у сфері земельних відносин посягають на встановлений законодавством порядок щодо охорони та використання земель як основного національного багатства, що й стало підставою для заявлення прокурором відповідного позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані в ході судового розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку господарський суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право, зокрема, звертатись до суду, з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Пунктом першим ч.6 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатись до суду з позовом (заявою, поданням).

Частиною першою ст.2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень ч. 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів, зокрема, органів місцевого самоврядування.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, органи прокуратури України, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, в інтересах якої прокурор звернувся з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як встановлено судом, в якості обґрунтування подання прокурором даного позову для представництва інтересів держави в особі позивачів, прокурор вказує на невідповідність оспорюваного договору вимогам чинного законодавства, що, як наслідок, порушує права та охоронювані законом інтереси Міністерства освіти і науки України та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з висновком, якій міститься у постанові Верховного Суду України N 6-1026цс16 від 07.09.2016р., та який в силу вимог ст.111-28 ГПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Як зазначено у п.3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Як встановлено господарським судом між відповідачами у справі 11.03.20145р. було укладено договір № 1 про надання послуг у навчально-виробничому процесі з вирощування сільськогосподарських культур, відповідно до якого метою та предметом цього договору є забезпечення необхідних умов для проведення виробничого навчання та виробничої практики учнів Ліцею з професії: тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар-ремонтник, виконання робочих навчальних планів і програм на основі високої культури землеробства, застосування досягнень науки передової практики сільськогосподарського виробництва, отримання високих стійких врожаїв с/г культур, вдосконалення форм і методів ведення сучасного господарства та раціонального використання земельних ресурсів з дотриманням сучасних заходів по охороні навколишнього середовища Ліцей та ПП "Автосервіс" уклали цей договір про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур (повний комплекс сільськогосподарських робіт з посіву, вирощуванню та збору) на земельній ділянці площею 51,9454 га, що перебуває в постійному користуванні Ліцею і використовується в навчальних цілях (кадастровий номер земельної ділянки 5122984600:01:002:0074).

Згідно ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

З системного аналізу предмету, укладеного між відповідачами договору, та його умов, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір про надання послуг у навчально-виробничому процесі з вирощування сільськогосподарських культур за своєю правовою природою є змішаним договором, який вбирає в себе положення, як договору про надання послуг (надання ПП "Автосервіс" власної сільськогосподарської техніки для проведення виробничого навчання та виробничої практики учнями Ліцею), так і договору про спільну діяльність (об'єднання власних коштів, майна та робочої сили з метою досягнення спільної мети - вирощування сільськогосподарських культур (повний комплекс сільськогосподарських робіт з посіву, вирощуванню та збору) проведення повного комплексу сільськогосподарських робіт з посіву, вирощуванню та збору врожаю).

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання

Стаття 902 ЦК України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

За умовами ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 904 ЦК України за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Положення частини першої цієї статті застосовуються також у випадках, коли неможливість виконати договір про безоплатне надання послуг виникла з вини замовника або внаслідок непереборної сили.

Згідно умов спірного договору вбачається, що ПП "Автосервіс" надає Ліцею послуги з використання своєї власної сільськогосподарської техніки, несе витрати на придбання пального, витратних матеріалів і при цьому оспорюваний договір містить умову, що компенсація вартості наданих послуг відбувається за рахунок зібраного врожаю (п.3.1. договору).

Відповідно до ч.1 ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Статтею 1131 ЦК України встановлено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Як встановлено судом, умови оспорюваного договору містять в собі вищенаведені ознаки договору про спільну діяльність, а саме: визначено майно яке передається сторонами для ведення спільної діяльності: Ліцей - надає право користування земельною ділянкою площею 51,9454 га, що перебуває в постійному користуванні Ліцею і використовується в навчальних цілях (кадастровий номер земельної ділянки 5122984600:01:002:0074), а ПП "Автосервіс", зі свого боку, надає належну йому сільськогосподарську техніку, томливо, витратні матеріали, насіння, тощо.)

Також сторонами оспорюваного договору було досягнуто згоди щодо покриття витрат та збитків учасників (п.п.3.1,3.3., 3.4. договору).

Згідно статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності, а згідно ст.13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду землі" об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Право оренди відповідно до п. 2 ч. 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" є речовим правом, яке підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень і відповідно до статті 125 Земельного кодексу України виникає з моменту такої реєстрації.

При цьому суд зазначає, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Згідно ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найом разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Детальне регулювання відносини найму земельної ділянки міститься в Законі України "Про оренду землі".

