Рішення

від 20.11.2017 по справі 914/1948/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2017р. Справа № 914/1948/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торгтехніка ПЛЮС , м.Вінниця,

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАСТ ПАК , м.Львів,

про стягнення 42 345, 71 грн.

В судове засідання з'явились:

від позивача: ОСОБА_1 - представник,

від відповідача: не з'явився.

Суддя Березяк Н.Є.

Секретар судового засідання Кравець О.І.

Суть спору : На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Товариством з обмеженою відповідальністю Торгтехніка ПЛЮС до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАСТ ПАК про стягнення 42 345, 71 грн.

Ухвалою суду від 25.09.2017 р. було порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 23.10.2017 р.

Причини відкладення розгляду справи було викладено в попередніх ухвалах суду.

В судовому засіданні 23.10.2017 року судом було оглянуто оригінали документів, які в належно завірених копіях долучені до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 20.11.2017 року позов підтримав, просив задоволити позовні вимоги з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні. Свої позовні вимоги обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частинні своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Відповідач в жодне судове засідання участь уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалами суду, які надсилались йому рекомендованою кореспонденцією. Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначено в п. 3.9.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року ( із змінами і доповненнями) Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Таким чином, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними доказами доданими до справи.

В судовому засіданні 20.11.2017 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

14 березня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгтехніка Плюс (надалі Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНС ПАК (надалі Покупець) укладено договір поставки № 20170314-15.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність покупця продукцію (надалі товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах цього договору.

Згідно п. 2.1 договору, найменування, кількість, асортимент товару та ціна за одиницю товару, що підлягає поставці, вказується в рахунках, видаткових накладних та специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору. Кількість товару, який поставляється, вказується в замовленні.

Відповідно до п. 2.4 договору, постачальник зобов'язується надати на кожну партію товару, яка замовлена покупцю, наступні документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну (2 примірника); товарно-транспортну накладну; документи, що підтверджують якість товару.

Щомісячно, не пізніше останнього числа місяця наступного за звітним, покупець зобов'язаний повернути продавцю по одному примірнику підписаних уповноваженою особою та скріплених печаткою оригіналів актів звірки, видаткових накладних, або в той же строк надати мотивовані заперечення. Відповідальність за невчасне повернення актів звірки, видаткових накладних покладається на покупця (п. 2.5).

На виконання умов договору постачальником було поставлено товар - гофроящики відповідно до видаткової накладної № 1428 від 29.04.2017 р. на загальну суму 139 045,30грн.

Згідно п. п. 4.2, 4.3 договору, зобов'язання покупця по оплаті поставленого товару вважається виконаним у день зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в накладних та/або рахунках на кожну партію Товару. Оплата проводиться протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару, згідно рахунку по платіжним реквізитам постачальника.

Як вбачається з зазначеного, покупець мав здійснити оплату поставленого товару не пізніше 12 травня 2017 року. Однак, оплата за поставлений товар не була здійснена в даний строк та в повному обсязі.

14 липня 2017 року на адресу покупця постачальник направив претензію № 109 від 12.07.2017 р. з вимогою оплатити зазначену в ній заборгованість. Дана претензія повернулась з відміткою - повернуто за закінченням терміну зберігання на поштовому відділенні зв'язку.

Постачальником виконано свої договірні зобов'язання та поставлено покупцю гофроящики на загальну суму 139 045,30 грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи видатковою накладною № 1428 від 29.03.2017 р., яка підписана та скріплена мокрими печатками сторін.

Однак, свої договірні зобов'язання покупець виконав не в повному обсязі оплативши за поставлений товар частково, що спричинило виникнення заборгованості в сумі 29 819,70грн. та стало підставою звернення з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані три відсотки річних в розмірі 694,70 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3 473,91 грн. Крім цього, відповідно до п.5.2 Договору, позивачем нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ яка складає 5 831,01 грн. та відповідно до п. 5.3 договору нараховано штраф у розмірі 2 % від вартості несвоєчасно оплачуваного товару в сумі 2 526,39 грн., які просить стягнути з відповідача.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №20170314-15, позивачем було поставлено товар - гофроящики відповідно до видаткової накладної № 1428 від 29.04.2017 р. на загальну суму 139 045,30грн.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. п. 4.2, 4.3 договору, зобов'язання покупця по оплаті поставленого товару вважається виконаним у день зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в накладних та/або рахунках на кожну партію Товару. Оплата проводиться протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару, згідно рахунку по платіжним реквізитам постачальника.

Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобов'язання відповідач виконав не в повному обсязі оплативши за поставлений товар частково та заборгувавши позивачу 29 819,70 грн. Дана заборгованість обґрунтована належними доказами, що знаходяться в матеріалах справи, відповідачем не спростована та підлягає до стягнення з останнього.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань позивачем за період з травня 2017 року по липень 2017 року нараховані інфляційні втрати в розмірі 3 476,91 грн. та три відсотки річник за період з 13.05.2017 року по 07.08.2017 року в розмірі 394,70 грн. Згідно проведеного судом перерахунку, за спірний період розмір трьох відсотків річних та інфляційних підлягає до стягнення з відповідача в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із ст. 230 Господарського кодексу України одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначити у договорі розмір санкції за прострочення виконання зобов'язання і строк їх нарахування. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами договору передбачено, що за несвоєчасну сплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на цей період, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення розрахунку (п.5.2 договору). При несвоєчасній оплаті поставленого товару покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 2 % вартості несвоєчасно оплаченого товару (п.5.3 договору).

За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань, позивачем нарахована пеня за період з 13.05.2017 року по 07.08.2017 року в розмірі 5 831,01 грн. Згідно проведеного судом перерахунку, за спірний період розмір пеня підлягає до стягнення в межах заявлених позовних вимог.

Що стосується стягнення штрафу, то слід зазначити наступне:

Згідно положень статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами договору, а саме пунктом 5.2 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктами 5.3 договору сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за те саме правопорушення - за несвоєчасну оплату поставленого товару.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строку виконання грошового зобов'язання свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (аналогічна позиція висвітлена в постанові Вищого господарського суду України від 12.10.2017 року у справі № 912/4176/16).

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за невиконання грошового зобов'язання є необґрунтовані і не підлягають до задоволення.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 р. якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідач в судове засідання не з'явився, позов не заперечив, доказів своєчасної оплати поставленого товару суду не надав, а відтак суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення частково.

Судові витрати слід віднести на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3,4,4 1 ,4 2 ,4 3 ,4 4 ;4 5 ,4 6 ,12,32,33,34,35,36,43,49,75,82,84,85 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАСТ ПАК (79013, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 40990295) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгтехніка ПЛЮС (21032, м.Вінниця, вул. Нечуя-Левицького, буд. 14, код ЄДРПОУ 40123732) - 29 819,70 грн. основного боргу, 5 831,01 грн. - пені, 3 473,91 грн. - інфляційних втрат, 694,70 грн. - три відсотки річних та 1 504,54 грн. - судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21.11.2017 року.

Суддя Березяк Н.Є.