Рішення

від 20.11.2017 по справі 911/2843/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" листопада 2017 р.                                         Справа № 911/2843/17

За позовом Приватного малого підприємства "Автокомфорт", 09100, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Сухоярська, будинок 24 Л

до Приватного підприємства "Євродеталь", 09152, Київська обл., Білоцерківський район, село Трушки, вулиця Лесі Українки, будинок 27 А

про стягнення 6065,55 грн.

суддя Н.Г. Шевчук

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

суть спору:

Приватне мале підприємство "Автокомфорт" звернулось у господарський суд з позовом до Приватного підприємства "Євродеталь" про стягнення суми 6065,55грн, а саме: 2974,40 грн. основного боргу та 3091,15 грн. пені за період з 01.12.2013 по 10.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати отриманого від позивача товару за видатковими накладними №885 від 29.10.2013 та №968 від 03.12.2013.

Відповідач, який належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань, у судові засідання не з'явився, відзив на позов не надав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та заслухавши пояснення представника позивача, суд

встановив :

Приватне мале підприємство "Автокомфорт" поставило Приватному підприємству "Євродеталь" товар згідно підписаних та скріплених печатками сторін видаткових накладних №885 від 29.10.2013 на суму 5102,40 грн. і №968 від 03.12.2013 на суму 2872 грн. (т.1., арк.с. 10-11) та виставило рахунки на оплату вказаного товару №652 від 29.10.2013, №659 від 29.10.2013 та №1087 від 03.12.2013 (т.1., арк.с. 12-14).

Позивач стверджує, що відповідач за отриманий товар в повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 2974,40 грн., на підтвердження чого додає до позовної заяви виписки з власного банківського рахунку станом на 29.10.2013 (т.1., арк.с. 15).

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №4 від 09.09.2016 (т.1., арк.с. 16), в якій просив сплатити вищевказану заборгованість.

Проте відповідач на дану претензію належним чином не відреагував, залишок коштів за отриманий товар не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов‘язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Поряд з цим відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині першій цієї статті встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб. Відповідно до цього договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його і оплатити.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

Згідно з частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин першої та третьої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»

Як зазначено у статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Враховуючи, що заборгованість за поставлений товар час прийняття рішення відповідачем не погашена, докази оплати отриманого відповідачем товару відсутні, а розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 2974,40 грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню в повному обсязі.

Окрім стягнення суми основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення 3091,15 грн. пені за період з 01.12.2013 по 10.11.2016.

Згідно частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою є грошова сума або інше майно, як боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при чому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З наведеного випливає, що обов'язковою умовою виникнення права на нарахування пені є погодження сторонами та викладення в письмовому договорі умови про забезпечення виконання зобов'язання неустойкою у вигляді пені, підстав для її застосування, розміру та умов її сплати.

Така позиція суду ґрунтується, в тому числі, і на положеннях абзаців третього та четвертого пункту 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, згідно яких, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

Оскільки у вчиненому сторонами правочині не встановлено права позивача на нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, а щодо правовідносин поставки відсутній спеціальний законодавчий акт, який встановлює відповідальність у зв'язку з неналежним виконанням покупцем своїх зобов'язань з оплати поставленого товару, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3091,15 грн. пені за період з 01.12.2013 по 10.11.2016.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2974,40 грн. боргу за поставлений товар. В іншій частині позовних вимог підстави для задоволення відсутні.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судом покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Євродеталь" (код 38401081 ) на користь Приватного малого підприємства "Автокомфорт" (код 25301352) – 2974 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 40 коп. основного боргу та 784 (сімсот вісімдесят чотири) грн. 60 коп. судового збору.

3. В іншій частині вимог у позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                               Н.Г. Шевчук

Повне рішення складене і підписане 23.11.2017.