Рішення

від 21.11.2017 по справі 923/964/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2017 року Справа № 923/964/17

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., при секретарі судового засідання Бєловій О.С., розглянувши справу

за позовом Виконавчого комітету Зеленівської селищної ради м.Херсона

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКО-ЛТД"

про стягнення 25276,86 грн,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2 (представників за дорученнями),

від відповідача - ОСОБА_3 (президента товариства),

в с т а н о в и в:

Виконавчий комітет Зеленівської селищної ради м. Херсона звернувся до суду з вимогами, спрямованими до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕКО-ЛТД , про стягнення 25276,86 грн заборгованості, з яких 12684,03 грн зі сплати орендної плати та 12592,83 грн із відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням переданого в оренду приміщення, за період з січня 2015 року по липень 2017 року. Безпосередньо позовні вимоги в частині стягнення орендної плати ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди № 4 від 01.03.2000, укладеним між Зеленівською селищною радою м. Херсона та відповідачем, а в частині стягнення вказаних витрат - на положеннях частини 2 статті 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна та пункту 3 Методики розрахунку орендної плати за оренду державного майна та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, за якими, на думку позивача, відповідач зобов'язаний сплачувати такі витрати.

Відповідачем зазначені вимоги не визнаються з посиланням:

- на оренду приміщення меншої площі, а саме лише 38 кв. м, а не 73 кв. м;

- неправомірної індексації орендної плати у 2016 році, оскільки відповідно до частини 9 Прикінцевих положень Закону України Про державний бюджет України на 2016 рік дію статті 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна в частині індексації орендної плати було зупинено;

- наявність зустрічної заборгованості позивача за виконані роботи по будівництву телефонної мережі на суму 346877 грн.

Розгляд справи проведено в судових засіданнях, які відбулися 31 жовтня, 14 та 21 листопада 2017 року. Безпосередньо в судове засідання 21.11.2017 представники позивача не прибули, заявивши клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість в інших судових розглядах. Це клопотання судом відхилене, а справа завершена розглядом без участі представника позивача.

Під час судового розгляду справи відповідачем заявлені клопотання про виклик свідків та зупинення провадження у справі для надання йому можливості здійснити документальну перевірку достовірності наведених позивачем фактів. Ці клопотання судом відхилені, оскільки вони не ґрунтуються на положеннях діючого Господарського процесуального кодексу України.

Крім викладеного судом встановлено, що 01.03.2000 між Зеленівською селищною радою м. Херсона та Товариством з обмеженою відповідальністю ТЕКО-ЛТД підписано договір № 4 На оренду адміністративного приміщення , за умовами якого селищна рада, виступаючи в якості орендодавця, передала товариству, як орендарю, в користування приміщення площею 73 кв. м для використання під установку та монтаж обладнання телефонної станції в будівлі селищної ради, на строк до 01.03.2049, зі сплатою місячної орендної плати в розмірі 105 грн (т. 1, а.с. 12).

На виконання цього договору між вказаними особами складено акт передачі від 01.03.2000, за яким селищна рада передала, а товариство прийняло в оренду приміщення загальною площею 73 кв. м (т. 1, а.с. 13).

Як слідує зі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.09.2011 та ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав № 31343405 від 19.09.2011 адміністративна будівля загальною площею 704,6 кв. м, за адресою: м. Херсон, смт. Зеленівка, вулиця Л.Українки, буд. 7; належить на праві комунальної власності Виконавчому комітету Зеленівської селищної ради (т. 1, а.с. 20, 21).

Таким чином, суд констатує, що орендоване за вказаним договором майно є комунальною власністю територіальної громади смт. Зеленівка в особі Виконавчого комітету Зеленівської селищної ради.

За час дії договору, за розрахунками позивача (т. 1, а.с. 11), відповідач з січня 2015 по липень 2017 року орендну плату сплачував несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим заборгував 12684,03 грн.

