Рішення

від 13.11.2017 по справі 910/15396/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2017№910/15396/17

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

до Публічного акціонерного товариства Державна акціонерна компанія

про стягнення 1 871,50 грн.

Суддя М.Є. Літвінова

Представники:

від позивача: Гаркавенко О.М. предст. за довір. №45 від 19.09.2017р.

від відповідача: не з'явились

Обставини справи:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Національна мережа аукціонних центрів про стягнення 1 871, 50 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.09.2017 було порушено провадження у справі № 910/15396/17, розгляд справи призначено на 09.10.2017 року.

28.09.2017 та 09.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для доручення до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання 09.10.2017 року не з'явився, своїх повноважних представників не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 01.11.2017 року.

В судове засідання 01.11.2017р. позивач та відповідач не з'явились, своїх представників не направили, про поважність причин не з'явлення суд не повідомили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.11.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 13.11.2017 року.

В судовому засіданні 13.11.2017р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити останні в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 13.11.2017 року не з'явився, своїх повноважних представників не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статті 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 13.11.2107р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.02.2017р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (надалі Позивач) та Публічним акціонерним товариством Державна акціонерна компанія Національна мережа аукціонних центрів (надалі Відповідач), було укладено Договір №13 про надання послуг з розроблення проекту землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору на Відповідача покладено обов'язок надати з дотриманням вимог законодавства комплекс послуг з розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (далі - технічна документація), на якій розташований об'єкт державної власності - нежитлова будівля комбінату побутового обслуговування загальною площею 93,0 кв.м., що обліковується на балансі СТОВ Первомайська птахофабрика , за адресою: Донецька область, Нікольський (Володарський) район, с. Тополине, вул. Шкільна, буд. 13, а Замовник (Позивач) прийняти та сплатити надані послуги. Розмір земельної ділянки визначається у ході робіт із землеустрою. Підстава для замовлення послуг із землеустрою: наказ ФДМУ від 11.03.2010р. №324, зі змінами, наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 02.07.2016р. №00595, вимоги п. 6 ст. 120 Земельного кодексу України та п. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до завдань, документи і матеріали, що повинні бути представлені за результатами наданих послуг:

- витяг з Державного земельного кадастру про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці.

Відповідно до п. 4.1. Договору, загальний строк надання послуг становить 83 (вісімдесят три) календарних дні з моменту укладання Договору.

Позивач листом від 11.05.2017р. №11-10-02434 повідомив Відповідача про те, що строк надання послуг за Договором №13 від 20.02.2017р. спливає 14 травня 2017 року та просив повідомити про стан виконання зобов'язань.

Відповідачем було надано відповідь від 22.05.2017р. №101, в якій останній зазначив, про затягування виконання договірних зобов'язань з боку Філії Донецький аукціонний центр ПАТ ДАК НАМЦ , яка до того ж не є в ні управленою стороною за Договором №13, а ні учасником спірних правовідносин, та просив розглянути питання щодо переукладання договору з Головним підприємством ПАТ НАМЦ . Оскільки виконавцем по зазначеному договору виступило безпосередньо ПАТ ДАК НМАЦ .

Позивачем було прийнято рішення про розірвання Договору №13 від 20.02.2017р. з Відповідачем, на підставі чого було видано наказ від 15.06.2017р. №00484 щодо розірвання Договору №13 від 20.02.2017р.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України, п. 9.3. Договору №13 від 20.02. 2017р. Позивач листом від 15.06.2017р. №11-10-03169, який було отримано відповідачем 11.07.2017р., направила для підписання на адресу відповідача два примірника договору про розірвання Договору №13 від 20.02.2017р., та вимогою сплатити пеню в розмірі 1263,50 грн.

Відповідач листом від 17.07.2017р. №141 Відповідач направив Позивачу підписаний зі свого боку договір про розірвання датований 17 липня 2017р.

