Рішення

від 14.11.2017 по справі 910/16289/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.11.2017Справа № 910/16289/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Західенергопостач” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВСМ-Плюс” про стягнення 422 800,00 грн., - Суддя Морозов С.М. За участю представників сторін: від позивача: не з'явились; від відповідача: не з'явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Західенергопостач” (надалі - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВСМ-Плюс” (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 23.06.2017р. в розмірі 422 800,00 грн., з яких 400  000,00 грн. сума основного боргу, 20  000,00 грн. пені, 2  400,00 грн. 3% річних та 400,00 грн. інфляційних втрат. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення позивачу поворотної фінансової допомоги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість. Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце якого повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 24.10.2017р. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2017р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, розгляд справи відкладено до 14.11.2017р. В судове засідання 14.11.2017р. представники сторін не з'явились, проте до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, а від відповідача вдруге надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Судом розглянуто клопотання відповідача та відмовлено в його задоволенні оскільки відповідачем у справі є товариство, а не окремі його представники, в ГПК України передбачена участь через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу. При цьому, оскільки судом відкладався розгляд справи для надання відповідачеві реалізувати свої процесуальні права, зокрема, на участь його представника в судовому засіданні, підготовку обґрунтованого відзиву на позовну заяву, тощо, суд не знаходить, передбачених ст. 77 ГПК України, підстав для відкладення розгляду справи повторно. Заява позивача про забезпечення позову, подана до суду 14.11.2017р. залишена судом без розгляду з огляду на ненадання заявником доказів сплати судового збору в порядку та розмірі, передбаченому приписами Закону України "Про судовий збір". Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Зважаючи на те, що неявка представників сторін, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. В судовому засіданні 14 листопада 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: 23.06.2017р. між позивачем (кредитор) та відповідачем (отримувач) було укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги (далі – Договір), відповідно до п. 1.1. якого кредитор надає отримувачу, а отримувач приймає від кредитора на умовах, визначених договором поворотну фінансову допомогу. За умовами п. п. 2.1.1. Договору кредитор зобов'язувався надати отримувачу поворотну фінансову допомогу на умовах, встановлених у договорі, а отримувач на підставі п. 2.2.2. Договору отримувач зобов'язувався повернути кредитору поворотну фінансову допомогу у строки, встановлені у договорі. Відповідно до пункту 3.1. Договору кредитор надає отримувачу поворотну фінансову допомогу у розмірі 400 000,00 грн., яку кредитор за умовами п. 4.1. Договору зобов'язувався надати отримувачу шляхом безготівкового переказу на рахунок отримувача протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання договору. Згідно п. 4.3. Договору кредитор надає отримувачу поворотну фінансову допомогу на строк до 08 липня 2017р. Як передбачено в п. 4.4. Договору отримувач зобов'язувався повернути кредитору поворотну фінансову допомогу не пізніше спливу зазначеного строку шляхом безготівково переказу на поточний рахунок кредитора грошових коштів у розмірі поворотної фінансової допомоги, що належить до повернення. Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 08 липня 2017р., але в будь-якому разі до повного завершення взаємних розрахунків (п. 8.4. Договору). Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 400 000,00 грн. на підставі платіжних доручень № 11079 від 23.06.2017р. на суму 80  000,00 грн. та № 11146 від 26.06.2017р. на суму 320  000,00 грн. Відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав неналежним чином та не повернув позивачеві суми поворотної фінансової допомоги в розмірі 400  000,00 грн. та допустив виникнення заборгованості перед позивачем на вказану суму. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо повернення  суми поворотної фінансової допомоги, позивач звертався (докази направлення вимоги у справі) до відповідача з вимогою вих. № 725 від 04.08.2017р. на суму 400  000,00 грн., яка була залишена без відповіді та задоволення. Оскільки, відповідач не повернув позивачу суму поворотної фінансової допомоги у передбачений договором строк, позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором позики. Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Згідно п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, беручи до уваги положення п. п. 4.3., 4.4. Договору обов'язок відповідача щодо повернення наданих позивачем коштів мав бути виконаний до 07.07.2017р. включно (до 08.07.2017р.). Натомість, як встановлено судом, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення позивачу поворотної фінансової допомоги (позики), у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 400  000,00 грн. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 400  000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 20  000,00 грн. пені, 2  400,00 грн. 3% річних та 400,00 грн. інфляційних втрат. Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з повернення суми поворотної фінансової допомоги не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з п. 5.2. Договору у випадку несвоєчасного повернення поворотної фінансової допомоги, позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється    від суми простроченого платежу та не може перевищувати    подвійної    облікової    ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до п. 5.2. Договору. Судом перевірено наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок пені та встановлено, що він відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору, сума пені розрахована позивачем є арифметично вірною, у зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення 20  000,00 грн. пені підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30). Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних за заявлений ним період, судом встановлено, що він відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам договору та є арифметично вірним, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення 20  000,00 грн. 3 % річних підлягають задоволенню. Щодо розрахунку інфляційних втрат за заявлений позивачем період (липень 2017р. – серпень 2017р.), судом встановлено, що заявлена позивачем сума інфляційних втрат не перевищує розрахованої судом суми таких нарахувань, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення 400,00 грн. інфляційних втрат також підлягають задоволенню. Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідачем  не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем. За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/16289/17 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 400  000,00 грн. суми основного боргу, 20  000,00 грн. пені, 2  400,00 грн. 3% річних та 400,00 грн. інфляційних втрат. Судовий збір в розмірі 6 342,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВСМ-Плюс” (ідентифікаційний код 39957710, адреса: 01030, м. Київ, вул. Коцюбинського, буд. 4Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Західенергопостач” (ідентифікаційний код 34781258, адреса: 33024, м. Рівне, вул. Макарова, буд. 44А) 400  000,00 грн. (чотириста тисяч гривень 00 коп.) суми основного боргу, 20  000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 коп.) пені, 2  400,00 грн. (дві тисячі чотириста гривень 00 коп.) 3% річних, 400,00 грн. (чотириста гривень 00 коп.) інфляційних втрат та 6 342,00 грн. (шість тисяч триста сорок дві гривні 00 коп.) судового збору. 3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 20.11.2017р. Суддя                                                                                                                            С.М. Морозов