Так, згідно ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Стаття 15 Закону України "Про оренду землі" встановлює виключний перелік істотних умов договору оренди землі: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди ; орендна плата із зазначенням її розміру , індексації , форм платежу , строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

З урахуванням наведеного та з аналізу оспорюваного договору суд дійшов до висновку, що оспорюваний договір містить в собі всі істотні умови, що притаманні договору оренди земельної ділянки.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09р. №9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст.216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, станом на час укладання оспорюваного договору в користуванні Ліцею знаходилися 4 (чотири) земельні ділянки, на які рішеннями Котовської міської ради Одеської області № 541 -V від 26.05.2010р. та № 21-VI від 19.01.2011р. було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування площею: 112, 9656 га за адресою: м. Котовськ, біля пров. Жуковського для навчально - дослідницьких цілей; 1,6147 га за адресою: м. Котовськ, вул. Механізаторів, 1 для розміщення та обслуговування учбового господарства ДПТНЗ "Котовський професійний ліцей"; 1,2340 га за адресою: м. Котовськ, вул. Короленко, 1 для розміщення та обслуговування центрального комплексу ДПТНЗ "Котовський професійний ліцей"; 0,4990 га за адресою: м. Котовськ, вул. Короленко, 51 для розміщення та обслуговування гуртожитку ДПТНЗ "Котовський професійний ліцей".

За умовами оспорюваного договору (п.2.1. договору) Ліцей зобов'язався допустити для проведення сільськогосподарських робіт сільгосптехніку, автотранспорт, агрегати, обладнання та робітників ПП "Автосервіс" на земельну ділянку площею 51,9454 га (кадастровий номер 5122984600:01:002:0074), яка знаходиться в постійному користуванні Ліцею.

Проте, як вбачається з наявного в матеріалах справи Витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку № НВ-5100932792014, сформованому 22.02.2014р. в Державному земельному кадастрі обліковується земельна ділянка із кадастровим номером 5122984600:01:002:0074 площа якої складає площею 35,9454 га й інформація про зареєстроване за Ліцеєм право в Державному земельному кадастрі - відсутня. Доказів реєстрації права на земельну ділянку площею 51,9454 га Ліцей суду не надав.

Тобто, оспорюваний договір не містить відомостей щодо місця розташування земельної ділянки площею 51,9454 га, яка використовувалася сторонами оспорюваного договору, доказів наявності у Ліцею права на користування зазначеною в договорі земельною ділянкою та як слід права щодо розпорядження нею.

Судом також взято до уваги, що позовні вимоги прокурором також мотивовані, зокрема, положеннями Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Постанови КМУ №296 від 11.04.2012 "Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном".

Разом з цим, згаданий Порядок затверджений відповідно до приписів статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності". Цим законом визначено правові основи управління об'єктами державної власності, до яких, статтею 3 цього закону віднесено зокрема майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Частиною 2 статті 3 Закону обмежено дію цього Закону щодо управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України, тобто щодо землі, її надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів, які є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Наголошуючи на необхідності погодження з Міністерством освіти і науки України розпорядження спірною земельною ділянкою, прокурор у позовній заяві посилався на статтю 8 Закону України "Про професійно-технічну освіту". Приписами цієї норми до повноважень міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади, належать зокрема розпорядження державним майном, що перебуває у користуванні підпорядкованих професійно-технічних навчальних закладів. Тобто фактично тим майном, яке було передано навчальному закладу на праві оперативного управління.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності зокрема набувають вищі навчальні заклади незалежно від форми власності.

Матеріали справи не містять доказів того, що Ліцей оформив у відповідності до приписів чинного законодавства України право постійного користування земельною ділянкою площею 51,9454 га яка використовувалася сторонами оспорюваного правочину. Таким чином, власником цієї земельної ділянки залишається держава в особі відповідного органу виконавчої влади, передбаченого статтею 122 Земельного кодексу України, а не Міністерство освіти і науки України.

Проте, враховуючи вищенаведені приписи законодавства, обставини справи, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом 21.03.2017р. між Ліцеєм та ПП "Автосервіс" було укладено додаткову угоду до договору № 1 від 11.03.2015р. якою сторони погодилися розірвати договір № 1 від 11.03.2015р. з 21.03.2017р. Тобто з 21.03.2017р. спірні правовідносини були припинені.

Відповідно до положень частини 1 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з частиною 3 статті 207 ГК (яка кореспондується зі статтею 236 ЦК України) виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 ЦК України).

Із правової природи такого зобов'язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України.

За змістом статей 651, 653 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Отже, ураховуючи встановлені у справі обставини, визнати договір оренди землі від 1 березня 2008 року, який розірвано, недійсним неможливо, оскільки предмет спору відсутній .

