Рішення

від 21.11.2017 по справі 910/14784/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2017Справа №910/14784/17

За позовом Підприємство з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія"

до Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал"

про визнання недійсною додаткової угоди до договору та про визнання недійсним акту прийому-передачі приміщень

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Курочкін О.О. за довіреністю б/н від 30.07.2017

від відповідача: не з'явився

від третьої особи-1: Куцький Д.В. за довіреністю б/н від 26.10.2017

від третьої особи-2: Куцький Д.В. за довіреністю № 130/С від 09.11.2017

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Підприємство з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" (відповідач) про визнання недійсною Додаткової угоди від 04.01.2015 до Договору оренди № 1/11 від 01.11.2006 та про визнання недійсним акту прийому-передачі приміщень від 04.01.2015 до Договору оренди № 1/11 від 01.11.2006.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що від імені позивача та відповідача спірна додаткова угода була підписана особами, які не мали достатніх повноважень на її підписання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 порушено провадження у справі № 910/14874/17, розгляд справи призначено на 25.09.2017 о 11:50 год.

19.09.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява, якою відповідач повідомив суд про визнання ним позовних вимог та просив задовольнити позовні вимоги Підприємства з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія" у повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 25.09.2017, представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання 25.09.2017 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Заява відповідача про визнання ним позовних вимог буде розглянута в наступному судовому засіданні.

В судовому засіданні 25.09.2017 представник позивача подав заяву, якою повідомив суд про відсутність у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, справи зі спору між позивачем та відповідачем про той же предмет і з тих же підстав та відсутність рішення цих органів з такого спору. Заява залучена судом до матеріалів справи та передана до відділу діловодства суду для реєстрації.

В судовому засіданні 25.09.2017 представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання залучено судом до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

В судовому засіданні 25.09.2017 представник позивача подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання позивача про продовження строку вирішення спору судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи нез'явлення представника відповідача в судове засідання, клопотання позивача про продовження строку вирішення спору та положення п.п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 25.09.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, відкладено розгляд справи на 06.11.17 о 14:40 год.

В судове засідання, призначене на 06.11.2017, представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання 06.11.2017 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Розгляд справи в судовому засіданні 06.11.2017 здійснювався за участю представника Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" Куцького Д.В.

В судовому засіданні, призначеному на 06.11.2017, представник Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог та зазначив, що саме Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" є власником спірного майна, а тому рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк".

Враховуючи вищезазначене та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 06.11.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2017 відкладено розгляд справи на 13.11.2017 о 16:00 год.

13.11.2017 через відділ діловодства суду від Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" надійшла заява, відповідно до якої представник Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" просив суд залучити Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" до участі у справі № 910/14784/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, у задоволенні позову відмовити повністю.

13.11.2017 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" надійшла заява, відповідно до якої представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" просив суд залучити Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" до участі у справі № 910/14784/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, у задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання, призначене на 13.11.2017, представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання 13.11.2017 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Розгляд справи в судовому засіданні 13.11.2017 здійснювався за участю представника Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" Куцького Д.В.

В судовому засіданні, призначеному на 13.11.2017, здійснювався розгляд заяв Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал", поданих 13.11.2017 через відділ діловодства суду, про залучення Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Представник Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" Куцький Д.В. в судовому засіданні 13.11.2017 зазначені заяви Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" підтримав та зазначив, що рішення у справі № 910/14784/17 може вплинути на права Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал", оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" є власником нежитлового приміщення (яке є об'єктом оренди за спірним договором оренди № 1/11 від 01.11.2006), на підставі Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, що укладається на підставі застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в іпотечному договорі від 13.02.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал".

Представник позивача в судовому засіданні 13.11.2017 проти задоволення заяв Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал", поданих 13.11.2017 через відділ діловодства суду, не заперечував.

Заслухавши пояснення представника Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" Куцького Д.В. та представника позивача, дослідивши матеріали справи, враховуючи положення ст. 27 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Враховуючи необхідність залучення до участі у справі третіх осіб та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 13.11.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2017 відкладено розгляд справи на 21.11.2017 о 12:30 год., залучено до участі у справі в якості третьої особи-1 та третьої особи-2, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - відповідно Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ОТП Капітал".

20.11.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява з доказами направлення позовної заяви і доданих до неї документів третім особам-1, 2.

В судове засідання, призначене на 21.11.2017, представники позивача та третіх осіб-1, 2 з'явилися.

