Рішення

від 20.11.2017 по справі 922/3602/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2017 р.Справа № 922/3602/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Содружество", м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Міра", м. Харків про стягнення 8325,82 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довю б/н від 14.11.2017р.)

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Содружество", м. Дніпро (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Міра", м. Харків (далі за текстом - відповідач) 8325,82 грн., з яких:

8184,55 грн. основного боргу;

141,27 грн. 3% річних.

Позов обґрунтовано з посиланням на неповне та несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачем товару за видатковими накладними № 1628, 1629, 1630 від 13.03.2017 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.10.2017 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.11.2017 р.

Відповідач відзиву на позов не надав.

На судове засідання 20.11.2017 р. прибув представник позивача, який просить суд вимоги, викладені в позовній заяві, задовольнити в повному обсязі.

Відповідач на судове засідання 20.11.2017 р. свого уповноваженого представника не направив, про причини неприбуття представника не повідомив.

В пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , зокрема зазначено, що Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Суд зазначає, що законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема, позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 ЦК України та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме, направлено на адресу його юридичну адресу копію ухвали від 24.10.2017 р.

Копія ухвали від 04.10.2017 р. повернулася на адресу суду з відміткою за закінченням терміну зберігання

Згідно з витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 20.11.2017 р., поштове відправлення з ухвалою від 04.10.2017 р. не вручене під час доставки 01.11.2017 р.

За таких обставин, в розумінні зазначених положень закону та відповідних роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також те, що неявка на судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за його відсутності, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, згідно з видатковими накладними № 1628, № 1629, № 1630 від 13.03.2017 р. позивач поставив відповідачу металопрокат на загальну суму 798833,64 грн.

Також позивач забезпечив доставку товару скориставшись послугами ТОВ "Транс-Скервіс-1" (договір транспортного перевезення №1102 від 11.02.2013 р., (а.с 29-33), ТТН №Р1628 від 13.03.2017 р. (а.с.28)) у заздалегідь обумовлений з відповідачем спосіб. Вартість наданих послуг доставки склала 8000 грн.

Матеріали справи також свідчать, що з метою оплати поставленого товару та наданих послуг позивач попередньо виставив відповідачу відповідні рахунки-фактури № С-0002319 від 17.02.2017 р. № С-0002331 від 17.02.2017 р., № С-0000332 від 12.01.2017 р. (на поставлений товар), та С-0003513 від 13.03.2017 р., № С-0002582 від 22.02.2017 р. (на відшкодування послуг з перевезення).

Суд констатує, що вартість та кількість фактично поставленого позивачем товару за видатковими накладними № 1628, № 1629, № 1630 від 13.03.2017 р. відрізняється від вартості та кількості товару, зазначеного в рахунках-фактурах фактури № С-0002319 від 17.02.2017 р. № С-0002331 від 17.02.2017 р., № С-0000332 від 12.01.2017 р.

Відповідач, отримавши відповідний товар повністю оплатив вартість послуг з перевезення, однак не повністю сплатив вартість фактично поставленого позивачем товару за накладними № 1628, № 1629, № 1630 від 13.03.2017 р. його борг перед позивачем становить 8184,55 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію вих.. № 1582 від 07.09.2017 р. з вимогою сплатити існуючий борг в розмірі 8184,55 грн.

Проте, відповідач вимог зазначених в претензії не виконав, та існуючий борг не сплатив.

Зазначені обставини стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов'язань позивачем на підставі ст. 625 ЦК України також нараховано до стягнення з відповідача 141,27 грн. 3% річних за період прострочення з 14.03.2017 р. по 10.10.2017 р.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений металопрокат за накладними № 1628, № 1629, № 1630 від 13.03.2017 р. в сумі 8184,55 грн. підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростований.

Зобов'язання з оплати отриманого металопрокату в силу положень ст. 530, 692 ЦК України виник у відповідача з моменту його отримання від позивача за вищевказаними накладними.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати існуючого боргу в повному обсязі, а представник позивача в судовому засіданні зазначає, що зазначена в позові сума боргу є несплаченою, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 8184,55 грн. заборгованості.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань зі сплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних за таке прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних суд приходить до висновку про його часткову арифметичну невірність Разом з тим враховуючи, що в силу положень ст. 83 ГПК України суд при винесенні рішення позбавлений права виходити за межі позовних вимог без мотивованого клопотання сторони, і такого клопотання на адресу суду не надходило, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 141,27 грн. річних.

Крім того, з урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню судовий збір в сумі 1600 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Міра" (адреса: 61017, м. Харків, вул. Котлова, буд. 168; код ЄДРПОУ: 39226171) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Содружество" (адреса: 49127, м. Дніпро, вул.Гаванська,17-б, офіс 15-16; код ЄДРПОУ: 34245231)

8184,55 грн. основного боргу;

141,27 грн. 3% річних;

1600,00 грн. судового збору;

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.11.2017 р.

Суддя ОСОБА_2