Рішення

від 22.11.2017 по справі 482/1528/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №482/1528/16-ц 22.11.2017 22.11.2017 22.11.2017

Справа № 482/1528/16-ц Головуючий першої інстанції Баранкевич В.О.

Провадження № 22ц/784/2388/17 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю: представників позивачки - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю ім. Т.Г. Шевченка на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2017 року за позовом ОСОБА_5 до Товариства з додатковою відповідальністю ім. Т.Г. Шевченка (надалі - ТзДВ ім. Т.Г. Шевченка) про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним ,-

В С Т А Н О В И Л А:

31 жовтня 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ТзДВ ім. Т.Г. Шевченка про визнання договору оренди земельної ділянки, укладеного 1 лютого 2005 року недійсним.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 1 лютого 2015 року між Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством ім. Т.Г. Шевченка, правонаступником якого є ТзДВ ім. Т.Г. Шевченка та її матір'ю - ОСОБА_6 , було укладено договір оренди земельної ділянки площею 6,5 га, належної останній на праві власності.

1 липня 2005 року ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, до спадкового майна якої входила зазначена земельна ділянка. Вона успадкувала право власності на цю земельну ділянку, про що 10 липня 2006 року їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

Влітку 2015 року після отримання копії зазначеного договору оренди, вона дізналася, що спірний договір було зареєстровано у Державному підприємстві Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам лише 27 січня 2006 року, тобто після смерті її матері ОСОБА_6

Зазначені обставини, на її думку, свідчать про недійсність цього договору оренди землі, оскільки відповідач користується належною їй на праві власності земельною ділянкою без законних на те підстав.

Крім того, станом на час подачі позову, строк дії зазначеного договору оренди скінчився, однак відповідач намагається продовжити дії спірного договору оренди.

Посилаючись на ці обставини та положення ст. 215 ЦК України, ОСОБА_5 просила суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений 1 лютого 2005 року та зареєстрований у Державному підприємстві Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам 27 січня 2006 року за № 040601900079.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені в повному обсязі. Визнано недійсним спірний договір оренди земельної ділянки та стягнуто з ТзДВ ім. Т.Г. Шевченка на користь ОСОБА_5 580 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ТзДВ ім. Т.Г. Шевченка просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції дійшов висновку, що державну реєстрацію спірного договору оренди землі було проведено 27 січня 2006 року після смерті орендодавця ОСОБА_6, а тому договір оренди землі є недійсним.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі .

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної відповідальності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Право чин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ст.ст. 12, 14, 19 Закону України Про оренду землі (надалі - Закон) договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку у відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 15 Закону, в редакції чинній на момент укладання договору, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст.ст. 4-6, 11, 17, 19 Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку належала земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 6,5 га, розташована на території Новоодеської міської ради (а.с. 10).

1 лютого 2005 року Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством ім. Т.Г. Шевченка (далі - СЗАТ ім. Т.Г. Шевченка), правонаступником якого є ТзДВ ім. Т.Г. Шевченка, було укладено договір оренди земельної ділянки, за яким орендодавець ОСОБА_6 передала в оренду строком на 10 років орендарю - СЗАТ ім. Шевченко належну їй на праві власності спірну земельну ділянку (а.с. 4-7).

Того ж числа, вказана земельна ділянка була передана СЗАТ ім. Т.Г. Шевченка, що підтверджує акт приймання-передачі земельної ділянки (а.с. 9).

1 липня 2005 року ОСОБА_6 померла (а.с. 52 зворот).

27 січня 2006 року зазначений договір оренди зареєстрований у Державному підприємстві Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам за № 040601900079 (а.с. 7).

10 липня 2006 року позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на спірну земельну ділянку та 12 червня 2007 року отримала державний акт на право власності на цю земельну ділянку (а.с. 15, 16).

При зверненні до суду ОСОБА_5 єдиною підставою для визнання договору оренди землі недійсним зазначала проведення державної реєстрації цього договору у Державному підприємстві Центр державного земельного кадастру 27 січня 2006 року після смерті орендодавця.

Статтею 125 Земельного Кодексу України в редакції від 11 січня 2005 року на час укладення спірного договору оренди землі, визначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

За роз'яснення, що містяться у підпункту в пункту 18 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ № 2 від 19 березня 2010 року, з 1 січня 2002 року відповідно до ст. 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 року у відповідно із Законом України від 5 березня 2009 року № 1066-У1 право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

На час виникнення спірних правовідносин (підписання договору та його державної реєстрації) був чинним Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, яким передбачено, що державна реєстрація договорів оренди земельної ділянки є певною процедурою, яка займає визначений проміж часу. Тобто підписання договору оренди та його державна реєстрація можуть не збігатися в часі.

Оскільки на час укладення спірного договору, а саме 1 лютого 2005 року сторони за договором мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, своїм підписом сторони узгодили істотні умови договору оренди земельної ділянки до закону, чинного на час його підписання, то твердження позивачки про недійсність вказаного договору оренди землі, так як на час його державної реєстрації орендодавець помер, є помилковими.

Позивачка не заперечувала, що спірний договір відповідає вимогам ст. 15 Закону щодо істотних умов договору, передбачених цією статтею, а також дотримані інші вимоги ст.ст. 4-6, 11, 17, 19 Закону, які є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Державна реєстрація договору оренди є підтвердженням того, що державою визнається факт волевиявлення сторін, який мав місце на час підписання договору оренди, та у зв'язку з яким виникає або припиняється право оренди земельної ділянки.

Отже, державна реєстрація спірного договору оренди, яка відбулася 27 січня 2006 року, тобто після смерті орендодавця, не є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Крім того, в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законом умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону та роз'яснень Верховного Суду України не дотримався, а відтак дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про безпідставність матеріально-правової вимоги ОСОБА_5, то обговорення питання про застосування позовної давності законом не вимагається.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, визначених у п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з позивачки на користь СЗАТ ім. Т.Г. Шевченка підлягають стягненню судові витрати у вигляді витрат по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги у розмірі 704 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316, ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю ім. Т.Г. Шевченка задовольнити.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Товариства з додатковою відповідальністю ім. Т.Г. Шевченка про визнання договору оренди землі від 1 лютого 2005 року, укладеного між орендодавцем ОСОБА_6 та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством ім. Т.Г. Шевченка, недійсним , відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Товариства з додатковою відповідальністю ім. Т.Г. Шевченка судові витрати у розмірі 704 грн.

Рішення набирає чинності з дня проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: О.В. Локтіонова

ОСОБА_7