Представник відповідача в судове засідання 21.11.2017 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленням про вручення поштових відправлень з ухвалами суду уповноваженому представнику відповідача.

Згідно п.п. 3.9 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Відповідно до абз. 1 п.п. 3.9.2 п. 3 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні 06.11.2017. При цьому судом враховано, що згідно заяви, поданої 19.09.2017 через відділ діловодства суду, відповідач визнав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 06.11.2017 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 21.11.2017 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник третіх осіб-1,2 в судовому засіданні 21.11.2017 надав усні пояснення по суті спору, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, при цьому посилався на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 910/19282/15, яким встановлено, що договір оренди № 1/11 від 01.11.2006, укладений між Приватним підприємством "Проектно-конструкторське бюро" та Підприємством з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія", розірвано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 21.11.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб-1, 2, оглянувши оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.11.2006 року між Приватним підприємством "Проектно-конструкторське бюро" (орендодавець, відповідач) та Підприємством з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія" (оренда, позивач) було укладеного Договір оренди № 1/11 (далі - Договір оренди), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає у строкове платне користування орендарю, а орендар зобов'язується прийняти нежитлове приміщення загальною площею 223,70 кв. м., що знаходиться за адресою: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, будинок 5 (далі - об'єкт оренди).

Відповідно до п. 1.2 Договору оренди нежитлове приміщення належить орендодавцю (відповідачеві) на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу будівлі шляхом викупу, посвідченого Державним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. 06 березня 2003 року за реєстровим № 671, зареєстрованим в реєстрі прав власності на нерухоме майно Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна 19.03.2003 року за реєстровим № 5594-к в книзі 69-П-271.

Відповідно до п. 3.1. Договору оренди термін дії оренди складає 3 роки, а саме до 01 жовтня 2009 року. Водночас, згідно п. 3.2. Договору оренди сторони узгодили, що якщо за 3 місяці до спливу строку оренди жодна з сторін письмово не заявила про небажання продовжувати договір, договір вважається продовженим на тих самих умовах і на той самий строк.

Враховуючи, що сторони Договору оренди не заявляли одна одній про розірвання Договору в порядку п. 3.2 Договору, Договір оренди вважається продовженим на кожні три роки - з 01.10.2009 по 01.10.2012, з 01.10.2012 по 01.10.2015 року, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

04.01.2015 орендодавцем (відповідачем) в особі ОСОБА_5, що діяла на підставі довіреності від 03.01.2015, та орендарем (позивачем) в особі Генерального директора ОСОБА_9, що діяла на підставі Статуту, було укладено Додаткову угоду до Договору оренди (далі - Додаткова угода), відповідно до якої сторони розірвали Договір оренди за згодою сторін (п. 1 Додаткової угоди), узгодивши, що дана угода набирає чинності з 04.01.2015 (п. 3 Додаткової угоди).

04.01.2015 орендодавець (відповідач) в особі ОСОБА_5, що діяла на підставі довіреності від 03.01.2015, та орендар (позивач) в особі Генерального директора ОСОБА_9, що діяла на підставі Статуту, підписали Акт прийому-передачі приміщень від 04.01.2015 до Договору оренди № 1/11 від 01.11.2006 (далі - Акт прийому-передачі приміщення), згідно якого засвідчили, що у зв'язку з розірванням Договору оренди за згодою сторін, орендар повернув, а орендодавець прийняв нежитлове приміщення загальною площею 223,70 кв. м., що знаходиться за адресою: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, будинок 5.

Позивач вважає, що Додаткова угода до Договору оренди від імені позивача та відповідача підписана особами, які не мали достатніх повноважень на її підписання, а отже, вказана Додаткова угода не відповідає положенням Закону та суперечить внутрішній волі сторін, що є підставою для визнання такої додаткової угоди недійсною.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) також визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно абз. 4 п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами і доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як зазначено в абз. 1 п.п. 3.3 п. 3 вищенаведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013, у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Пленум Вищого господарського суду України в абз. 2-4 п. 3.3 п. 3 вищенаведеної постанови № 11 від 29.05.2013 також вказав, що вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Судом встановлено, що спірну Додаткову угоду від 04.01.2015 до Договору оренди з боку позивача (орендаря) укладено Генеральним директором ОСОБА_9, що діяла на підставі Статуту.

На момент укладення вказаної Додаткової угоди ОСОБА_9 була як керівником позивача - Підприємства з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія", так і керівником відповідача - Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро".