Поряд з цим, за розрахунками позивача, відповідач заборгував 12592,83 грн компенсації витрат позивача на утримання переданого в оренду приміщення та наданих комунальних послуг. Зокрема, позивачем до матеріалів справи додані акти виконаних робіт за період:

- з січня по грудень 2015 року (т. 1, а.с. 176, 178, 180, 182, 184, 186, 188, 190, 192, 194, 196, 198) на суму 4529,67 грн;

- з січня по грудень 2016 року (т. 1, а.с. 82, 85, 88, 91, 94, 97, 100, 103, 106, 108, 110, 113) на суму 4443,63 грн;

- з січня по липень 2017 року (т.1, а.с. 50, 47, 44, 41, 38, 36, 32) на суму 4015,16 грн.

З аналізу актів слідує, що вони підписані лише позивачем, тобто відповідач їх не підписував, хоча ним і було сплачено у 2017 році 395,63 грн (що вбачається з розрахунку заборгованості (т. 1, а.с. 10).

В якості підтвердження наявності договірних відносин з відповідачем на відшкодування вказаних витрат, позивачем до матеріалів справи надані договори № 5 від 01.01.2015 (т. 1, а.с. 172-173), № 8 від 01.01.2016 (т. 1, а.с. 76-77), № 8 від 01.01.2017 (т. 1, а.с. 26-27), проте вони відповідачем не підписані.

Наявність заборгованості відповідача в сумі 25276,86 грн відображена також в акті звірки від 01.09.2017 (т. 1, а.с. 19), з якого вбачається, що відповідач станом на 01.08.2017 має заборгованість у вказаній сумі за договором № 4 від 01.03.2000 по наданню послуг за оренду і комунальні послуги .

Судом також встановлено, що на час розгляду даної справи між сторонами укладено інший договір оренди від 19.09.2017, за умовами якого позивач, виступаючи в якості орендодавця, передав в оренду відповідачу, як орендарю, приміщення адміністративного будинку виконкому селищної ради загальною площею 10,8 кв. м (т. 1, а.с. 202-204), про що складно акт приймання-передачі від 19.09.2017 (т. 1, а.с. 205). Під час судового розгляду представниками сторін надані усні пояснення, за якими попередній договір оренди припинений шляхом укладення нового договору на меншу частину площі приміщення.

За таких обставин, суд констатує, що на час розгляду справи по суті договір оренди № 4 від 01.03.2000 припинив свою дію за волевиявленням сторін.

Вирішуючи спір по суті, з огляду на текст укладеного між сторонами договору, доказів на його виконання та правовідносин, які існували між сторонами, суд зазначає, що порядок укладення договору оренди комунального майна на час його укладення регулювався положеннями Закону України Про оренду державного та комунального майна № 2269-XII від 10.04.1992 в редакції станом на 01.03.2000.

Зокрема, за статтею 1 цього Закону ним регулювалися майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебувало у комунальній власності. Статтею 3 Закону встановлено, що відносини щодо оренди майна, яке перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Так, на час укладення договору був чинним Цивільний кодекс УРСР від 18.07.1963, який втратив чинність з 01.01.2004 у відповідності до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України також встановлено, що він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, а щодо цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За таких обставин, з метою аналізу підстав виникнення цивільних зобов'язань за укладеним договором оренди № 4 від 01.03.2000, підлягають аналізу положення статей 151 та 153 ЦК УРСР, за якими зобов'язання виникають з договору, який вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, якими є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду.

В даному випадку статтею 256 ЦК УРСР встановлювалося, що за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Таким чином, за цією статтею істотними умовами договору найму визнавалися предмет найму, його строк та розмір плати.

Водночас, додаткові істотні умови договору оренди комунального майна були встановлені приписами статті 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна № 2269-XII від 10.04.1992 в редакції станом на 01.03.2000. За цією статтею істотними умовами договору оренди визнавалися: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Поряд з цим, за статтею 11 Закону оцінка об'єкта оренди, яка передує укладенню договору оренди, здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, а за статтею 19 орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, а методика розрахунку та порядок використання орендної плати визначаються органами місцевого самоврядування для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.

На підставі викладеного суд констатує, що договір № 4 від 01.03.2000 не містить в собі істотних умов, які були передбачені чинним на час його укладення законодавством, а саме:

- орендної плати з урахуванням її індексації;

- порядку використання амортизаційних відрахувань;

- відновлення орендованого майна та умови його повернення;

- виконання зобов'язань;

- відповідальності сторін;

- страхування орендарем взятого ним в оренду майна;

- обов'язків сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна;

Враховуючи, що договір оренди № 4 від 01.20.2000 діяв і після набрання чинності Господарського кодексу України, суд зазначає, що згідно з пунктами 1 та 4 Прикінцевих положень ГК України (цей Кодекс набрав чинності з 01.01.2004) до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати після набрання чинності цими положеннями.