Як стверджує позивач, відповідачем були порушені умови Договору та не виконано взяті на себе зобов'язання визначені п. 1.1. Договору.

Відповідно до п. 5.2. Договору №13 від 20.02.2017р. за порушення строків, визначених календарним планом надання послуг, з виконавця стягується пеня в розмірі 0,1 % суми договору за кожен день прострочення.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язань за Договором, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню за порушення строків надання послуг.

Враховуючи наведене, а також те, що Договір було розірвано за погодженням сторін, позивачем за період з 07.03.2017р. по 17.07.2017 та за період з 15.05.2017р. по 17.07.2017р. була нарахована пеня на загальну суму 1871,50 грн. згідно наданого розрахунку.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір №13 від 20.02.2017 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось судом, у пунктах 4.1, 4.2 Договору сторони погодили, що загальний строк надання послуг становить 83 календарні дні з моменту укладення договору. Строки надання послуг по кожному окремому етапу визначені в календарному плані.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов Договору, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем зобов'язань, щодо порушення яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем, який представника у судове засідання не направив, відзив на позовну заяву не надав, не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів надання послуг за Договором №13 від 20.02.2017 у встановлені сторонами строки.

При цьому, згідно з п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У пункті 5.2 Договору сторони встановили, що за порушення строків, визначених календарним планом надання послуг, з виконавця стягується пеня в розмірі 0,1% суми договору за кожний день прострочення.

Тобто розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 Цивільного кодексу України відповідає поняттю пеня .

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом України у постанові від 08.02.2017 у справі №910/29752/15.

Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з надання послуг не виконано, чим допущено прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі, передбаченому пунктом 5.2 Договору.

При перевірці наданого позивачем розрахунку судом встановлено, що позивачем було нараховано пеню окремо за кожним етапом надання послуг, які визначені календарним планом, а саме за порушення строку виконання І етапу за період з 21.02.2017 по 06.03.2017 на суму 1263,50 грн. та за порушення строку виконання ІІ етапу за період з 07.03.2017 по 14.05.2017 на суму 608,00 грн.

Однак, такий розрахунок не узгоджується зі змістом пункту 5.2 Договору, яким передбачено нарахування пені за порушення строків, визначених календарним планом надання послуг в розмірі 0,1% суми договору за кожний день прострочення .

При цьому, господарський суд виходить з того, що сторони погодили саме строки виконання кожного етапу, а не терміни (календарні дати), і передбачили, що послуги по двом етапам надаються послідовно і безперервно протягом 83 календарних днів. Відтак, порушення І етапу календарного плану безумовно тягне за собою порушення строків виконання ІІ етапу. Таким чином, приймаючи до уваги, що сума пені за 1 день прострочення є фіксованою, у даному випадку визначальним є сам факт прострочення, а нарахування пені за період з 15.05.2017 по 17.07.2017 в подвійному розмірі є безпідставним.

За перерахунком суду, приймаючи до уваги визначену позивачем кінцеву дату періоду прострочення, сума пені за порушення відповідачем строків, визначених календарним планом надання послуг за договором №13 від 20.02.2017, за період з 07.03.2017 по 17.07.2017 становить 1263,50 грн. (9500,00 грн. х 0,1% х 133 дні = 1263,50 грн.).

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та стягнення з Публічного акціонерного товариства Державної акціонерної компанії Національна мережа аукціонних центрів пені в сумі 1 263,50 грн.

Витрати по оплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Державної акціонерної компанії Національна мережа аукціонних центрів (02660, м. Київ, вул. Євгена Сверcтюка, б. 15; ідентифікаційний код 21847509) в доход державного бюджету України (р/р 352216050011314, код бюджетної класифікації 22080100, отримувач ДКСУ, ідентифікаційний код 13511245, МФО 820172) 1263,50 грн. (одна тисяча двісті шістдесят три гривні 50 коп.) пені, 992,00 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 00 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Повне рішення складено 20.11.2017.

Суддя М.Є. Літвінова