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що 27.03.1994 ОСОБА_7 створено Підприємство з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія".

Згідно наказу № 3 від 06.05.1997 ОСОБА_7 призначив Генеральним директором Підприємства з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія" ОСОБА_9.

24.07.1997 ОСОБА_8 створено Приватне підприємство "Проектно-конструкторське бюро", яка одноосібно стала власником та керівником вказаного підприємства.

З матеріалів справи також вбачається, що 06.05.1997 між ОСОБА_7, як власником Підприємства з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія" (далі - Орган управління, Власник), та громадянкою ОСОБА_8 (далі - Керівник) було укладено Контракт на управління підприємством (далі - Контракт), яким були врегульовані права і обов'язки між Керівником підприємства та Власником підприємства.

Відповідно до п. 1. Контракту, за цим Контрактом Керівник зобов'язується здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його прибуткову діяльність, ефективне використання і зберігання закріпленого за підприємством майна, а Орган управління зобов'язується створити належні умови для роботи Керівника, виплачувати йому грошову винагороду і надавати соціально-побутові блага.

Згідно п. 3 Контракту Керівник є повноважним представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, обов'язків, передбачених актами законодавства стосовно підприємства, статутом підприємства, іншими нормативними документами.

Керівник в своїй діяльності підзвітний Власнику у межах, встановлених чинним законодавством, статутом підприємства та цим Контрактом (п. 5 Контракту).

Пунктом 10 Контракту визначено права, які має Керівник, зокрема, право укладати господарські та інші угоди.

Відповідно до п. 22. Контакту цей Контакт діє з 08.06.1997 року по 06.05.2002 року.

Додатковою угодою № 1 від 05.02.2002 року до Контракту сторони погодили внести зміни до п. 22 та викласти його в наступній редакції: "Цей контракт діє з 08.06.1997 року по 06.05.2027 року".

Крім того, станом на час укладення спірної Додаткової угоди відносини між засновником Підприємства з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія" (позивача) - ОСОБА_7 (що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) та Генеральним директором позивача ОСОБА_8 регулювались Статутом Підприємства з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія", затвердженим засновником ОСОБА_7 11.06.2002 (далі - Статут).

Відповідно до п. 10.1 Статуту управління підприємством здійснюється засновником, а відповідно до п. 10.2 Статуту визначено перелік повноважень, які належать до виняткової компетенції засновника.

Так, згідно п.п. 10.2.7 п. 10.2. Статуту до виняткової компетенції засновника належить затвердження договорів, укладених на суму вище еквівалентної 200 доларів США.

Зважаючи на наведене, директор Підприємства з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія" (позивача) ОСОБА_9 повинна була погодити підписання спірної Додаткової угоди про розірвання Договору оренди з засновником позивача - ОСОБА_7, який мав затвердити таку угоду.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, спірна Додаткова угода до Договору оренди не затверджена засновником позивача, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Наведене, в свою чергу, свідчить, що ОСОБА_9 як Генеральний директор позивача на момент підписання спірної Додаткової угоди не мала належних повноважень на підписання такої угоди про розірвання Договору оренду.

Судом також встановлено, що спірну Додаткову угоду від 04.01.2015 до Договору оренди з боку відповідача (орендодавця) укладено ОСОБА_5, що діяла на підставі довіреності від 03.01.2015.

Як зазначив позивач, оригінал або належним чином засвідчена копія вищевказаної довіреності від 03.01.2015, у нього відсутні.

Водночас, згідно поданої 19.09.2017 через відділ діловодства суду заяви про визнання позовних вимог, відповідач підтвердив, що ОСОБА_9, як посадова особа - керівник обох суб'єктів господарювання (позивача та відповідача) на момент підписання спірної Додаткової угоди не мала належних повноважень на розірвання відповідного Договору оренди та не видавала довіреності ОСОБА_5 на підписання такої угоди від імені Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" (відповідача). Відповідач також підтвердив, що ОСОБА_9 була обізнана про відсутність такої довіреності.

Приписами ст. 237 ЦК України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до ч.ч 1, 3 якої представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник від імені особи, яку він представляє, здійснює тільки певні юридичні дії внаслідок повноваження. Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь - якого представництва.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Згідно ч. 1 ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається и органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Зважаючи на наведені норми та з огляду на те, що директор відповідача ОСОБА_9 не видавала ОСОБА_5 довіреності на підписання Додаткової угоди до Договору оренди від імені відповідача, суд дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_5В, повноважень на підписання Додаткової угоди до Договору оренди.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що спірна Додаткова угода була підписана особами, які не мали достатніх повноважень на її підписання. Отже, в силу приписів частини 1 статті 215 ЦК України наявні підстави для визнання Додаткової угоди від 04.01.2015 до Договору оренди № 1/11 від 01.11.2006 недійсною.