Саме таку правову позицію висловлено Верховним Судом України в своїх постановах № 3-1143гс15 23.12.2015р. по справі № 918/144/15 та № 3-1071гс17від 04.10.2017р. по справі № 906/418/14.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що провадження у справі в частині позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору № 1 про надання послуг у навчально-виробничому процесі з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2015р., укладеного між ДНЗ "Котовський професійний ліцей" та ПП "Автосервіс" слід припинити у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Щодо позовної вимоги прокурора про зобов'язання ПП "Автосервіс" звільнити займані ним земельні ділянки загальною площею 51,9454 га землі, в тому числі 35,9454 га землі, що розташована на території Любомирської сільської ради Подільського району та 16 га на території м. Подільськ біля пров. Жуковського (для навчально-дослідницьких цілей) загальною вартістю 1 142 305,32 грн. суд зазначає наступне.

В силу приписів ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

А ні прокурором, а ні позивачам не наведено суду належних та допустимих доказів знаходження спірних земельних ділянок загальною площею 51,9454 га землі, в тому числі 35,9454 га землі, що розташована на території Любомирської сільської ради Подільського району та 16 га на території м. Подільськ біля пров. Жуковського у користуванні відповідача - ПП "Автосервіс" після розірвання оспорюваного договору.

Посилання прокурора на лист ДНЗ "Котовський професійний ліцей" № 354 від 19.09.2016р., в якому останній зазначає про передачу ПП "Автосервіс" земельної ділянки за оспорюваним договором в кількості 51,9454 га, в тому числі 35,9454 га розташованих в Котовському районі, Любомирська сільська рада та 16 га, розташованої в м. Котовськ біля пров. Жуковського судом до уваги в якості належного та допустимого доказу знаходження у ПП "Автосервіс" вищезазначених земельних ділянок після розірвання оспорюваного договору не приймаються, оскільки зазначений лист, на думку суду, підтверджує лише той факт, що під час дії оспорюваного договору Ліцеєм земельна ділянка площею 51, 9454 га надавалася ПП "Автосервіс" для проведення повного комплексу робіт з вирощування сільськогосподарської продукції.

Інших доказів знаходження в користуванні ПП "Автосервіс" земельної ділянки за оспорюваним договором в кількості 51,9454 га, в тому числі 35,9454 га розташованих в Котовському районі, Любомирська сільська рада та 16 га, розташованої в м. Котовськ біля пров. Жуковського прокурор та позивачі в установленому порядку суду не надали.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням правової позиції, висловленої ЄСПЧ при розгляді справи "Серявін проти України", а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р.). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003 р.). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам та запереченням прокурора, позивачів та відповідачів відповідача, надано можливість їх представникам в судовому засіданні обґрунтувати свої правові позиції та висловити свої заперечення щодо доводів інших учасників процесу.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

А тому, підсумовуюче вищенаведене, враховуючи висновки, до яких дійшов суд при розгляді справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов до висновку що у задоволені позовної вимоги керівника Котовської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до відповідачів щодо зобов'язання ПП "Автосервіс" звільнити займані ним земельні ділянки загальною площею 51,9454 га землі, в тому числі 35,9454 га землі, що розташована на території Любомирської сільської ради Подільського району та 16 га на території м. Подільськ біля пров. Жуковського (для навчально-дослідницьких цілей) загальною вартістю 1 142 305,32 грн. слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПУ України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням обставин справи, висновків, до яких дійшов суд в процесі розгляду справи, суд вважає що витрати по оплаті судового збору слід покласти на відповідачів у розмірі по 1600 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст.82-85 ГПК України,

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №916/1501/17 в частині позовних вимог керівника Котовської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до Державного навчального закладу "Котовський професійний ліцей" та Приватного підприємства "Автосервіс" про визнання недійсним договору №1 про надання послуг у навчально-виробничому процесі з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2015р., укладеного між ДНЗ "Котовський професійний ліцей" та ПП "Автосервіс" - припинити.

2. У позові - відмовити повністю.

3. Стягнути з Державного навчального закладу "Котовський професійний ліцей" (66300, Одеська обл., м. Подільськ, вул. Короленка, 1, код 02546571) на користь прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 14, код 03528552) витрати з оплати судового збору в сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

4. Стягнути з приватного підприємства "Автосервіс" (66300, Одеська обл., м. Подільськ, вул. Армійська, 72А, код 22491145) на користь прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 14, код 03528552) витрати з оплати судового збору в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України

Повний текст рішення складено 17 листопада 2017 р.

Головуючий суддя О.В.Цісельський

Судді Н.І. Никифорчук

ОСОБА_1