В свою чергу, відповідно до приписів частини 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, а за частиною 6 цієї ж статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Статтею 284 ГК України безпосередньо передбачені істотні умови такого договору, а саме ними є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки договір № 4 діяв і після набрання чинності ГК України, його умови повинні відповідати наявним законодавчим приписам, серед яких обов'язковість істотних умов договору оренди.

В даному випадку договір № 4 не містить в собі таких істотних умов, як: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); орендну плату з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

За таких обставин договір № 4 від 01.03.2000 не містить в собі названих вище істотних умов, які є обов'язковими за статтею 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна № 2269-XII від 10.04.1992 (в редакції станом на 01.03.2000) та за статтею 284 ГК України, а тому є неукладеним, оскільки у відповідності до частини 1 статті 12 названого Закону договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Аналогічне сприйняття правових приписів наведене в пунктах 2.6. постанов Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна , та від 29.05.2013 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , за якими лише за наявності у договорі істотних умов, якщо їх не врегульовано чинним законодавством, договір оренди майна можна вважати укладеним, а відсутність у договір тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення.

Визначаючи право позивача на звернення до суду з даним позовом в частині вимог, які витікають з договору № 4, який підписувався іншою юридичною особою - Зеленівською селищною радою, суд зазначає, що статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно зі статтею 16 того ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права.

Так, за статтею 15 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції, яка діє на даний час) у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов'язки за договором оренди.

В даному випадку позивач є власником майна, яке було предметом договору № 4, а тому саме йому належать права, щодо витікають з користування цим майном.

Аналізуючи наявність зобов'язань відповідача щодо сплати заявлених позивачем до стягнення сум орендної плати та витрат, пов'язаних з утриманням приміщення, в контексті наявності таких зобов'язань за діючим законодавством, суд зазначає, що у відповідності до приписів статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Частиною 1 статті 174 того ж Кодексу встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати серед іншого з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а за частиною 1 статті 175 майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 180, 181 ГК України встановлені загальні правила щодо укладення господарських договорів. Зокрема, господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами, при цьому допускається укладення договорів у спрощений спосіб, в тому числі шляхом обміну листами, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, та і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, в даному випадку, з огляду на відсутність укладених та підписаних обома сторонами господарських договорів щодо оренди майна та відшкодування витрат на утримання майна, оскільки за договором № 4 від 01.03.2000 не виникли жодні цивільні права та обов'язки, а договори № 5 від 01.01.2015, № 8 від 01.01.2016 і № 8 від 01.01.2017 не підписані відповідачем, суд констатує, що між сторонами не виникли відповідні господарські зобов'язання з оплати орендної плати та витрат на утримання майна.

Судом також враховується, що акти виконаних робіт про надання послуг з водопостачання, водовідведення та охорони приміщення, які перелічені вище, не мають підписів відповідача, а тому не можуть сприйматися як підтвердження наявності зобов'язань відповідача по оплаті вартості послуг, а більш того в акті звірки взаємних розрахунків від 01.09.2017 сторони відобразили заборгованість відповідача в розмірі 25276,86 грн та пов'язали її з договором оренди № 4 від 01.03.2000, а не окремими договорами на відшкодування витрат з утримання приміщень, які були додані позивачем до позову.

За таких обставин, позивачем не доведено наявності договірних відносин з відповідачем та його зобов'язань щодо сплати заявлених до стягнення сум, у зв'язку з чим заперечення відповідача відносно оренди приміщення меншої площі, неправомірної індексації орендної плати у 2016 році та наявності зустрічної заборгованості позивача за виконані роботи по будівництву телефонної мережі до уваги судом не приймаються, оскільки вони не стосуються вказаних вище обставин.

На підставі викладеного та за результатами оцінки доказів, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у відповідності до приписів статті 49 ГПК України суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 1600 грн відноситься на нього.

Враховуючи вказані правові норми та керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення підписане - 22.11.2017

Суддя М.К. Закурін