При цьому судом враховано, що згідно поданої 19.09.2017 через відділ діловодства суду заяви відповідач визнав позов у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Судом встановлено, що вищезазначені дії відповідача щодо визнання позову не суперечать законодавству, а також не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Водночас, суд відхиляє як безпідставні доводи представника третіх осіб-1,2, який заперечував проти задоволення позову, посилаючись, зокрема, на встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 910/19282/15 (суддя Селівон А.М.) факт розірвання 04.01.2015 Договору оренди № 1/11 від 01.11.2006, укладеного між Приватним підприємством "Проектно-конструкторське бюро" та Підприємством з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія". При цьому суд виходив з того, що такий факт, встановлений наведеним рішенням суду, яке набрало законної сили, не впливає на суть вирішення спору у даній справі № 910/14784/17, предметом якої є вимога, зокрема, про визнання недійсною Додаткової угоди від 04.01.2015 до Договору оренди № 1/11 від 01.11.2006, якою сторони розірвали вказаний договір оренди за згодою сторін .

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб-1, 2, оцінюючи подані суду докази та за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку що позовні вимоги Підприємства з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія" в частині визнання недійсною Додаткової угоди від 04.01.2015 до Договору оренди № 1/11 від 01.11.2006 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним Акту прийому-передачі приміщень від 04.01.2015 до Договору оренди № 1/11 від 01.11.2006.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в наведеній частині з огляду на таке.

Згідно з ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Також, згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Аналогічний припис містить ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, законодавець визначив, що цивільне право або охоронюваний законом інтерес можуть бути захищені судом не будь-яким способом, а тільки тим, що передбачений договором чи законом.

З огляду на положення вищезазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Водночас, предмет даного позову в частині визнання недійсним Акту прийому-передачі приміщень від 04.01.2015 до Договору оренди № 1/11 від 01.11.2006 - не передбачений як спосіб захисту чинним законодавством, що позбавляє суд можливості захистити права позивача.

При цьому суд зазначає, що спірний акт прийому-передачі приміщень не є правочином з огляду на таке.

Статтею 202 ЦК України визначено поняття та види правочинів, а саме: правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори); одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами; односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила; односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами; дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.ч. 1-4 ст. 202 ЦК України).

Акт прийому-передачі приміщень від 04.01.2015 до Договору оренди № 1/11 від 01.11.2006 за своєю правовою природою не є правочином, оскільки за змістом статті 202 ЦК України такий акт сам по собі не породжує, не змінює і не припиняє обов'язків та прав сторін, а лише засвідчує певний факт, зокрема, прийому-передачі (повернення) нежитлового приміщення за Договором оренди № 1/11 від 01.11.2006. Документом, що породжує права та обов'язки за вказаним актом є Договір оренди № 1/11 від 01.11.2006.

Крім того, повернення нежитлового приміщення, засвідчене спірним актом, здійснювалось у зв'язку із розірванням Договору оренди згідно Додаткової угоди від 04.01.2015, яка визнана судом недійсною.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені Підприємством з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія" позовні вимоги в частині визнання недійсним Акту прийому-передачі приміщень від 04.01.2015 до Договору оренди № 1/11 від 01.11.2006 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір відповідно до приписів статті 49 ГПК України покладається пропорційно на позивача та відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 22, 27, 32, 33, 34, 44, 49, 78, ст.ст. 82 - 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсною Додаткову угоду від 04.01.2015 до Договору оренди № 1/11 від 01.11.2006, який укладено між Приватним підприємством "Проектно-конструкторське бюро" (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 5; ідентифікаційний код 05416633) та Підприємством з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія" (04053, м. Київ, вул. Узвіз Кудрявський, будинок 5-Б; ідентифікаційний код 20017149).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Проектно-конструкторське бюро" (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 5; ідентифікаційний код 05416633) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями "Сан Ремо Стайл Італія" (04053, м. Київ, вул. Узвіз Кудрявський, будинок 5-Б; ідентифікаційний код 20017149) судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одну тисячу гривень 00 коп.).

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.11.2017.

Суддя Гумега О.В.