Рішення

від 21.11.2017 по справі 904/8658/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.11.2017 Справа № 904/8658/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Партс", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акант-Інвест", м. Дніпро

про стягнення 12493,78 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_2, довіреність № 73 від 20.11.2017;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Партс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акант-Інвест" (далі - відповідач), у якому заявило вимоги про стягнення заборгованості у сумі 11800,00 грн, пені у сумі 468,77 грн та 12% річних у сумі 225,01 грн, нарахованих з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 10376-04/2016, укладеного між сторонами 01.12.2016.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Від відповідача рекомендовані повідомлення повернулися на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення про отримання поштового відправлення.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

01.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Партс" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акант-Інвест" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 10376-04/2016 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріали (далі - товар), а також виконувати шиномонтажні послуги. Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його.

Відповідно до п. 1.2. договору, номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальні кількість, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід'ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару.

Погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується в рахунках на оплату або в накладних про відвантажування, що являються невід'ємними складовими даного договору, без складання специфікацій покупець, підписуючи документ про відвантаження (накладна, товарно-транспортна накладна), виявляє згоду на прийняття товару відповідно до попередньої домовленості із постачальником та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом, ціною попередній домовленості із постачальником. Уповноважуючи певну особу на прийняття товару від постачальника, покупець автоматично уповноважує таку особу підписувати відповідні товарно-супровідні документи на товар (п. 2.1 договору).

Пунктом 2.4 договору визначено, що ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару.

Оплата згідно договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальнику. При здійсненні оплати покупець вказує наступні реквізити номер та дату підписання договору, по якому відбувається поставка продукції з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру (п. 3.1 договору).

На виконання умов договору позивач за накладною № SI0000522788 від 01.12.2016 поставив відповідачу товар на суму 19800,00 грн з умовами строку його оплати до 31.12.2016, який прийнято останнім без зауважень та заперечень, що підтверджується його підписом та печаткою підприємства на цій накладній. На оплату поставленого товару позивач виставив відповідачу рахунок № SI0001549246 від 01.12.2016.

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач здійснив оплату товару лише частково, в результаті чого в останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 11800,00 грн, яка також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків підписаним сторонами станом на 27.01.2017.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою про сплату заборгованості від 03.07.2017, яка залишена останнім без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач окрім суми основного боргу заявив до стягнення нараховані на неї пеню та 12% річних.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи.

За змістом накладної № SI0000522788 від 01.12.2016, яка міститься в матеріалах справи, сторонами погоджено строк оплати товару до 31.12.2016 за рахунком № SI0001549246 від 01.12.2016.

Отже, відповідач достеменно обізнаний, що строк оплати товару настав.

Приписами ст.530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач в обумовлений в договорі строк, оплату в повному обсязі не здійснив.

Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією (листом-вимогою) № 03/07 від 03.07.2017, відповідь на яку не отримав.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за вищевказаною накладною в сумі 11800,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 468,77 грн за період з 26.07.2017 по 21.09.2017, відносно якої суд зазначає наступне.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що в разі простроченого платежу більше 3-х календарних днів, покупець сплачує пеню у розмірі 0.5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені та аналізуючи приписи вищевказаного чинного законодавства України, зокрема ч. 6 ст. 232 ГК України, суд дійшов висновку про безпідставність стягнення пені з відповідача за заявлений період. Виходячи з наданих суду первинних документів, за якими здійснювалась поставка, прострочення виконання грошового зобов'язання починається з 01.01.2017, але оскільки 01.01.2017 та 02.01.2017 були офіційними вихідними днями, то періодом, за який можливе було б нарахування пені є 03.01.2017 по 02.07.2017 включно. Проте слід зазначити, що суд не вправі вийти за межі позовних вимог, а тому вимога щодо стягнення пені у сумі 468,77 грн є такою, що протирічить чинному законодавству , тож у її задоволенні слід відмовити.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.3 договору сторонами узгоджено, що на підставі ст. 625 ЦК України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 (дванадцять) відсотків річних від простроченої суми.

Керуючись умовами договору та приписами ст. 625 ЦК України, позивач нарахував 12% річних у сумі 225,01 грн за період з 26.07.2017 по 21.09.2017, перевіривши розрахунок яких, суд погоджується з сумою їх нарахування, заявленою позивачем за визначений період, що є правом останнього. Таким чином, суд дійшов висновку про обгрунтованість та вірність заявлених позивачем 12 % річних, що підлягають до стягнення з відповідача у розрахованій позивачем сумі.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення боргу у сумі 11800,00 грн та 12% річних у сумі 225,01 грн; в решті позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1539,97 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акант-Інвест" (м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, буд. 40; ідентифікаційний код 32887705) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Партс" (м. Київ, вул. Закревського, буд. 16; ідентифікаційний код 37141112) основний борг у сумі 11800,00 грн, 12% річних у сумі 225,01 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1539,97 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 22.11.2017.

Суддя ОСОБА_3